BANK (Комерційні банки), страница 5

Проаналізуєм можливі замінники банківських послуг по окремим галузям. Альтернативним джерелом фінансування для підприємства замість кредита можуть бути кошти державного бюджету чи власні кошти. Однак, на кошти державного бюджету розраховувати можна лише в деяких випадках, а мати власні оборотні кошти в об’ємі, що повністю покривають всі виробничі витрати, нераціонально, так як це сповільнить їх оборотність і негативно відоб’ється на рентабельності.

Замість зберігання грошей на рахунку в банку можна тримати їх готівкою в касі підприємства, а для приватної особи - дома. Але це, перш за все, небезпечно, а по-друге, веде до виникнення додаткових витрат в розмірі неотриманого банківського проценту.

Нагромаджений грошовий капітал можна використати як для фінансових інвестицій (вкладення в підприємницьку діяльність). Однак, реальні інвестиції доступні і прийнятливі не для всіх, вони передбачають готовність йти на значний ризик і певний рівень підприємницьких можливостей.

Замість використання безготівкових розрахунків теотетично можна розрахуватись готівковими. Але якщо між приватними особами така форма розрахунків ще допустима, то для підприємств вона виключена.

Управляти своїм майном також, впринципі, можна самостійно, грошові засоби і цінности зберігати у власному сейфі, а якщо ми не користуємся ніякими банківськими послугами, то і необхідність в консультуванні не існує. Однак це, як і попередні варіанти, означає не заміну банківських послуг, а відмова від них.

Таким чином, банківські послуги не мають конкурентних замінників, що підвищує привабливість банківської сфери для підприємництва. Тим не менше, думається, при розробці конкурентної стратегії на ринку банківських послуг для населення, українським банкірам необхідно враховувати і наявність названих квазізамінників, бо в нашій країні поки ще недостатньо привикли до використання банківських послуг. Комерційним банкам належить сформувати попит на них, зробити їх насправді дезамінними, як це вже стало нормою в різних країнах.

в) цінова і нецінова конкуренція

В залежності від використовуваних методів конкуренції розрізняють: цінову і нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція здійснюється шляхом заміни (як правило, зниження) цін. Нецінова конкуренція основана на покращенні якісних характеристик товару (надійність, довговічність, безпечність, корисний ефект, затрати споживання, зовнішній вигляд, сервісне обслуговування і інше) і проведенні ціленаправленої політики диференціацій продукту (включаючи рекламу і міри по стимулюванню збуту).

Маніпулювання цінами - самий старий метод конкуренції і самий простий з точки зору технічного виконання. Однак і тут є нюанси. Цінова конкуренція в економіці може бути відкритою (прямою) і закритою.

При відкритій ціновій конкуренції фірми повідомляють споживачів про зниження цін на свої товари. При скритій ціновій конкуренції фірми випускають новий товар з вагомо покращеними споживацькими властивостями, а ціну підвищують непропорційно мало.

Особливістю нецінової конкуренції в банківському секторі економіки є відсутність чіткого взаємозв’язку поєднання споживацької вартості товару (банківської послуги) і його ціни. В зв’язку з цим межа між відкритою і закритою ціновою конкуренцією розпливчата, а рамки, в яких банк має можливість значного маневрування процентними ставками, рівнем комісійних винагород і тарифів на послуги, досить таки розтяжні. Крім того, і купівля банківських послуг, особливо якщо вони є постійними клієнтами банку, можуть в процесі переговорів внлинути на ціну, добиваючись значних скидок.

Однак цінова конкуренція має певні межі. Більше того , по оцінкам зарубіжних економістів, в банківській справі, як ні в якій іншій сфері економіки, діють внутрішні і зовнішні сили, що служать можливостям цінової конкуренції.

По-перше, процентні ставки можуть знаходитись під впливом держави - як прямому обмеженню (через встановлення мінімальних і максимальних ставок, фіксованих ставок подотаційних державних пільгових кредитів певним категоріям позичальників, граничної маржі по позичкам за рахунок кредитів центрального банку і інше) так і непрямому регулюванню (наприклад, за допомогою заходів облікової політики, змінами ставок по рефінансуванню, тобто по кредитах комерційним банкам, наданим центральним банкам).

Необхідність державного регулювання банківської конкуренції викликана особливим положенням кредитних інститутів в економіці, що дозволяє суттєво впливати на результати її функціонування, а також сильною залежністю діяльності банків від психологічних факторів, від дорір’я клієнтів. Конкуренція - це немалий ризик, і існує небезпека того, що втрата довір’я до окремих кредитних установ, що не в стані виконувати свої зобов’- язання перед клієнтами, може розповсюдитись на систему вцілому. Американські економісти назвали це “феноменом системного ризику”. А втрата довір’я до кредитних інститутів може нанести економіці великі збитки.

По-друге, обмеженість цінової конкуренції в банківській справі становить те, що існує межа процента, нижче якого банк вже не буде отримувати прибуток. Це можуть собі дозволити не всі і не завжди. Тому сучасні західні банки прагнуть не конкурувати в області цін на банківські послуги, добиваючись збереження високих тарифів і процентних ставок. Конкуренція все більше приймає неціновий характер.

Нецінова конкуренція пов’язана насамперед зі змінами в якості послуг. Тому перед зарубіжними вченими і практиками в області банківської справи встала проблема визначення критеріїв якості банківського продукту, і в даний час вже є визначені підходи до її рішення. Так, спеціалісти міської ощадної каси Кельна розробили кретерії якості з двох позицій: З точки зору клієнта і з точки зору банку.

З точки зору клієнта критеріями якості банківського обслуговування є швидкість обслуговування, термінові здійснення операцій, наявність помилок і неточностей, години роботи банку, якість консультування (глубина, активний чи пасивний характер), особиста сторона відносин з банком і інше. Рівень якості банківських послуг клієнт порівнює з цінами.

Для самого банку якісний рівень роботи визначають: швидкість внутрішніх робочих процесів, рівень витрат на виправлення помилок, ефективність робочих процесів, рівень мотивації робітників, продуктивність праці, ступень кредитного ризику і інше, співідношення з рівнем затрат по наданню банківських послуг. Очевидно, що в своїй діяльності банк повинен враховувати дві групи критеріїв.

Крім загальної орієнтації на покращення якості обслуговування, банками за кордоном широко використовується диференціація якості однотипових послуг в залежності від ціни (звичайні і ексклюзивні рахунки), цільової клієнтури (масові і індивідуальні послуги), каналів збуту (послуги, що виконуються за допомогою банківських автоматів, в відділенні банку, в консультаційному центрі) і т. д. Своє продовження всі міри по управлінню якості знаходять в активній рекмамній діяльності банку.

Таким чином, на сучасному етапі проходить поступова зміна акцентів банківської конкуренції на користь нецінової конкуренції.

г) досконала і недосконала конкуренція

В залежності від ступені монополізації ринку і залежної від цього свободи конкуренції розрізняють досконалу і недосконалу конкуренції.

Досконала конкуренція - це нічим не обмежена конкуренція, що сколадається в умовах, коли на ринку діє дуже велика кількість дрібних фірм, що продають ідентичні (стандартизовані, однорідні) товари, що знаходяться з точки зору конкуренції в рівних умовах і конкуруючих переважно ціновими методами.

Недосконало конкуренція - це конкуренція, обмежена внаслідок того, що один чи декілька суб’єктів ринкових відносин займають пануючи положення на ринку і ним самим стає немов поза конкуренцією, іншими словами умови конкуренції нерівні.

В реальному житті недосконала конкуренція зустрічається частіше, ніж досконала. Не становить виключення і банківська справа. Прийнято розрізняти три різновиди ринкових структур, що характеризуються недосконалою конкуренцією: монополістична конкуренція, олігополія і чиста монополія.

Монополістична конкуренція - це конкуренція між великою кількістю продавців і диференційованої продукції, кожен з яких займає квазімонопольне становище в окремому ринковому секторі (сегменті) і складає основну увагу неціновій конкуренції. Специфічне квазімонопольне становище конкурентів обумовлено тут сформованим споживацьким перевагам і виключнім правом фірми на свою торгову марку. Наприклад, фірма “Адідас” не виступає абсолютним монополістом на марку “Адідас”, що приносить фірмі неаби-які прибутки.

Олігополія виникає в умовах, коли на галузевому ринку діє відносно невелика кількість продавців (але не один), що мають можливість узгодження своєї ринкової політики. Товари що продаються, можуть бути як однорідними (однорідна олігополія), так і диференційовані (диференційована олігополія), при цьому в першому випадку переважає цінова, а в другому нецінова конкуренція.

Чиста монополія означає, що в галузі є тільки один продавець, який повністю контролює об’єм пропозицій і ціну товару, не маючою близьких субститутів. Конкуренція тут відсутня. Така ситуація спостерігалась в нашій країні на протязі багатьох десятиліть. Хоча формально банків завжди було декілька, але , по-перше, всі вони були державними; по-друге, сфери їх діяльності були поділені по галузевим ознакам; по-третє, вони володіли виключним правом на певні види діяльності (державна монополія банківської справи, державна валютна монополія).

В сучасних умовах банківські ринки нашої країни, як, і захудні, прагнуть до моделі диференційованої олігополії. Варто відмітити, що, на думку зарубіжних спеціалістів, така ринкова структура є найкращою з точки зору здорової конкуренції.

Розділ III. Конкуренція між комерційними банками на міжнародному рівні

3.1. Структура власності і необхідність конкуренції між банками

На початковому етапі реформування банківської системи необхідно вирішити проблему дозволу на комунальну власність у банківській справі, визначити частку кооперативної власності та дрібних акціонерів. Високі вкладення в статутні фонди крупних юридичних осіб, що в масовому порядку призводить до зв'язаного кредитування та до підвищення ризиків, по суті, роблять такі банки "киленьковими". Дуже незначна кількість банків перебуває в іноземній або суспільній власності.

Уніфікація структури власності повинна бути реалізована у вигляді заходів, що сприятимуть подальшим змінам у власності на банки, а саме у створенні:

а) прямої державної власності на порівняно невеликі банківські інститути, що виконують спеціалізовані завдання;

б) комунальної власноскі в банківській справі, тобто розширенню можливості місцевих органів влади мати частку власності в статутних фондах банків, а також комунальних кредитних інститутів;

в)умов щодо розширення частки кооперативної власності заснуванні кредитних інститутів.

Банківська система України дуже монополізована, тому посилення конкуренції в банкіському секторі України повинно пивести до зменшення розриву між депозитними та позичковими ставками, поліпшення якості всіх банківських послуг. Аби посилити конкуренцію, необхідно:

а) збільшити мінімальний розмір статутного капіталу існуючих банків. Різке підвищення розміру статутного капіталу, приведе до того, що банкам доведеться залучати новий капітал або зливатися.Цю проблему доцільніше вирішувати шляхом ліцензування банківських операцій залежно від розміру статутного капіталу;

б) запровадити антимонопольні закони щодо банківської діяльності на більш віддалену перспективу;

в) сприяти процесу реструктиризації банків, у результаті якої великі банки можуть подрібнюватись, а невеликі і середні - зливатися.

Якщо меншим банкам, що виникнуть у результаті цього процесу, доведеться надалі злитися з одним або кількома іншими комерційними банками, то відповідне поєднання активів, філіалів та досліду могло б привести до створення потужних та надзвичайно конкурентноспроможних банків.

Негайно слід розв'язати такі проблеми:

- знизитиподатковий прес на банківську систему для забезпечення зростання банківського капіталу відповідно до фінансово-кредитних потреб економіки;

- створити в державі систему підтримки банківських інвестицій і, зокрема, звільнити від оподаткування прибуток, який одержують банки від надання довгострокових кредитів;

- розробити механізм викупу будівель, де розміщенні комерційні банки, для забезпечення нормального функціонування цих банків, створення умов для інвестування банківського прибутку, використання цих будівель як гарантії та застави;

- запровадити пільгове оподаткування коштів комерційних банків, що спрямовуються на будівництво, обладнання грошових сховищ,розвиток матеріально-технічної бази;

- звільнити від оподаткування кошти, які комерційні банки направляють на створення страхових та резервних фондів для покриття кредитних та дипозитних ризиків;

- дозволити банкам самим визначати частку своєї участі в господарській діяльності і, не виходячи за рамки Державної програми заохочення інвестицій, визначити об'єкти інвестицій та умови спільної господарської діяльності на взаємовигідних умовах.

Це дасть змогу збільшити обсяги кредитних ресурсів і спрямувати їх на національну економіку, поліпшити оснащення комерційних банків, зацікавити їх в інвестуванні коштів.