169564 (Міжнародна співпраця у галузі охорони довкілля), страница 2

Наприкінці 90-х років у світі нараховувалось декілька сотень (по різними даним 200-500) неурядових міжнародних організацій, які займалися природоохоронною діяльністю, а також проявляли цікавість до екологічних проблем. Серед них в наш час діють:

• МСОП (від англ. IUCN – International Union for the Conservation of Nature – Міжнародний союз по охороні природи), створений 1948 р. у Фонтенбло (Франція) за ініціативою ЮНЕСКО. Робота МСОП сприяє реалізації Вашингтонської конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори (CITES). МСОП видає міжнародні Червоні книги, проводить дослідження і пропаганду охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. МСОП прийнято документ “Всесвітня стратегія охорони природи”, спрямований на управління процесами використання людиною біосфери, екосистем і видів, які входять до її складу, з метою одержання стабільної користі нині та у віддаленому майбутньому.

• ВФПД (від англ. WWF – World Wide Fund for Nature – Всесвітній фонд дикої природи). Створена 1961 р., є найчисленнішою та найавторитетнішою неурядовою міжнародною організацією в галузі охороні навколишнього середовища. Її основною метою є збереження біорізноманіття Землі, припинення деградації природного середовища планети і побудова майбутнього, в якому люди жили б в гармонії з природою. Національні офіси діють майже в 100 країнах світу, нараховує близько 5 млн членів. Діяльність фонду передусім направлена на фінансову підтримку природоохоронних заходів, збереження зникаючих видів рослин і тварин та місць їх існування. ВФДП координує проведення чотирьох міжнародних проектів: “Зміна клімату”, “Моря, що перебувають під загрозою”, “Ліси як джерело життя”, “Жива вода”, а також інших кампаній, таких як “Торгівля об’єктами живої природи”.

• МЮО (Міжнародна юридична організація), створена 1968 р., приділяє велику увагу розробці правових питань охорони навколишнього середовища.

• РК (Римський клуб), заснований 1961 р., вніс значний вклад у вивчення перспектив розвитку біосфери та пропаганду ідей необхідності гармонізації відносин Людини та Природи. Основна форма діяльності – розробка наукових прогнозів розвитку людства в його взаємовідносинах з природою, а також дослідження питань переважно у соціально-економічній сфері. Римський клуб поклав початок роботам по вивченню проблем, названих “Глобальною проблематикою”. До нього входять лише 100 чоловік, які не представляють інтереси окремих держав (вчені, представники політичних та ділових кіл).

• МЕС (Міжнародний екологічний суд), був створений по ініціативі юристів на конференції в Мехіко у листопаді 1994 р. Склад суддів включає у себе 29 юристів-екологів з 24 країн. Суперечки у МЕС розглядаються на принципах третейського суду. Сторони самі приймають рішення про звернення в суд і вибирають з його складу трьох чи більше суддів для розгляду справи, яке проводиться на основі міжнародного права довілля, національного права сторін та претендентів.

• ГРІНПІС (від англ. Greenpeace – Зелений світ), створена канадськими захисниками природи 1971 р. Нараховує приблизно 1,5 млн членів, 1/3 яких – американці та 32 відділи у різних країнах світу. ГРІНПІС має статус повноправного члена чи офіційного спостерігача у ряді міжнародних конвенцій по охороні довкілля. Першочерговою метою була боротьба проти ядерних випробувань США на Алеутських островах. Сьогодні ГРІНПІС поділяє свої компанії на категорії: ядерні, токсичні, екологія океану, атмосфера і енергія. Має свою незалежну дослідну станцію в Антарктиці.

Більшість міжнародних неурядових організацій займаються питаннями охорони окремих природних об’єктів чи видів природних ресурсів. До них також належить Міжнародна рада по охороні птиці, Міжнародна федерація по охороні альпійських районів, Європейська федерація по охороні вод та інші⁵.

Міжнародні конференції та погодження

Історія міжнародної екологічної співпраці налічує понад 150 р. Перші міжнародні документи з охорони навколишнього природного середовища були прийняті в кінці XIX століття. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання та охорону морських котиків у Тихому океані. Людство почало приділяти значну увагу охороні й збереженню навколишнього середовища на початку XX століття. У 1900 р. було прийнято Міжнародну угоду для збереження первісної фауни і флори в Африці. Перша міжнародна конференція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 р. в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конференція давала дозвіл на знищення деяких видів “шкідливих” птахів. У 1913 роках відбулася Перша Міжнародна конференція із захисту природи. У 1950 р. В Парижі було підписано нову Конвенцію про охорону всіх видів птахів. Проте найбільшу кількість міжнародних природоохоронних документів було прийнято, починаючи з другої половини XX століття. Найвагоміші з них – програма ООН Людина та біосфера (1968), Програма з навколишнього середовища (1972), Європейська угода про збереження тваринного і рослинного світу та природних біотопів (1979), Всесвітня хартія природи, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 р., Європейська хартія про навколишнє середовище та здоров’я (1990), Конференція із захисту видів (1993), Конференція збереження біорізноманіття (1993), Конференція із захисту клімату (1984), Декларація про ліс (1994), Порядок денний XXI століття (1992). Важливими документами міжнародних природоохоронних відносин є Всесвітня хартія охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конференція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про середовище, яке оточує людину, що є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конференція про зміну клімату; Конференція про біологічну різноманітність; Конференція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЄД, – Порядок денний на XXI століття – всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під яким слід розуміти таку модель соціально-економічного розвитку суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому середовищі.

Щорічно в світі проводяться сотні та навіть тисячі конференцій та зустрічей екологічного напряму (багатосторонні та двосторонні, урядові та неурядові), на яких приймаються відповідні документи: погодження, декларації, договори та інші. Це одна з найрозвинутіших форм міжнародної співпраці. Найбільш важливі з них:

• Міжнародна конференція по боротьбі з заразними хворобами тварин (Женева, 20 лютого 1935 р.);

• Міжнародна конференція по регулюванню китобійного промислу (Вашингтон, 2 грудня 1946 р.), що доповнила та розвинула положення Угоди по регулюванню китобійного промислу (Лондон, 8 червня 1937 р.);

• Перша міжурядова конференція експертів по науковим основам раціонального використання та збереження природних ресурсів біосфери (Париж, 4-13 вересня 1968 р.), підготовлена ЮНЕСКО за участю ООН, ФАО, ВОЗ, МСОП та ін. Робота йшла по трьом напрямкам: наукові дослідження, освіта, політика;

• Конференція ООН по навколишньому середовищу (Стокгольм, 5-6 червня 1972 р.) за участю 113 країн було прийнять два основних документи: Декларація принципів, що включала 26 основних положень та План заходів, де були зазначені шляхи вирішення організаційних, економічних та політичних завдань щодо взаємовідносин держав при співпраці у сфері охорони довкілля;

• Конференція щодо охорони всесвітнього культурного та природного спадку (Париж, листопад 1972 р.);

• Нарада по безпеці та співробітництву в Європі (Хельсінкі, серпень 1975 р.) за участю країн Європи, США та Канади було прийнято Заключний акт, в якому були відображені питання екологічної та політичної безпеки.

• Конференція щодо забруднення повітря (Женева, 13 листопада 1979 р.);

• Конференція щодо впливу промислових аварій (Хельсінкі, 17 березня 1992 р.);

• Міжнародна конференція про громадянську відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (Брюссель, 29 листопада 1969 р. зі змінами та доповненнями від 18 грудня 1971 р. та від 19 листопада 1976 р.);

• Конвенція щодо заборони воєнного чи будь-якого іншого ворожого впливу на навколишнє середовище (Женева, 18 травня 1977 р.);

• Венська зустріч представників держав-учасниць Наради в Хельсінкі (Вена, 22 квітня 1985 р.). На ній було прийнято документ, який містив такі рекомендації:

• зменшити викиди в атмосферу сірки на 30 % до 1995 р., а також вуглецю та інших забруднюючих речовин;

• розробити способи захоронення небезпечних відходів;

• провести дослідження ролі СО₂ у глобальних кліматичних змінах;

• Монреальська зустріч (Монреаль, 16 вересня 1987 р.), на якій представники 98 країни прийняли Погодження (Монреальський протокол) про поступове припинення серійного виробництва хлорфторвуглецю та заборону викиду його в атмосферу;

• Лондонська зустріч (Лондон, 27-29 червня 1990 р.), де представники майже 60 країн підписали додатковий (до Монреальського) протокол з вимогою повністю припинити виробництво хлорфторвуглецю до 2000 р.;

• Конференція ООН по довкіллю та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 р.), організована для обговорення підсумків 20-річної діяльності після Столькгольмської конференції. В ній брали участь 179 держав та більш ніж 30 міжнародних організацій, на ній зустрілись 114 глав держав, представники 1600 неурядових організацій. В Ріо були обговорені та прийняті п’ять основних документів:

• Декларація Ріо про довкілля та розвиток, 27 принципів якої визначають права та обов’язки країн в сфері забезпечення розвитку та благополуччя людей;

• Програма дій ООН “Порядок денний на XXI століття”, що вміщує план міжнародних дій за навколишнього середовища на межі XX та XXI століть⁶.

• Заява “О принципах щодо відношення до лісів”, яка стосувалася управління, захисту та стійкого розвитку всіх видів лісів, життєво необхідних для забезпечення економічного розвитку та збереження всіх форм життя;

• Рамкова конвенція “Про зміну клімату”, ціль якої – стабілізація концентрації в атмосфері газів, що викликають парниковий ефект, на таких рівнях, які не викличуть небезпечного дисбалансу клімату планети;

• Конвенція “Про біологічне різноманіття”, яка вимагала, щоб країни ужили заходів для збереження різноманіття живих істот та забезпечили справедливий розподіл користі від використання біологічного різноманіття;

• Загальноєвропейська конвенція міністрів навколишнього середовища (Софія, жовтень 1995 р.), було прийнято підсумкові документи, основні з яких: Декларація міністрів; Екологічна програма для Європи;

• Конференція Сторін Рамкової Конвенції ООН по зміні клімату (Кіото, Японія, грудень 1997 р.), на якій був підписаний Протокол до Конвенції чи Кіотський протокол;

• Міжнародний конгрес по стабільному розвитку (World Summit on Sustainable Development), 26.08 — 04.09.2002, Йоханесбург ЮАР ⁷.

Міжнародна співпраця України

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм та проектів. Міжнародне співробітництво у галузі охороні навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України, воно здійснюється відповідно до пріоритетних напрямків, які забезпечують входження України в світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічної політики та системи стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки та раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов'язаних з закриттям ЧАЕС, впровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу, отримання інформації, баз даних та програмних продуктів в галузі охорони природного середовища.

Україна є членом та бере участь у роботі провідних міжурядових організацій, діяльність яких пов'язана з вирішенням проблем охорони довкілля та ядерної безпеки. У 1995 році Україну було прийнято до Ради Європи. Започатковано співпрацю у природоохоронній галузі з Європейським Союзом.

На сьогодні Україна є стороною 16 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру та 5 протоколів до них. Готується за участю спеціалістів Міністерства підписання чи ратифікація ще 12 міжнародних конвенцій.

Міністерство здійснює співробітництво в рамках 43 міжнародних угод та договорів. Мінекобезпеки координувало роботу з підготовки та участі представників України в Міністерській конференції "Навколишнє середовище для Європи". Працівники міністерства представляли інтереси нашої держави на Генеральній Конференції МАГАТЕ, Конвенції із змін клімату, Конвенції про біорізноманіття та ін.

Зараз виконуються та знаходяться в стадії розробки понад 20 міжнародних довго - та короткотермінових програм та проектів у галузі екологічної безпеки на загальну суму близько 13 млн. доларів США. Цільове фінансування природоохоронних заходів в Україні по роках складало (у тис. дол. США): 1993 р. - 60,5; 1994 р. - 243,0; 1995 р. - 2899,8. Тенденція до зростання об'ємів фінансування у 1996 - 97 роках збереглася. Більша частина проектів має довготривалий характер і присвячена вирішенню проблем раціонального використання та захисту від забруднень водних ресурсів України. Головними донорами виступають США, Канада та держави Західної Європи.

В рамках співробітництва з МАГАТЕ, Комісією з ядерного регулювання США та Європейським Союзом (програма ТАСІС) виконуються понад 25 проектів у галузі ядерної та радіаційної безпеки. Тільки у 1995 році допомога в галузі ядерної та радіаційної безпеки по проектах склала близько 800 тис. Доларів США. Ведуться переговори щодо міжнародного фінансування нових екологічних проектів на загальну суму більше 40 млн. доларів США.