184223 (Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экономическая теория" из 2 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "экономическая теория" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "184223"
Текст 2 страницы из документа "184223"
До цілей, які ставляться державою, що створює (або санкціонує створення) ВЕЗ, як правило, відносяться: розв'язання проблем зайнятості і формування нових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі; стимулювання притоку іноземних Інвестицій як додаткового джерела фінансування; активізація обміну знаннями й технологіями, і як результат, - досягнення нової інноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвиток імпортозаміщення: підвищення обсягів зовнішніх надходжень та покращання платіжного балансу країни-реципієнта; ефективне використання місцевих ресурсів побудова структур, що є провідником та каталізатором ринкових перетворень
Крім того, формування вільних економічних зон може розглядатись як засіб розв'язання проблем депресивних старопромислових, незабудованих, слабозаселених, з низьким рівнем економічного розвитку регіонів
У деяких країнах ця концепція будувалася та була реалізована без поєднання з орієнтацією на залучення іноземного капіталу (як, наприклад, програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині) Маються на увазі територіальні програми, спрямовані на створення нових або збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей та видів промислу, розвиток підприємництва, експортного виробництва, інноваційних процесів, захист навколишнього природного середовища тощо Ці зони максимально відкриті зовнішньому економічному простору і за сутністю свого механізму повинні сприяти інтеграції територій в єдину господарську систему Вони не обмежуються прийняттям заходів, що стимулюють діяльність нерезидентів, а навпаки, створюють пільгові умови для підприємницької діяльності в цілому В іншому випадку може здійснюватись орієнтація на залучення виключно зовнішніх фінансових ресурсів - іноземних інвестицій у підприємницькій або ссудній формах, - на початковому або наступних етапах розвитку зон, які стають вільними економічними
Багатоваріантність підходів, яка виявилася при вивченні поняття та сутності БЕЗ, властива також і підходам до їх класифікації Існують різні варіанти типології зон Зокрема, дослідники С А Дійков, В 1 філатов, А П Думнов та інші розрізняють зовнішньоторговельні, функціональні та галузеві зони, В Укмар та С С Фомін деталізують класифікацію підрозділом зовнішньоторговельних на комерційні та складські зони Д М Акульонок та А Н Солдаткін визнають існування чотирьох типів зон - вільної торгівлі, експортно-виробничі промислові, вільні порти та банківські зони Е А Алтинбаєв пише про зони прискореного економічного розвитку, зони спільного підприємництва та зони цілісного економічного району з повною відновлювальною структурою обробної промисловості Ю С Степанов наводить класифікацію зон, що відносяться до п"яти типів безмитні, експортні промислові, парки технологічного розвитку, зони страхових та банківських послуг, імпортопромислові зони та зони імпортозаміщення А Корнєєв надає перевагу семи типам зон, що відрізняються за площею та функціональною спрямованістю - це
ресурсні, транспортні, фінансові, складальні, рекреаційні, складські, технопарки А П Кузнєцов - провідний російський дослідник у цій галузі - вважає за необхідне розрізняти зони вільної торгівлі, підприємницькі, технологічні парки зони експортного виробництва, спеціальні економічні зони
Всі наведені точки зору на типологію ВЕЗ, без сумніву, мають внутрішню логіку та дозволяють під різними кутами зору осмислити феномен ВЕЗ Можна вважати досить корисним подібне різномаїття підходів, оскільки в процесі відстоювання власних точок зору автори наближаються до істини
Пропонується наступна класифікаційна схема СЕЗ (рис. 1). Спеціальні (вільні) економічні зони поділяються на окремі типи залежно від географії розташування, характеру об"єкта зонування, взаємодії з позазональною економікою, масштабами та значущістю вірішуваних проблем, функціональною спрямованістю
Так, залежно від місцерозташування відносно державних кордонів, ВЕЗ розподіляються на внутрішні (розташовані у внутрішніх районах країни) та зовнішні (розташовані базпосередньо на кордоні)
Згідно з характером взаємодії з економікою приймаючої держави слід розрізняти зони інтеграційного (в механізм зони закладено принцип тісної взаємодії з суб"єктами підприємництва поза межами зони) та анклавного типу (зона функціонує в просторі, що є замкненим відносно позазональної господарської системи та відкритим для зовнішніх зв'язків) Зони анклавного типу є антиподом інтеграційних, створюються переважно для максимізацп зовнішнього притоку товарних та фінансових ресурсів, локалізуються на невеликій за розміром території та в процесі діяльності мінімально взаємодіють з рештою економічного простору приймаючої держави, їх механізм найбільш наближений до умов та законів світового ринку, дозволяє зменшити ступінь залежності ВЕЗ від позазонального економічного простору та інерційної системи управління Це забезпечується як адміністративними так і економічними заходами Останні повинні переважати, оскільки мають внутрішні стимули саморозвитку та вдосконалення і можуть в подальшому бути розповсюджені за межі зони
За характером організації зони можуть бути локальними (точковими) та комплексними Локальною (точковою) визнається та вільна економічна зона, яка розміщується в межах спеціально визначеної незаселеної території площею до 500 га та має тільки об"єкти забезпечення життєдіяльності зони і є вільною від забудови.
СЕЗ
Розташування відносно державних кордонів | За характером об"єкта зонування | За характером взаємодії з позазональною економікою | За масштабом та значущістю вирішуваних проблем | За функціональною спрямованістю |
зовніші
внутрішні
інтеграційні
комплексні
Локальні (точкові)
торговельно-виробничі
Зовнішньоторговельні
анклавні
науково-технічні
туристично-рекреаційні
інформаційні
Офф-шорні
Рис. 1 Класифікаційна схема СЕЗ
Слід враховувати, що розмір території локалізації зони багатоваріантний, залежить від місцерозташування, вибраного типу ВЕЗ, заявлених цілей тощо.
У відповідності з функціональною спрямованістю розрізняють: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні (або туристично-рекреаційні), банківсько-страхові (або оффшорні території) та інформаційні зони. Ця класифікація, як і будь-яка інша, має значною мірою схематичний характер, не охоплює всього різновиду рис та функціональних особливостей, які в дійсності взаємовпливають, перетинаються та створюють у поєднанні нові комбінації і структури.
Відповідно до прийнятого 13 жовтня 1992 p. Закону України "Про загальні засади створення І функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" Україна приєдналася до процесу формування ВЕЗ. Для отримання позитивних результатів необхідно і у подальшому проводити розробки і детально опрацьовувати різні аспекти державної регіональної політики стосовно вільних економічних зон. Тому робота над класифікацією вільних економічних зон та над окремими типами їх є актуальною проблемою для сьогодення. На основі цих розробок можна буде на науковій основі визначитися з перспективами розвитку ВЕЗ в Україні та доцільністю Їх заснування.
Наводимо детальну характеристику найважливіших з практичної точки зору (застосування та розповсюдження) слідуючих типів ВЕЗ -зовнішньоторговельних, торгово-виробничих (виробничих), науково-технічних, туристично-рекреаційних, банківсько-страхових, оффшорних зон та територій.
Зовнішньоторговельні зони (ЗТЗ)- це вільні економічні зони, де товари іноземного походження можуть зберігатися та обслуговуватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Традиційно вони локалізуються на обмеженій території, що має необхідну транспортно-складську інфраструктуру та сучасні системи комунікації. Як правило, це крупні морські або річкові порти, залізничні вузли, аеропорти, перетини магістральних доріг. Формуються вони здебільшого як анклави, що не мають тісних економічних зв"язків з рештою території приймаючої держави.
У класичній формі ЗТЗ є виключно комерційно-транспортними утвореннями та обмежуються такими функціями: транспортне обслуговування, складування, збереження та обробка товарів, спрямована на забезпечення доброякісного зберігання, покращання зовнішнього оформлення та ін. Але зовнішньоторговельні зони "класичної" форми, хоча й існують у світі, не є досить вагомим утворенням серед ВЕЗ. Як правило, перевага надається виробничим операціям і зонам, що концентрують на собі досить широкий спектр функцій.
У традиційному розумінні зовнішньоторговельна зона являє собою частину території приймаючої держави, де товари Іноземного походження можуть зберігатися, продаватися, купуватися без сплати звичайних митних зборів або з їх відстроченням, тобто з точки зору митного режиму знаходяться поза межами державних митних кордонів.
До ЗТЗ, як правило, відносять вільні митні, експортно-імпортні, транзитні, зони франко, безмитні зони, а також в окремих випадках -зони прикордонної торгівлі.
Зона франко - це територія, на якій зберігаються та продаються товари, що ввезені на територію приймаючої країни або вивезені з неї, і такі, що прямують транзитом, та яка має спеціальний пільговий режим здійснення зовнішньоторговельних операцій. У зоні франко компанії, що займаються експортом та імпортом, мають право безперешкодно ввозити та вивозити товари, їх перевантажувати, складувати (як правило, терміном до 1 року без сплати податків), покращувати споживчі властивості, сортувати, розфасовувати, переупаковувати, продавати оптом і в роздріб, маркувати, займатися виставочною діяльністю, здійснювати ремонт та інше необхідне обслуговування транспортних засобів.
Існують відмінності між поняттями "порто-франко", "зона франко", "пункт франко", які об'єднуються в загальне поняття зовнішньоторговельної зони.
Поняття "порто-франко" найчастіше використовують у випадках, коли пільговий режим ЗТЗ розповсюджується на всю або більшу частину території порту (морського, річкового), на базі якого засновано зону.
"Пункт франко" - це частина території порту, що визначена як безмитна зона та належить до загальної структури порту, який зонального статусу не має.
Поняття "порто-франко" в процесі історичного розвитку вийшло за змістовні рамки "вільної гавані" щодо крупних портів. У сучасному розумінні ЗТЗ має властиві їй характеристики спеціального митного режиму і може створюватися на базі крупних транспортних вузлів, перевалочних пунктів, поблизу магістральних доріг.
Транзитні зони є елементом загальної структури ЗТЗ та представляють митні анклави, що обслуговують переважно транзитну торгівлю.
Безмитні магазини (duty & tax free shop) - це локальна ВЕЗ у формі підприємства роздрібної торгівлі, що розташоване на території міжнародних транспортних засобів (порти, аеропорти, митні пункти, прикордонні переходи тощо) та діє екстериторіально (тобто поза межами митних кордонів і режимів).
Крім того, існують зони прикордонної безмитної торгівлі, для яких передбачено стимулювання операцій товарообміну на рівні місцевих товаровиробників і торгових організацій, що дозволяє розширити асортимент товарів та прискорити оборот капіталу. Юридичним підгрунтям для створення подібних зон є взаємна (дво-або багатостороння) угода про безмитну торгівлю, тобто фактично про формувань "спільного ринку" на локальному (регіональному) рівні.