BANK (Комерційні банки), страница 3

а) спеціалізовано-універсальні комерційні банки, сформовані на акціонерній основі (Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”);

б) спеціалізовані комерційні банки, що працюють на державній основі (Ексімпбанк України, Ощадний банк);

в) інші комерційні банки.

Перехід української банківської системи від одного до двухрівневої і від державної банківської монополії до ринкової конкуренції висунуло проблему конкуренції в банківській справі на одне з перших місць. Розглянем, що являє собою банківська конкуренція взагалі, як вона виникла і в яких формах існує зараз в розвинутих країнах.

В самому загальному виді конкуренцію можна визначити як суперництво ринкових суб’єктів, зацікавлених в досягненні однієї і тієї ж мети. Такими ринковими суб’єктами являються або продавці, або покупці. Характерні признаки конкуренції слідуючі:

- існування ринків з альтернативними можливостями вибору для покупців (продавців);

- наявність більшої чи меншої кількості покупців (продавців), що змагаються між собою і використовують різні інструменти ринкової політики;

- чергування використання цих інструментів одними конкурентами і відповідних мір інших конкурентів.

Аналогічно банківська конкуренція ­­- це процес, що здійснюється в динаміці суперництва комерційних банків і інших кредитних інститутів, в ході якого вони прагнуть забезпечіті собі стійке положення на ринку кредитів і банківських послуг.

2.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції

Коли виникла банківська конкуренція? Хоча деякі признаки конкурентної поведінки можна знайти в самихпенрших банків середньовіччя і навіть у древніх прообразів кредитних інститутів, про реальну банківську конкуренцію до другої половини XIX ст. говорити не прийнято. З однієї сторони, це зумовлено економічними причинами: банків було відносно мало, ринок був насичений, і в цих умовах існувала можливість розширення власної справи без утиску інтересів один одного. З іншої сторони, нерозвиненість банківської конкуренції була пов'язана з специфічною підприємницькою етикою банкірів, згідно якої справа сприймалась як щось принципово інше від звичайної комерції, від торгівлі товарами.

Ще в минулому столітті в британських банківських кругах вважалось нечесно відбивати один одного клієнтів, більше того, в випадку переходу клієнта із іншого банка по власній волі йому не відкривався рахунок без попередніх переговорів з цим банком. А місцезнаходження для нових банків чи їх філіалів вибирались поза сферою діяльності вже існуючих.

Однак на рубежі теперішнього століття ситуація змінилась, і для банків почалась епоха конкуренції - полювання на клієнтів. Якщо раніше клієнт сам повинен був йти в банк для відкриття рахунку, то тепер банки почали пропонувати клієнтам (насамперед - підприємцям) послуги прямо "на дому", змагаючись в тому, хто запропонує найбільш вигідні умови. Знаменний факт, відзначений президентом Банківського інституту у Великобританії в 1902 році: банки почали вступати в конкуренцію навіть з приводу таких угод, які в результаті обіцяли бути збитковими. Тим самим теперішня вигода приносилась в жертву в ім'я досягнення стратегічних конкурентних переваг¹ .

В XX ст. європейська банківська справа пережила дві глубокі структурні перебудови, що відбилися і на конкурентній ситуації. Перед першою світовою війною основу операцій крупних приватних банків Західної Європи складали кредитування промисловості і угоди з цінними паперами. Малі промислові і сільськогосподарські підприємства обслуговувались в основному в кредитних товариствах. Ощадкаси обмежувались виключно ощадними операціями і використанням залучених коштів для довгострокового кредитування. Безготівкові розрахунки ще не отримали широного розповсюдження. Таким чином, в кожної групи кредитних інститутів була приорітетна сфера впливу, а втручання в чужу сферу зустрічалась відносно рідко. І якщо крупні банки, як вже відзначалось, конкурували один з одним, то, наприклад, ощадкаси ними в якості серйозного конкурента не розглядались.

Ця конкурентна ситуація повністю змінилась після першої світової війни, в зв'язку з хвилею раціоналізації в банківській справі, викликаною надзвичайно сильним розширенням безготівкового обороту. Саме в цей період, в західні комерційні банки прийшли вичислювальні машини, було залучено ведення клієнтами книг виписок по рахункам. Завдяки цьому банки охоплювали все нові круги клієнтури, що стало однією з причин посилення концентрації в банківському секторі економіки. Багаточисельні малі приватні банки і провінційні банки були поглинуті крупними банками. В свою чергу, і серед крупних банків відбулись злиття. Так, якщо в 1920 році в Німеччині було досить крупних банків з розвиненою філіальною сіткою, то в 1931 році - тільки три.

Друга велика структурна перебудова банківської справи Західної Європи почалась в 60-их роках, коли на роль першочергового джерела ресурсів всіх кредитних інститутів стали ощадні вкладення населення. До цього крупні комерційні банки обслуговували тільки підприємства і приватних осіб з високим рівнем доходів. Широким масам населення були доступні лише ощадкаси. Положення різко змінилось в зв'язку з ростом доходів широких мас населення, що досягнули положення перспективних банківських клієнтів. Цьому сприяло і введення безготівкової виплати заробітної плати. В цій ситуації більше всіх виграли, звичайно ж, ощадкаси, що мали найкращі зв'язки з людьми. Крім них, однак, цю долю доповнювальної клієнтури захотіли отримати і крупні банки, які почали відкривати рахунки населенню.

Після цього першого кроку стало важливим перетворити мільйони власників рахунків на справжніх клієнтів. Це було досягнуто завдяки наданої їм допомоги в освоєнні форм безготівкових розрахунків, але в першу чергу - за рахунок розширення асортименту споживацьких кредитів. В подальшому в цілях залучення і утримання приватних клієнтів були задіяні самі різноманітні ощадні плани. Крім того, комерційними банками і банківськими групами почали створюватись інвестиційні компанії, які давали можливість навіть при незначному о'ємі вкладень вкласти їх в цінні папери. Фактично банки почали вперше серйозно займатись маркетингом.

Розширення масових операцій всіх кредитних інститутів привело до стирання відмінностей між банківськими групами, універсалізацію банківської діяльності, а як наслідок - посилення банківської конкуренції.

В 60-их роках почався ще один процес, що значно вплинув на загострення конкурентної ситуації на європейських банківських ринках. Мова йде про лібералізацію державного регулювання діяльності комерційних банків.

80-ті роки характеризуються подальшим загостренням конкуренції. Чуттєвість що піднялась в клієнтів до ціни в розвинутих країнах привела джо зменшення маржі між процентними ставками по кредитам і по вкладам. Це, а також ріст витрат на оплату праці і матеріальне забезпечення банківської діяльності ще більш звузили можливості цінової конкуренції. Внутрішні ринки збуту банківських послуг, а особливо в Західній Європі, стали по сутті вичерпані, що було посиленно зниженням світових темпів економічного росту і підвищенням кредитних ризиків. В цих умовах західні банки почали появляти інтерес до нових ринків збуту, представлені насамперед країнами Східної Європи.

Таким чином, в перспективі необхідно чекати посилення конкуренції на українських банківських ринках, як наслідок розвитку вітчизняної банківської справи, так і наслідок глобалізації банківської конкуренції.

2.2. Структура банківської конкуренції

Сферою банківської конкуренції є банківський ринок. Його специфіка заключається в тому, що це - дуже складне утворення, що має дуже стійкі границі і складаються з багатьох елементів. Хоча, було б правильніше говорити не про один, а про багато банківських ринків.

Сучасні комерційні банки функціонують в ролі продавців чи покупців практично у всіх ринкових секторах. Щоб це твердженння вирлядало більш обгрунтовано, розглянем ринкову систему з точки зору об’єктів купівлі-продажу. В неї входять слідуючі сектори:

1. Ринок засобів виробництва і виробничих послуг. На нього комерційні банки виходять в ролі продавців банківських для підприємств (розрахункове обслуговування, ведення рахунків, управління фінансами корпорацій), фінансування посередників (кредитування виробничих об’єктів), а також в ролі покупців виробничих ресурсів (придбання офісного обладнання ) .

2. Ринок предметів споживання і споживчих послуг. Тут банки виступають як фінансові посередники (видача позик на споживацькі цілі), але деколи і як покупці (організація прийомів в рамках роботи з громадськістю).

3. Ринок праці. Він являється цільовою областю кадрової політики банків, яким неминуче приходиться час від часу поновлювати чи перекваліфіковувати свій персонал, виходячи на цей ринок в якості покупців.

4. Ринок інтелектуально-інформаційного продукту. На ньому банки можуть діяти і як продавці банківських послуг (фінансове консультування), і як покупці виробних ресурсів (програмне забезпечення для ЕВМ).

5. Ринок нерухомості. Тут банки виступають частіше всього як фінансові посередники (іпотечне кредитування) і лише, відносно різко, як покупці (придбання земельних ділянок і приміщень для офісу), чи продавці (реалізація залогу по неповерненному іпотечному кредиту).

6. Фінансові ринки. В цій сфері банки являються одними із головних діючих осіб. Можна назвати: ринок позичкових капіталів. З однієї сторони, банки купляють тимчасові права на грошові ресурси в своїх вкладників, з іншої - виступають як продавці при видачі позик; ринок цінних паперів. Виконуючи поручення клієнтів, а також, з власної ініціативи банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів і виконують поперемінно то роль продавців, то роль покупців; ринок валют і дорогосінних металів. Роль банків на цьому ринку аналогічна їх ролі на ринку цінних паперів.Таким чином, сфера банківської конкуренції дуже обширна, а конкурентне середовище багатообразне і різнорідне. В зв’язку з цим посідуюча увага буде зконцентрована на її основному секторі - фінансових ринках. Отже і тут конкурентне середовище неоднорідне,включає в себе ряд рівнів.

Банківська конкуренція поняття досить умовне, так як конкурують на банківському ринку не тількі банки. Навіть в фінансовому секторі цього ринку можна виділити три рівні конкурентної боротьби. Основний рівень - конкуренція між комерційними банками, які традиційно поділяються на універсальні і спеціалізовані.

Раніше між цими видами існувала чітка межа. По-перше, це було зв’язано з тим, що для більшості операцій встановлювались законодавчі обмеження. Наприкрад, такого роду обмеження були введені у Великобританії на початку 30-их років, як реакція на веліку кількість банківськіх крахів в період світової економічної кризи 1929-1933 рр. По-друге, прибутки банків від окремих спеціалізованих операцій деколи були настількі великі, що діяльність в інших сферах ставала необов’язковою.

В результаті в економіці завжди існували і універсальні, і спеціалізовані банки. При цьому в банківських системах одних країн переважали перші, а в других - другі. Так, універсальні банки традиційно господарювали в Швейцарії, ФРГ, Австрії. Домінуванна спеціалізованих банків було б характерно для Великобританії, Франції, США, Італії і (з деякими застереженнями) Японії.

Однак в останній час в багатьох країнах в умовах посилення банківської конкуренції все більше проявляється тенденція до універсалізації банківської діяльності. Різниця універсальних і спеціалізованих банків стає все більше спірними і розпливчатими. Універсальний банк дещо краще захищений від комерційного ризику, чим спеціалізований, він може гнучко реагувати на зміни кон’юктури, а відповідно, більш конкурентноздатний.

Нарівні з суперництвом між комерційними банками в сучасних умовах все більш серйозну конкуренцію вони зазнають з боку небанківських кредитно-фінансових інститутів (страхові компанії, фінансові брокери, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, копанії по випуску кредитних карток і інші), а також зі сторони нефінансових організацій (пошта, торгові будинки, підприємства автомобільної промисловості і інші). Напочатку 80-их років президент компанії “Віза Інтернешнл” Д.Кок сказав, що в майбутньому банки перестануть бути в центрі грошового обігу, їх місце займуть інші підприємства¹.

Наочним прикладом в цьому відношенні є американський концерн “Сирз, Роубак енд Ко” ця найбільша торгова компанія світу вже на протязі багатьох років реалізує своїм клієнтам не тільки товари, але й фінансові послуги. На угоду по їх продажу в 1988 році припадає більш як половини її оборотів. Поряд з магазинами роздрібної торгівлі їй належить також страхова група “Олстейт іншуранс”, брокерський дім “Дін Віттер”, банк в Каліфорнії, велика позичково-ощадна асоціація. Компанією створена система електронних платежів, охоплююча 800 її філіалів по всій території Сполучених Штатів. 30 млн. клієнтів, що мають карточки, можуть отримувати готівкові гроші чи скористуватися іншими послугами за допомогою 4 тис. автоматичних терміналів.