169791 (Екологічне нормування забруднень), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Екологічне нормування забруднень", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "экология" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "экология" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "169791"
Текст 2 страницы из документа "169791"
Таблиця 2.Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у питних водах
| Речовина | ГДК, мг/л |
| Бензопірен | 0,000005 |
| Алюміній залишковий | 0,5 |
| Ртуть | 0,0005 |
| Свинець | 0,03 |
| Кадмій | 0,001 |
| Миш'як | 0,05 |
| Бензол | 0,5 |
| Берилій | 0,0002 |
| Діоксин | 0,000035 |
| Срібло | 0,005 |
| Нітрати | 45,0 |
| Бензин, гас | 0,1 |
| Хром, нікель, мідь, молібден, вольфрам | 0,01 |
| Уран | 1,7 |
| Радій-226 | 1,2 • 10-10 |
| Стронцій-90 | 2,0 • Ю'10 |
Нормування забруднювачів у ґрунті. Нормування здійснюється за такими напрямами:
- вміст шкідливих речовин в ґрунті на сільськогосподарських угіддях;
- накопичення токсичних речовин на території підприємства;
- забруднення ґрунтів у житлових районах.
Значення ГДК деяких речовин в ґрунтах наведено в
табл. 3.
Таблиця 3 Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунтах
| Речовина | ГДК, мг/ кг | |
| Бензопірен | 0,02 | |
| Свинець | 20,0 | |
| Кадмій | 1,0 | |
| Ртуть | 2Д | |
| Бензол, толуол | 0,3 | |
| Нітрати | 130,0 | |
| Мідь | 3,0 | |
| Нікель | 4,0 | |
| Цинк | 23,0 | |
| Сірка | 160,0 | |
| Сірководень | 0,4 | |
| Фтор | 10,0 | |
| Хлорофос | 0,5 | |
| Карбофос | 2,0 | |
| Хлорамін | 2,0 | |
| Метафос | 0,1 | |
| Гексахлоран | 1,0 | |
Для контролю за якістю ґрунтів використовують допустимі залишкові кількості (ДЗК) пестицидів, нітратів, фосфатів, а також; наявність важких металів поблизу великих міст – у ґрунті, харчових і кормових продуктах, виражаючи ці величини у грамах чи міліграмах на 1 кг маси ґрунту чи продукції.
2. Контроль шумових, вібраційних та електромагнітних забруднень
Під шумом розуміють усі неприємні й небажані звуки та їх поєднання, які заважають нормально працювати, сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати. Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Адаптація до нього практично неможлива. Шумове забруднення підлягає обов'язковому жорсткому контролю.
Звукові хвилі, або звук, – це механічні коливання, які поширюються у твердих, рідких і газоподібних середовищах. До найважливіших фізичних характеристик звуку належать: швидкість, звуковий тиск, інтенсивність звуку та його спектральний склад. У зв'язку зі слуховими відчуттями, що викликаються чутними звуками, користуються такими характеристиками, як гучність звуку, його висота й тембр.
Інтенсивність, або сила, звуку визначається зміною звукового тиску в навколишньому повітряному середовищі (це енергетична характеристика), а гучність звуку, тобто міра сили слухового відчуття, залежить також і від частоти звуку. Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить 16 Гц–20 кГц (чутний звук). Звукові коливання з частотою, нижчою за 16– 20 Гц, називають інфразвуковими, вищою за 20 кГц – ультразвуковими.
Спектр – це складові звуку, прості гармоніки коливань, які мають певну частоту, фазу та амплітуду.
Рівень звукового тиску виражає сукупний тиск складних звуків, а октавні слухові рівні визначають частину різних частотних смуг спектра.
Для визначення рівня звукового тиску розроблено логарифмічну шкалу, кожен ступінь якої відповідає зміні інтенсивності шуму в десять разів і називається белом (Б) на честь винахідника телефона американського вченого А. Белла. На практиці використовують зручнішу одиницю – децибел (дБ), яка в десять разів менша від бела. Для вимірювання інтенсивності шуму розроблено спеціальні прилади – шумоміри.
Збільшення якоїсь частоти вдвоє сприймається нами як підвищення тону звуку на певну величину (октаву). Звичайна розмова між людьми ведеться в межах частот 250 Гц–10 кГц та інтенсивності звуку приблизно 30–60 дБ.
Як і для хімічних забруднювачів, установлено нормативи шумів. Допустимим вважається такий шум, тривала дія якого не спричинює зниження гостроти сприйняття звуку й забезпечує задовільну розпізнаваність мови на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі в різних мовах становлять 45-85 дБ.
Унормовано також шумові характеристики місць перебування людей. Наприклад, рекомендуються такі діапазони звукового тиску всередині приміщень: для сну, відпочинку – 30–45 дБ; для розумової праці – 45–55; для лабораторних досліджень, роботи з персональним комп'ютером – 50–65; для виробничих цехів, магазинів, гаражів – 56–70 дБ.
Шум тим небезпечніший, чим вища тональність звуків. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди органові слуху не завдають, а високочастотні стають небезпечними вже за рівня 75–80 дБ.
Останнім часом проблемі шуму надають великої ваги. Є багато способів боротьби з ним: використання шумопоглинальних екранів, фільтрів, матеріалів, зміна технології виробництва, запровадження безшумних механізмів і деталей, зміна режиму, динаміки та особливостей транспортних потоків у містах.
Вібрації – це механічні коливання, що виникають під час роботи різних технічних пристроїв, вузлів, агрегатів. У техніці розрізняють корисну й шкідливу вібрації. Корисна вібрація збуджується навмисне спеціальними вібраційними машинами й використовується, наприклад, під час укладання бетону, трамбування, штампування й т. д. Шкідлива вібрація виникає спонтанно, під час циклічної роботи будь-яких механізмів.
Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності й частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті й довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині (наприклад, під час масажу). Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з технічного погляду, негативно впливають на довкілля й біоту, в тому числі й на людину.
Електромагнітні поля. Інтенсивний розвиток електроніки й радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Головне їхнє джерело – радіо-, телевізійні й радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії електропередач і підстанції, електротранспорт, телевізори й комп'ютери (особливо – телевізійні зали, студії, комп'ютерні центри, де зосереджено багато цієї техніки).
Останніми роками в країнах, де дуже широко використовується теле- й комп'ютерна техніка, помітно зросла захворюваність осіб, які протягом тривалого часу працювали з нею. Тому переглядаються й стають жорсткішими нормативи режиму роботи, застосовуються спеціальні захисні екрани, сітки тощо. Та, незважаючи на це, виявляється дедалі більше даних про різні негативні дії комп'ютерів на здоров'я людини, які необхідно вивчати, нормувати і обов'язково враховувати в майбутньому. Зокрема, персональні ЕОМ і відеотермінали – це джерела м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, електромагнітного випромінювань. Крім того, ЕОМ – джерело утворення магнітних полів і, в разі тривалої роботи, – значної іонізації повітря.
Екологічний моніторинг. У зв'язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об'єктів-забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічним моніторингом.
Основна мета моніторингу – об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання її ресурсів.
У 1975 р. під егідою ООН створено глобальну систему моніторингу.
