BANK (Комерційні банки), страница 6

3.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку

Лібералізація і дерегулювання банківського законодавства в розвинутих країнах в останні десятиріччя сприяли загостренню конкурентної боротьби як в середині окремих фінансових інститутів, так і між ними. Це проявилося в тому, що в середині комерційних банків відбулось швидке перетворення так званих “оптових” банків що були зорієнтовані на операції з підприємцями і багатими клієнтами, в “роздрібні” фінансово-кредитні інститути. Метою останніх стало залучення якомога бильш широкої клієнтури з представників середнього класу і навіть незаможних громадян для акумуляції їх заощаджень і надання іпотечних і споживацьких позик.

Разом з тим загострилась конкуренція серед банківських закладів в кредитній сфері. Раніше вже зазначалось, що в ній все активніше почали діяти страхові компанії, пенсійні фонди тощо, які стали займатись традиційними банківськими операціями - прийомом вклавів, грошовими розрахунками, веденям поточних рахунків, кредитними картками, кредитуванням підприємницьких структур. Зазночимо, що скасування верхньої межі процентної ставки по депозитах, яка була встановлена в США в 1934 році, сприяло поліпшенню позицій комерційних банків у проведені пасивних і активних операцій.

Посилення конкуренції на фінансово-кредитному ринку проявилося в тому, що на ньому значно зросла роль крупних небанківських корпорацій, які по роду своєї діяльності не входили раніше в грошово-банківську інфраструктуру. Йдеться про те, що могутні промислові компанії і корпорації - “Форд мотор компані”, “IBM”, “BOEING” тощо почали створювати фінансові конгломерати, освоюючи невластиві їм кредитні й розрахункові операції. Для цього організовувались або навіть купувались діючі фінансово-кредитні заклади, які почали діяти на грошовому ринку і на ринку довгострокових кредитів. Намагаючись не порушувати банківське законодавство щодо проведення кредитних операцій різними суб’єктами, вказані конгломерати виконують лише деякі банківські функції, наприклад, здійснюють тільки активні операції. Такі нові фінасові підрозділи одержали назву “небанківські банки”. Багато з них ввели нові форми обслуговування для клієнтів, наприклад “рахунки управління готівкою”. На цих рахунках при допомозі найновішої комп’ютерної техніки й технології були об’єднані оплата чеків, операції з кредитними картками, купівля-продаж цінних паперів тощо. Інші небанківські корпорації спеціалізовані фінансово-кредитні заклади і через їх підрозділи включаються в кредитний ринок, надаючи також послуги по страхунанню, купівлі цінних паперів й нерухомості.

Формально не будучи банківськими закладами фінансові конгломерати і спеціалізовані фінансові установи не лише вторгаються в банківський бізнес, але й починають займатися такими операціями, які законодавством США не дозволяються банкам. В цій країні за останні роки спеціалізовані, в тому числі небанківські кредитні заклади, й роздрібні торговці почали надавати клієнтам багато видів фінансових послуг, які раніше були прерогативою лише комерційних банків (кредитні, депозитні, розрахункові операції). Крім них, фінансові конгломерати освоїли й надають споживачам такі послуги, якими не можуть займатися банки США (страхування, операції з нерухомістю, розміщення цінних паперів промислових компаній тощо).

Звуження сфери банківського обслуговування, поряд з посиленням ролі небанківських (спеціальзованих) закладів привело до суттєвих зрушень в фінансово-кредитній інфраструктурі, що були зумовлені як зростанням нестійкості кредитних ринків, так і зміною традиційних методів і форм залучення коштів і надання їх у вигляді позик підприємницьким структурам та населенню. Посилилась і необхіднісь пошуку комерційними банками нових форм управління своїх операцій з метою підвищення їх прибутковості. Стійка нестабільність ринків капіталу викликалась, насамперед, економічними труднощами й ускладненнями розвитку, які були характерні в 70-80 роках для всіх розвинутих країн. Основними їх проявами були (в деяких і залишаються) спади виробництва, інфляція, зростання зовнішньої заборгованості, криза платіжних балансів.

Співпадання в часі цих та інших негативних факторів в розвитку економіки країн Заходу привело до різких коливань процентних ставок на кредитних ринках. Наприклад, в США ставка по ділових позиках (“прайм райт”), які характеризують попит на кредитні ресурси, піднялись на початку 80-их років до 20 % річних. Це, звичайно, привело до підвищення процентних ставок і на інші кредити. Однак,m вже в середині 80-их років “прайм райт” знизився до 7,5 %,піднявшись до 10 % в кінці 1990 року. Такі суттєві коливання процентних ставок на протязі короткого періоду не могли викликати у інвесторів бажання купувати довгострокові зобов’язання і стимулювати банки надати кредитні ресурси на довгі строки. У клієнтів посилилась невпевненість в пибутковості вкладень, страх їх втратити внаслідок знецінення твердопроцентних цінних паперів. В цих умовах особливого значення набуває кваліфікація банківських менеджерів по фінансах, їх вміння застосовувати гнучкі форми акумуляції тимчасово вільних коштів у всіх юридичних та фізичних осіб та надання їх клієнтам або інвестування в ті чи інші проекти.

Характерною особливістю останніх років було розширення практикипрямого виходу могутніх промислових корпорацій на ринку кредитних ресурсів, без звернення до фінансових посередників. Такі корпорації почали пропонувати на подаж короткострокові незабезпечені зобов’язання (комерційні папери), надавати позичкові кошти сезонним споживачам.

Все більшого розвитку в останні роки набуває практика заміни традиційних форм банківського кредиту випуском на фондовий ринок цінних паперів. Цей процес одержав назву “сек’юритизація”, від англійського слова “сек’юритиз” - цінні папери. Зміст його полягає в об’єднанні банками у все зростаючих масштабах заставних зобов’язань клієнтів під нерухомість, дрібних позик і випуску під них цінних паперів. Виплата процентів по них і остаточне погашення відбулось із коштів, що поступали в ліквідацію заборгованості по позиках, які були забезпеченнями випуску цінних паперів. Використовуючи ці операції, банки почали скорочувати обсяги неліквідних активів (іпотек, контрактів по кредитах населенню тощо) і тим самим перекладати ризук неповернення позик на покупців цінних паперів. Це дозволило банкам поліпшити свої фінансові показники, скоротивши в балансі величину ризикових активів. Разом з тим, трансформуючи позики і підводячи під них забезпечення у вигляді цінних паперів, які продаються на фондовому ринку, банк обмежує свої можливості одержання доходу по кредитах, що негативно впливає на їх прибутковість і вимагає нових менеджерських рішень щодо розрахунків ефективності тих чи інших варіантів активних і пасивних операцій.

3.3. Банки України в перехідний період

Обов'язкові передумови реформування банківської сфери в перехідний період - це подолання інфляції та скорочення дефіциту деравного бюджету. Головною стратегічною метою грошово-кредитної політики є забезпечення монетарної стабільності (місячні темпи інфляції - 1-2 %). Отже, монетарна і фінансова стабілізація, зниження темпів інфляції повинні створити умови для зростання інвестицій, відновлення і пожвавлення виробництва.

Принципам розвитку банківської справи повинні відповідати види банків та їхні основні функції.

За видами банки розподіляються на:

а) центральний (Національний банк);

б) комерційні, а саме

- інвестиційні;

- ощадні;

- спеціального призначення (іпотечні, зовнішньо-торговельні, страхові, земельні, пенсійні).

У поєднанні всі види банків мають становити кредитну систему, і гарантом успіху її діяльності повинні стати чесність, безпека, пофесіоналізм. Кредитна система повинна базуватися на конкуренції між різними видами банків та інших кредитних установ, так і між банками одного виду, що позитивно впливатиме на кредитне і розрахункове обслуговування суб'єктів господарювання.

До основних функцій банківської системи можна віднести:

- регулювання грошового обігу;

- кредитування підприємств, державних органів, приватних осіб та операції з цінними паперами;

- залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;

- здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві;

- консультації і надання економічної та фінансової інформації.

Банківська система України повинна обслуговувати процес реформ:

- диверсифікацію власності (приватизацію, утворення незалежного приватного сектора);

- демонополізацію;

- утворення нових ринків (цінних паперів, землі, основних фондів, страхових послуг, науково-технічної продукції та інформації тощо);

- пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій в Україні через фінансових посередників (товарних і фондових бірж, мережі інвестиційних компаній та фондів, комерційних банків);

- технічну, технологічну і виборчу перебувову господарства, конверсію і скорочення військових витрат;

- посилення відкритості економіки, її інтеграції в світорі господатські зв'язки.

Реформована банківська система повинна бути заснована на розширенні форм власності у фінансовому секторі, можливості видів кредитних установ, створення механізму представництва, задоволенні інтересів усіх верств населення і потреб національної економіки.

Як організувати реформування ?

Реформування банківської системи - це державна економічна політика, спрямована на створення засад для довгострокових перспектив зростання життєвого рівня населення, реального виробництва, високої зайнятості, стабільності цін та стабільного валютного курсу національної валюти.

Реформування та розвиток банківської системи в Україні повинно відбуватись за такими напрямками:

по-перше, треба вдосконалити вже існуючу банківську систему, пристосувавши її до вирішення вимог сьогодення;

по-друге, слід забезпечити реформування фінансових ринків і мережі банківських установ паралельно з реформуванням економіки України і відповідно до виникаючих потреб фінансово-кредитного забезпечення ринкової економіки.

Головна мета реформування банківської системи в Україні - створення мережі банків і кредитних установ, які перебували б під банківським наглядом і мали довіру суспільства.

Удосконалювати діяльність банківської системи треба за такими напрямами:

1. Вивчити і законодавчо затвердити поняття "банк" і "небанківська фінансово-кредитна установа".

При цьому під поняттям "банк" повинна розумітися установа, яка створена для залучення грошщових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості. Основне завдання комерційного банку - здійснювати посередництво в переміщені грошових коштів від кредиторів до позичальників.

Поняття "банк" повинно відповідати таким вимогам щодо необхідності:

- мати загальну ліцензію на діяльність банку;

- мати встановлений нормативами розмір статутного капіталу;

- здійснювати набір суто банківських операцій (депозитні,розрахункові та кредитні);

- перебувати під наглядом Національного банку України;

- дотримуватися встановлених економічних нормативів діяльності комерційних банків (щодо ліквідності, активів банку, достатності капіталу та інше).

Понняття "небанківська фінансово-кредитна установа" повинно включати підприємства, що здійснюють такі основні види діяльності:

- отримання процентів від власних акцій;

- придбання грошових вимог до сплати;

- укладення лізингових контрактів;

- випуск або управління кредитними картками та дорожніми чеками;

- продаж зарубізних платіжних засобів (операцій з іноземними банкнотами та монетами);

- продаж цінних паперів, ф'ючерсних контрактів тощо;

- участь у випуску цінних паперів та обслуговування їхнього обігу;

- надання консультацій підприємствам щодо структури їхнього капіталу, виробничої стратегії та пов'язаних з цим питань, послуг на випадок злиття котпорацій або поглинання однієї компанії іншою.

За світовою практикою до небанківських установ належать: інвестиційні фонди, страхові та трастові компанії, брокерські, ділерські фірми тощо. Відрізняються вони від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Всі ризики, пов'язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляються серед акціонерів.

2. Комерційні банки повинні бути класифіковані за такими ознаками:

- за формами власності (колективні, приватні, змішаної форми власності, іноземні);

- за способом формування статутного капіталу (акціонерні, пайові, бюджетні, відкритого типу, закритого типу);

- за належністю капіталу банку (українські, іноземні, сільні за участю іноземного капіталу);

- за видами здійснених операцій (універсальні, спеціалізовані);

- за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, закордонні);
- за галузевою ознакою (галузеві, міжгалузеві);

- за розміром статутного капіталу (великі, середні, малі).

3. На вибір моделі комерційного банку повинні впливати характерні причини:

- діяльність на нових ринках (цінних паперів, землі, нерухомості, майна та інше);

- тісні зв'язки банку з підприємствами;

- збереження в умовах інфляції активів банку від знецінення;

- створення умов для довгострокових інвестицій та структурої перебудови економіки;