01 (Анализ резервирования кредитных операций КБ и пути повышения его результативности), страница 2

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.

Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Правил бухгалтерського обліку формування і використання резервів у банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 11.07.2001 №268 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.07.2001 за №634/5825. Податковий облік регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" та змінами до нього. (Абзац третій пункту 1.1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку №502 від 07.12.2001)

1.2.1. Загальні положення

Порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків затверджений на підставі законів України "Про Національний банк України, "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємства в Україні", "Про заставу", "Про господарські товариства" та нормативно-правових актів Національного банку.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства (згідно з пунктом 1.3 в редакції Постанови Нацбанку №418 від 24.10.2000)

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

• строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними (№1510-1512, 1515, 1517, 1581);

• кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними (№1520-1527, 1582);

• рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями (№2000, 2030, 2037); кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо (№2010); кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту (№2020 мінус №2026, №2027, №2092); (Абзац шостий пункту 1.4 в редакції Постанови Нацбанку №418 від 24.10.2000);

• кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність (№2040, 2045-2047, 2050, 2055-2057, 2061, 2062, 2065-2067, 2070, 2071, 2073-2077);

• сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності (№2090, 2091, 2093-2097, 2099);

• кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами (№2100, 2105-2107, 2110, 2115-2117, 2190, 2191, 2198, 2199);

• кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам (№2200-2202, 2205-2207, 2210, 2211, 2213, 2214, 2216, 2217);

• сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам (№2290, 2291, 2299);

• гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам (№9000, 9002, 9003);

• сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам (№1589);

• гарантії та авалі, що надані клієнтам (№9020, 9023);

• сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам (№9090, 9091);

• зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам (№9100, 9129).

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення. Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами-1, за кредитними операціями між установами в системі одного банку-2, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

1 Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику.

2 Для банків із 100% іноземним капіталом - за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас".

У разі консорціумного кредитування резервуванню в провідному банку підлягає тільки та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.

За коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках (№1500) і сумнівною заборгованістю за коштами до запитання в інших банках (№1580) банки зобов'язані формувати резерв: за коштами, розміщеними в банках-нерезидентах, - з урахуванням ризику країни; за коштами, розміщеними в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах - на всю суму цих коштів.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення-3). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

3 Угода про надання гарантії тощо.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу-4.

4 Контроль за даними місячного балансу означає, що формування резерву здійснюється з урахуванням коригуючих проводок відповідно до Порядку формування коригуючих проводок, що здійснюються комерційними банками України з метою забезпечення реальної фінансової звітності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.09.98 №358 (із змінами і доповненнями).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

1.2.2. Оцінка фінансового стану позичальника

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог положення Національного банку про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (Показники, що наведені в п.4.3, ураховуються обов'язково. Додатково можуть використовуватися й інші показники, які визначаються банками самостійно з урахуванням особливостей виробничих процесів у різних галузях господарювання.), у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

• фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

• обсяг реалізації;

• обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках;

• наявність неплатежів - у динаміці);

• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

• собівартість продукції (у динаміці);

• прибутки та збитки (у динаміці);

• рентабельність (у динаміці);

• кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав/ Зп

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,