- 77 -

Аналіз інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки

План.

Вступ.

Розділ I. Роль та значення інвестицій

1. Економічна суть інвестування. Види інвестицій. Інвестори.

2. Джерела та специфіка інвестування (у ЗЕД).

Розділ II. Розробка інвестиційних проектів, та методи оцінки їх ефективності.

1. Принципи і послідовність розробки інвестиційного проекту.

2. Методи оцінки їх ефективності.

Розділ III. Здійснення інвестиційної діяльності на прикладі банківської системи.

1. Суть та цілі банківських інвестицій.

2. Види банківських інвестицій та ризик пов’язаний із ними.

Висновки.

Список використаної література.

Вступ.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Докорінно повинно помінятись діяльність інвесторів в умовах ринкового розподілу створюваного національного багатства.

Нові організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності вимагаютьглубоких теоритичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всіх її формах: фінансові, реальні, інтелектуальні, інноваційні.

В першу чергу ринкові перетворення повинні пройти в інвестиційній сфері, яка відіграє клочеву роль в економіці. Коплекс галузей і виробництв, які створюють інвестиційну сферу, покликаний в короткі терміни забезпечити стабілізацію економіки та розширене виробництво. Суттєвим чином на інтенсифікацію відтвореного процесу повинен вплинути інвестиційни ринок, котрий в Україні тільки формується.

Ця дипломна робота містить в собі узагальненний теоритичний матеріал, щодо суті інвестицій, та деякі практичні рекомендації рекомендації щодо розробки та реалізації інвестиційного проекту. Ми намагались на основі закордонного досвіду дати деякі рекомендації для суб’єктів інвестиційної діяльності.

Також, ця дипломна робота містить теоритичні дані про становлення на ринку України інвестиційною діяльності фінансово-кредитних установ (банків). А також деякі рекомендації проведення банками інвестиційної діяльності.

РОЗДІЛ I.

РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ.

1.1. Економічна суть інвестування. Види інвестицій. Інвестори.

Інвестиції - нове явище в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови - це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній реєстрації.

Однак капіталовкладення - інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування - це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції.

За об’єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу.

Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають 25% капіталу фірми.

Перш, ніж з’ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування, та інші матеріальні цінності).

Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського “leasing” - довгострокова оренда машин і устаткування).

Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізінгові компанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду.

Лізинг дозволяє промисловим та іншим компаніям задовільнити потреби у основних фондах без здійснення значних одноразових капітальних затрат, використовуючи при цьому дороге чи спеціальне обладнання.

Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентноздатних фірм.

Включення лізингу в інвестиційні програми промислових підприємств дозволяє також покращити планування та організацію інвестиційного процесу. Адже більшість угод за ним заключається за фіксованими ставками і на попередньо узгоджених умовах.

Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод:

1. придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар;

2. він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові і амортизаційні пільги;

3. вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг (частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).

За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди.

Лізинг став транснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової компанії отримали у США. На його умовах у США можна придбати практично будь-яке обладнання. У Європі лізингові операції досить поширенні в Англії та Франції.

Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.

Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу - індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій.

При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній.

Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі.

До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов’язання, ф’ючерси, опціони.

Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля.

Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо.

У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні слова - оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна мета реінвестування - одержання підприємницького прибутку, проценту або дивіденту. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.

Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг - залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг - це один із способів інвестування різних програм.

Інвестори. Це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об’єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники - інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо.

Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.

Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори - у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінн³ справами ем³тента. По-третє, якщо ³ндив³дуальн³ ³нвестори купують ц³нн³ папери, керуючись головним чином особистими ³нтересами, то ³нституц³йн³ досить часто роблять це з метою поєднання ³нтерес³в як власних, так ³ ем³тента.

Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон “Про iнвестицiйну дiяльнiсть”, “Про цiннi папери i фондову бiржу”, Про господарськi товариства”, “Про банки i банкiвську дiяльнiсть”, “Про приватизацiйнi папери”, Цивiльний кодекс, Декрет КМ “Про режим iноземного iнвестування”, Положення “Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї” i т.д.

I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи.

1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств - холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.

2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об’єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об’єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.

3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв - iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).

Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:

• iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;

• державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i позичкових коштiв;

• iноземного iнвестування.

Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами:

1. невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;

2. добровiльнiсть iнвестування;

3. рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;

4. захищеностi iнвестицiй;

5. свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.

Об’єкти iнвестування. Об’єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об’єкти власностi, а також майновi права.

Забороняється iнвестування в об’єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом.

Замовники iнвестицiй i користувачi об’єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою.