184144 (Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов)

18

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

на тему:

«Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов»

Студентка 1курсу 1 групи спеціальності 6601 вечірнього факультету

Герасимчук Н.А.

Науковий керівник -

доцент Диба М.І.

Київ - 1999

Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

План роботи

Вступ.........................................................................................................3

Розділ 1. Продуктивні сили аграрного сектору

та особливості його розвитку.................................................………4-6

Розділ 2. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва..…..7-9

Розділ 3. Нові форми господарювання........................................….10-16

Висновки.........................................................................................…17-18

Список використаної літератури..................................................….19-20

ВСТУП

Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість.

Творча і трудова активність людини визначаються не тільки суспільними свободами та правовою захищеністю, а й якістю життя, основним показником якого виступає здоров’я окремої людини і всього суспільства. А залежить здоров’я від стану охорони здоров’я та якості продуктів харчування, стану природного середовища, комфортності житла і робочого місця, організації відпочинку та рівня соціального забезпечення. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди людині. Тому господарникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров’ю людини.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна мета моєї курсової роботи - з’ясувати особливості сільськогосподарського виробництва, його роль у соціально-економічному процесі, розкрити основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у сільському господарстві за умов формування соціально-орієнтованої ринкової економіки України.

Розділ 1. Продуктивні сили аграрного сектору та особливості його розвитку

Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г товарну продукцію постійно зростає, оскільки збільшується чисельність населення, особливо міського. У провідних капіталістичних країнах до 95% всієї с/г продукції реалізується на ринку, набуваючи товарної форми.

У сільському господарстві, як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше продовольства. Так, у середині ХУШ ст. у сільському господарстві було зайнято 4/5 світової робочої сили, частка продукції сільського господарства у валовій продукції світу досягала 85%. Наприкінці ХУШ ст. співвідношення між вартістю валовою продукції сільського господарства та промисловості становила 80:20, наприкінці ХІХ ст. 52:42, а у середині 70-х років ХХ ст. - вже 30:70. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті продовжує знижуватися. У розвинутих капіталістичних країнах вона тепер коливається в межах 2-3% в Англії, США, Німеччині; 5-8% - у Франції й Італії та 11% - у Японії.

У країнах Африки, Азії, Латинської Америки, які розвиваються, ця частка становить 11-16%, а у найменш розвинутих країнах вона перевищує 44%. У колишньому Союзі РСР частка сільського господарства у валовому національному продукті становила 18%¹.

У розвинутих країнах світу відбувся перехід с/г виробництва до машинної стадії розвитку. Основний комплекс виробничих операцій у рослинництві, тваринництві здійснюється за допомогою машин, що значно зменшує потребу в робочій силі².

У США кількість зайнятих у сільському господарстві скоротилася з 6,5 млн чол. у 1965 р. приблизно до 3 млн чол. на початку 90-х років. Це становить близько 2,5% загальної чисельності робочої сили. Така мала частка працездатного населення, зайнятого безпосередньо у сільському господарстві, пояснюється й тим, що значна частина робіт виконується фірмами, що обслуговують сільське господарство, а також на підприємствах переробної промисловості, де остаточно формуються споживчі властивості продовольчих товарів. У сучасний період у США для промислової переробки надходить до 90%, а у Західній Європі – до 75% кінцевої продукції сільського господарства, призначеної для продовольчого споживання. Це істотно змінює роль сільського господарства, з основного постачальника продовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини для харчової і переробної промисловості. З урахуванням робочої сили, що зайнята в усіх сферах продовольчого комплексу, частка працівників АПК США на початку 90-х років становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях, що забезпечують переробку с/г продукції та її реалізацію, тому на підприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК. Аналогічна структура зайнятості в інших розвинутих країнах.

Тенденція до скорочення чисельності зайнятих в аграрному секторі спостерігається в країнах колишнього СРСР. В останні роки у багатьох країнах, включаючи республіки колишнього Союзу, загострилася продовольча проблема. Це зумовлено як природними факторами (посуха, повінь, і т.д.), так і соціальними причинами - непродуктивним землекористуванням, несправедливим розподілом і споживанням продуктів харчування, більш високими темпами приросту населення порівняно з приростом с/г продукції, різними соціальними катаклізмами (війна, міжнаціональні конфлікти і т.д.)¹.

Весь період існування в країні радянської влади пов’язаний безпосередньо із спробою розв’язати продовольчу проблему, забезпечити населення необхідними йому продуктами харчування. Прийнято з приводу цього безліч постанов, законів, програм. Але жодна з них, у тому числі продовольча 1982 року, не була реалізована, оскільки безпосередній виробник за умов колгоспно-радгоспного ладу був відчужений від землі, від участі в управлінні, а також від створюваного ним продукту. За цих умов селянин не був зацікавлений у продуктивному використанні землі, техніки, праці. Тому ресурси, що направлялись у сільське господарство, не давали віддачі.

Перетворення системи виробничих відносин на селі включає вирішення ряду кардинальних проблем, що стосується власності на землю і проведення земельної реформи в цілому².

Таким чином, щоб прискорити вихід сільського господарства з кризового стану, необхідно:

по-перше, усунути державний монополізм у власності на засоби виробництва, забезпечити рівні економічні, соціальні та правові умови для функціонування всіх форм власності та господарювання, розвивати ринкові відносини. Ринок і конкуренція визначать, які форми власності та господарювання, в яких галузях і регіонах є найбільш ефективними і виправданими;

по-друге, кожному працівнику і колективу слід надати можливість обрати ту форму власності та господарювання, яку він вважає для себе найбільш прийнятною, доцільною;

по-третє, кожне підприємство повинно саме визначати свій виробничий напрям, розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами, нести повну матеріальну відповідальність за результати свого господарювання;

по-четверте, необхідно створити ринок матеріально-технічних засобів, адекватних різноманітності форм власності;

по-п’яте, слід оздоровити грошову і кредитну системи;

по-шосте, перейти до вільного ціноутворення, коли головним стимулюючим фактором до формування цін виступає конкуренція між виробниками, а не адміністративний і монопольний диктат.

Розділ ІІ. Еволюція власності в аграрному секторі виробництва.

Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні — це відносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, і державою — з другого, з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини.

Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожній країні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, колишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848 і 1861 років у цих країнах, ліквідувавши феодальну, кріпосницьку систему, зумовили виникнення великої кількості дрібних селянських господарств.

У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями.

Оренда — це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім’ї — власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з членів своєї сім’ї.

З усіх видів с/г підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, ведуть виробництво власними силами або ж використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами, дрібні фермери об’єднуються у с/г кооперативи. Фермери ведуть своє господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів, техніки, займаються переробкою, зберіганням і реалізацією продукції. У США на початку 90-х років налічувалося близько 5 тис. кооперативів, які переробляли і реалізовували майже 30% фермерської продукції, а їхня частка у забезпеченні ферм матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%.

У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами с/г кооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання, переробка та збут продукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання й інші важливі для життєдіяльності ферм функції.

Своєрідним шляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР. Замість селянських господарств у період насильницької колективізації були створені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі. Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головну притаманну їй ваду — відчуження виробника від землі, управління, та створеного ним продукту, перетворення селянина у наймита, не зацікавленого в ефективного використанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору.

Другою причиною стало те, що сільське господарство з перших днів встановлення радянської влади було донором для народного господарства. За його рахунок здійснювалась індустріалізація країни, формувався і розвивався ВПК.

Третьою причиною такої кризи була низька оплата праці, особливо в колгоспах, яка не створювала необхідних стимулів до праці у громадському господарстві.

Ще однією причиною кризи колгоспно-радгоспної системи було нічим не обмежене свавілля місцевого партійно-державного апарату, який здійснював «керівництво» колгоспами і радгоспами. Проявом цієї кризи є погіршення всіх економічних показників у продовольчому комплексі, насамперед рівня продуктивності праці.

Об’єктивно оцінюючи стан сільського господарства країни, слід визнати, що воно знаходиться у кризовому становищі. Протягом останніх шести років обсяг валової продукції постійно скорочується. Порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції галузі господарствами усіх категорій зменшилось на 13,2% у 1991 р., на 20,4% у 1992 р., на 19,2% у 1993 р., на 32,5% у 1994 р., на 34,9% у 1995 р., на 40,8% у 1996 р¹. Стан сільського господарства продовжував погіршуватись; обсяг валової продукції скоротився в порівнянні з 1995 р. на 9%, у тому числі продукції рослинництва — на 10%, тваринництва – на 8%. Скорочення обсягу виробництва відбувалося за рахунок господарств суспільного сектора і становило 15%. Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковими виявилися 6,6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок, що потенційно має високу конкурентноспроможність.

Поки що єдиним позитивним результатом аграрної реформи, що відбувається у напрямі реформування майнових відносин власності в колгоспах, роздержавлення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, приватизації переробних і агросервісних підприємств, є становлення багатоукладного господарства, в якому переважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останні проявили себе як життєздатні форми господарювання на селі¹.

Розділ ІІІ. Нові форми господарювання

Колгоспи і радгоспи до аграрних перетворень, зокрема у сфері власності і форм господарювання на селі, як відомо, не могли бути господарствами послідовно підприємницького типу. Реорганізувати КСП можна в такі підприємницькі організаційно-правові структури, які не суперечать чинному законодавству України, зокрема передбачені цим законодавством. Насамперед, мова може йти про господарські товариства, передбачені Законом України «Про господарські товариства». Це — товариства з обмеженою, додатковою і повною відповідальності, командитні і акціонерні товариства (закриті й відриті), орендні підприємства, особисті товарні господарства, фермерські господарства.