114402 (Сценарій до Дня Перемоги)

1-й ведучий:

Шановні ветерани, учасники війни, солдатські вдови, гості! Сьогодні всі ми сповнені якогось тривожно-трепетного відчуття й урочистості. І це тому, що сьогодні 9 травня – День Перемоги.

2-й ведучий:

Шістдесят четверта весна вітає всіх тих, хто пережив війну, вітає нас, їхніх внуків і правнуків. Вітає й нагадує в шістдесят четвертий раз про страхіття війни й наказує берегти мир.

1-ий ведучий:

Урочистий мітинг з нагоди святкування 64-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні оголошую відкритим!

Гімн України

Учень:

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

Учень:

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

Учень:

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

Учень:

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

Пісня «Журавлі»

2-ий ведучий:

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941–1945 рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

Учень:

Ніхто не забутий; на попіл

Ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Учень:

У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Списки

1-ий ведучий:

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже не легко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати.

Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

2-ий ведучий:

Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року – мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Учень:

Спинись, проклятий супостате,

На світ ввостаннє подивись:

За тіло матері розп’яте

Сини на пару піднялись!

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

Учень:

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля:

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди.

Їх не щадила війна.

Учень:

Бій розгортався лютий,

Кулі, наче град.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Син її – той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік врятувать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Спить під зорею солдат.

1-ий ведучий:

Слово надається сільському голові Зятіній Надії Григорівні

Виступ голови села.

2-ий ведучий:

Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони… Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів, однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

Учень:

До обеліска я в задумі стану,

До сивини своєї на путі.

Скажу «спасибі» тихо ветерану,

Що вдруге народив мене в житті.

На картах не знайти мої дороги –

Мій бойовий, мій босоногий шлях.

За вбитим батьком йшов до перемоги

Траншеями по спалених полях.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитися всім низько,

Усім хто не прийшов з війни!

Пісня «Весна 45-го года»

1-ий ведучий:

У війни не жіноче обличчя… Але скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

Учень:

Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

2-ий ведучий:

А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

1-ий ведучий:

А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово «війна», вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками. А що може виміряти материнське горе, її сльози…

Учень:

Благословляла мати сина,

А синові – сімнадцять літ…

Іти на бій за Батьківщину –

Був материнський заповіт.

Сховала сльози на прощання,

Щоб не пекли його вони…

І син пішов… Лишив чекання,

Лишив свої хлопчачі сни.

Учень:

…Минули бурі стоголосі.

Є і медалі, й ордени…

А рана та ще ниє й досі

Далеким стогоном війни.

Ні, не забути днів огнених,

Що злиті в Перемоги День.

Висот немає безіменних.

Нема солдатів без імен.

Учень:

Одержала звістку матуся,

Що син її впав за Дністром.

Поїхала мати до сина

В далекі світи із села

І білу пшеничну хлібину,

і шитий рушник привезла.

Учень:

Спинилась вона над водою,

На скелі Дністровій крутій:

Могила його під горою

І писаний камінь на ній.

Заплакала: «Сину, мій сину,

Як довго до тебе я йшла…»

Могилу, неначе дитину,

Руками вона обняла.

Учень:

А річка шуміла невпинно,

І тихо шуміла трава,

І тільки червона калина

Тремтіла, неначе дива.

А мати стоїть на колінах,

І пальці торкають граніт,

І поруч моя Україна

В скорботі із нею стоїть.

Учень:

До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

Учень:

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше там розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, нажаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням.

Хвилина мовчання.

Учень:

Кривавим сном одкорчилась війна.

Літа зарубцювали давні рани…

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани

В атаки йшли вони не ради нагород,

Поранені страждали в медсанбатах,

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

Учень:

В чужих краях, в запеченій крові

Вони, ще юні, падали в катрани…

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

Вернулися живі з полків і рот

І мир подарували рідним хатам…

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

Пісня «День Победы»

1-ий ведучий:

На меморіалі Вічної Слави завжди панує скорботно урочиста тиша. Полум’я вічного вогнища, вічна пам’ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою. Пожертвували своїм життям заради життя на землі.

2-ий ведучий:

Україна! За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути.

Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий, ніщо не забуто…

1-ий ведучий:

Урочистий мітинг з нагоди святкування 64-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні оголошую закритим!

Гімн України