BANK (Комерційні банки)

73

Зміст

3

6

6

10

14

21

23

27

32

46

46

49

53

60

63

65

68

Вступ

Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків

I.1. Створення комерційних банків.

I. 2. Законодавчі регулятори банківської діяль- ності.

I. 3. Виявлення конкурентів і відносини з ними.

Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції

II.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції.

II. 2. Структура банківської конкуренції.

II.3. Види конкуренції :

а) конкуренція продавців і конкуренція покупців;

б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція;

в) цінова і нецінова конкуренція;

г) досконала і недосконала конкуренція;

Розділ III. Конкуренція між банками на міжнародному рівні

III.1. Структура власності і необхідності конкуренції між банками.

III.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку.

III.3. Банки України в перехідний період.

III.4. Поняття конкуренції на Україні.

Висновки.

Список використаної літератури

Додатки

План

Вступ

Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків

I.1. Створення комерційних банків.

I. 2. Законодавчі регулятори банківської діяльності.

I. 3. Виявлення конкурентів і відносини з ними.

Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції

II.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції.

II. 2. Структура банківської конкуренції.

II.3. Види конкуренції :

а) конкуренція продавців і конкуренція покупців;

б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція;

в) цінова і нецінова конкуренція;

г) досконала і недосконала конкуренція;

Розділ III. Конкуренція між банками на міжнародному рівні

III.1. Структура власності і необхідності конкуренції між банками.

III.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку.

III.3. Банки України в перехідний період.

III.4. Поняття конкуренції на Україні.

Висновки.

Вступ

Промайнуло чотири роки розбудови самостійної банківської системи. Безумовним досягненням є створення дворівневої банківської системи на чолі з Національним банком України, який дійсно став Центральним банком - опанував керівництво грошовим обліком, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. Створенна власними силами системи електронних розрахунків, технологія якої, за оцінками незалежних експертів, є найпередовіша серед країн Центальної та Східної Європи.

Класично, що передумовою Концепції розвитку банківської системи стала банківська криза. Причини банківської кризи відомі. Є об'єктивна загальна економічна криза і падіння виробництва; вакуум законодавства спочатку, а в подальшому - численні його зміни; нестабільність грошової одиниці; відсутність досвіду управління кредитним портфелем нових економічних умов. Безперечно є і суб'єктивні причини, що пов'язані з не чітким чи безвідповідальним керівництвом банківською справою в тому чи іншому банку.

Серед багатьох причин, що призвели до банківської кризи, доцільно зупинитися на одній, яка, як правило, необговорюється, але, на мою думку, є важливою - створення конкурентного середовища. Саме тому, я обрала темою дипломної роботи "Міжнародна ринкова конкуренція комерційних банків".

В останні два роки розвиток банківського бізнесу в Україні проходить досить агресивно. Агресія ця виражається в першу чергу в стрімкому перерозподілі фінансових засобів між бувшими державними банками і банками "нової хвилі", в загостренні конкурентної боротьби між банками за клієнтів, за надання певних видів послуг. Сьогодні досить багато банків, які взмозі запропонувати весь спектр банківських послуг. А в клієнта мотивація вибору банка пов'язана з його уявою про надійність і якість запропонованих ним послуг. Під якістю послуг я розумію не тільки рівень обслуговування, але й вартість даних послуг. І тут ми спостерігаємо цікаву картину. Всі найкрупніші банки по вартості послуг принципово між собою не відрізняються. Конкуренція між ними направлена, в першу чергу, на покращення сервісу і надання доповнюючих послуг. Деякі банки намагаються привабити клієнтів обіцянками високих процентів, які оголошують в рекламі. Крім цих банків в останній час вийшла на ринок нова конкуруюча сила в особі нікому не відомих малих підприємств, "концернів" і т. п. з гучними претензійними іменами і обіцянками просто "нереальних" доходів.

В дипломній роботі я розгляну питання про створення комерційних банків, їхню діяльність, вплив законодавства на банки, виявлення і відносини з конкурентами, а також конкуренція банків на різних ринках.

Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків

1.1. Створення комерційних банків

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків. Комерційні банки - головна ланка кредитної системи.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами" або "супермаркетами кредиту". Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення інших операцій, провадять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють без контрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такого контолю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств" серед своїх клієнтів держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того, центральний (Національний) банк визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний молент задовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів.

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування кредитних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і здійснення інших банківських послуг.

Комерційні банки відрізняються:

- за призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки та інші;

- за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні і спеціалізовані;

- за територією діяльності - республіканські і регіональні.

Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і імітованих. Власні це акціонерний капітал, мобілізованим шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал призначений для покриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних банках є рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом буде або розподілений серед акціонерів у формі дивідендів, або зарахований у резерв.

Основні ресурси комерційного банку це залучені кошти, депозити (вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимоги або строкових. Останні часто оформляються у вигляді сермифікатів. Зокрема, у США вони випускаються вартістю від 100 тис. дол. і більше.

Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їх забезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, середньо- і довгострокові), а також від методу стягнення процента (при видачі. при погашенні позички або рівними частками). Позички поділяються також залежно від категорії позичальників: на поповнення обортного капіталу; представникам фондової біржі для біржових операцій; на кінцеве споживання - споживчий кредит під заставу житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільськогосподарські позички, іпотечні (на капіталовкладення) і короткострокові на тимчасові потреби.

Крім комерційних універсальних банків, діють багато спеціалізованих банків та небанківських кредитних організацій. Серед них - інвестиційні банки, що проводять довгострокове кредитування та фінансування капіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок кредитів комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило, відносно дрібні вклади, які разом утворюють джерела кредитування виробництва та торгівлі. Позичково-ощадні асоціації акумулюють капітал за допомогою реалізації сертифікатів, що рівнозначні довгостроковим вкладам.

У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових внесків (через акції), а використовується для короткострокових позик членам асоціації.

Страхові компанії - специфічні кредитні інститути.

Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для надання довгострокових кредитів підприємствам і державам. Проводиться також страхування кредитів.

Пенсійні фонди створювані для виплати пенсій за рахунок коштів держави, підприємств і самих працюючих, також використовуються як кредитні ресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій і облігацій.

Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх акцій дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже, підприємства мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від комерційних банків, так і від небанківських кредитних організацій, а конкуренція між різними кредитними установами позитивно впливає на діяльність підприємств.

Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний (Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.

Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій економіці її не залишають без "пильного ока" центрального (національного) банку: контроль за законністю діяльності комерційних банків, коригування кредитної політики за допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів.

1.2. Законодавчі регулятори банківської діяльності

Розвиток банківської сфери в значній мірі був зумовлений політико-юридичними факторами, які стимулювали крупні зрушення у фінансових відносинах. Йдеться про законодавчі реформи, які проводились з кінця 60-их років і відбулись в більшості країн з високим рівнем економіки. Метою цих реформ було помякшення або навіть повна відміна заборон і обмежень для суб'єктів грошово-кредитного ринку, зокрема, тих, що стосувались відкриття банками нових закладів, філій, створення холдінгів тощо, регулювання процентних ставок і тарифів на банківські послуги (відміна граничних ставок по активних і пасивних операціях)¹. В практику були введені нові фінансові інструменти й нові види обслуговування, наприклад, відкриття "гібридних" рахунків, що поєднують ведення рахунків з одержанням процентів власником рахунків. Зазначимо, що намагання розширити асортимент банківських послуг властиве не лише кредитним установам розвинутих країн, але й країн з перехідною економікою. Так, в Росії, банки все частіше використовують депозитні і кредитні розрахункові картки, страхування вкладів населення, здійснюють податкове консультування. Деякі з них розробили й застосовують системи накочувальних вкладів, які умовно названі соціальними.

Законодамчі обмеження банківської діяльності в розвинутих країнах на різних історичних етапах їх розвитку переслідували мету захистити банківську справу від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств (за 8 місяців 1990-1991 років стали банкрутами 129 комерційних банків США)² . Вказані потрясіння зумовлюють серйозні втрати як для клієнтів банків, так і в цілому для народного господарства. Разом з тим в останні десятиріччя відбулось співпадання багатьох негативних соціально-економічних факторів, що диктували необхідність заборон і послаблення адміністративного контролю за діяльністю банківських закладів. Йдеться про різке посилення конкуренції з боку небанківських посередників, і, як наслідок, падіння прибутковості банківських операцій в порівнянні з аналогічними послугами, що все більше надаються страховими компаніями, пенсійними фондами тощо: інфляцію, в умовах якої неможлива дальша фіксація "ціни" банківських послуг; швидке зростання фінансових нововведень у вигляді нових боргових зобов'язань і послуг. Ці негативні фактори зумовлювали необхідність якісно нових прийомів в банківському менеджменті, зумовлених реформуванням банківського законодавства.В Сполучених Штатах Америки найбільш важливими в цьому відношенні були прийняті в 1980 році Закон про регулювання депозитивних закладів і контроль над грошовим обігом і Закон Гарка-Сенжермена про депозитні інститути (1982 рік). Ці Закони зводились до поетапної (на протязі 6 років) відміни верхнього ліміту на виплату процентів по вкладах, що раніше ставило комерційні банки в невигідне становище в порівнянні з іншими фінансово-кредитними інститутами. Небанківські фінансові заклади одержали ніби компенсацію у вигляді відкривати поточні рахунки і надавати деякі послуги, монополію на які раніше мали лише комерційні банки. Разом з тим була підвищена до 100 тисяч доларів гранична сума страхування банківських депозитів і дозволено всім категоріям депозитних інститутів (включаючи кредитні союзи) користуватися короткостроковим кредитом у федеральних резервнихбанках у формі переобліку векселів та авансів. Крім того, законодавством було передбачено введення обов'язкового резервного покриття по депозитних рахунках до запитання й інших трансакційних рахунках для всіх депозитних закладів. Дерегулювання суттєво вплинуло на позицію органів влади окремих штатів, які почали пом'якшувати заборони для банківських відділень і розширення діяльності банківських холдінгів.

Не випадково реформування банківського законодавства, насамперед, почалося в США. В цій країні обмеження на певні заборони у фінансово-кредитних відносинах зумовили деяке відставання їх від інших ринкових сфер, консервацію старих форм управління ними. Але дерегулювання фінансового сектору народного господарства в останній четветі ХХ століття не було включено американським процесом. В тій чи іншій мірі лібералізація умов діяльсті банківської сфери охопила й інші розвинуті країни - Австрію, Великобританію, Францію, Японію тощо. В кожній з них спостерігалось зруйнування або розмивання жорстких перегородок, які довгий час розділали різні види фінансово-кредитних інститутів та окремі сегменти ринку позичкових капіталів, розвиток конкурентних відносин в сфері банківського обслуговування, бурхливе розповсюдження фінансових нововведень, пошук нових форм менеджменту.

Так, у Франції на початку 80-их років була проведена реорганізація ринків позичкового капіталу, що привела до їх об'єднання та уніфікації. В результаті винникла нова система фінансових ринків, що включила тісно пов'язані між собою і взаємодіючі ланки:

1. Грошовий ринок (ринок короткострокового й середньострокового капіталу), зокрема:

а) міжбанківський ринок резервних коштів;

б) ринки обігу фінансових інструментів (казначейських векселів, депозитивних сертифікатів).

2. Ринки цінних паперів (ринки довгострокового капіталу):

а) ринок акцій;