168769 (Екологічна криза сучасності)

Реферат

з дисципліни Екологія

на тему „Екологічна криза сучасності”

Зміст

1. Вступ

2. Класифікація екологічних криз

3. Природні екологічні кризи

4. Антропогенні екологічні кризи

5. Глобальні катастрофи в історії людства

6. Сучасна екологічна ситуація в Україні:

6.1 Наслідки шторму у Керченській затоці

6.2 Можливість катастрофи, подібної до голодомору в Україні

6.3 Вибух на хімічному підприємстві

6.4 Створення “Карпатського моря”

7. Висновки

Література

1. Вступ

Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєвоважливих для біологічної системи параметрів зовнішного середовища, різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому, екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв’язання - певний пласт предмету сучасної екології.

Осмислення феномену екологічної кризи потребує пізнання її сутності. А для подолання кризового стану важливо усвідомити - з якого роду кризами людина має справу? Що або хто спричинив стан екологічної кризи? Дуже принциповим є коректне дослідження і визначення феномену негативних змін, бо може скластися ситуація, коли предметом вивчення стають зовнішні прояви кризового стану, а не його сутність.

За визначенням, сутність екологічних криз - це процеси, які відбуваються в екологічних системах і загрожують їх цілісності. Тобто, екологічна криза - це порушення життєвоважливих для системи параметрів її функціонування.

2. Класифікація екологічних криз

В сучасній літературі екологічні кризи розполідяють за такими критеріями:

- за причиненням;

- за об’єктною визначеністю;

- за ієрархічним статусом;

- за здійснюваним ефектом.

За першим означеним критерієм - за причиненням - можна говорити про екологічні кризи природного походження і антропогенного походження. Перші - природні екологічні кризи являють собою ті зміни в екологічних системах, що є наслідком природніх біологічних процесів, самоорганізації систем, таких стосунків систем як конкуренція тощо. Вони також можуть бути наслідком стихійних явищ.

Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської діяльності на природу. Загалом кажучи, це наслідок цивілізаційного прогресу.

Другий спосіб типізації екологічних криз - коли вони виділяються за об’єктною визначеністю. Тобто, кваліфікується на підставі виявлення саме того об’єкту, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні види, що зникають в результаті екологічної кризи. В умовах глобальної екологічної кризи таким видом стала людина.

Третій підхід до визначення типів екологічних криз - це їх розподіл відповідно до того, екологічні системи якого рівня організації живого - від простих і до глобальної екосистеми - біосфери - охоплені кризовими явищами. Системи більш високого ієрархічного статусу більшою мірою або навіть суттєво впливають на все живе, включно і на людину.

Четверта можливість кваліфікування і розподілу екологічних криз - за ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою екологічні кризи проявляють себе як :

1 -локальні - ефект їхньої дії обмежений певним регіоном, певними спільнотами;

2 - регіональні - такі, що проявляються на більших територіях і стосуються великих екологічних систем;

3- планетарні - кризові процеси охоплюють більшість екологічних систем Землі або біосферу в цілому.

Зв’язок між ієрархічним статусом екологічної кризи і спричиненим ефектом не є абсолютно жорстким. Деякі локальні екологічні кризи можуть негативним чином вплинути на світове суспільство. Яскравим прикладом такого впливу може бути виникнення нового штаму вірусу, наприклад, грипу, що призводить до величезних епідемій і навіть пандемій.

3. Природні екологічні кризи

Екологічні кризи природного походження викликаються як абіотичними факторами, так і біогенними.

Абіотичні чинникі екологічних криз - це процеси і об’єкти неорганічної природи - геологічного, космічного характеру тощо.

Однією з найвідоміших методологічних концепцій природознавства, виходячи з якою пояснюється виникнення природних екологічних криз, є концепція катастрофізму. Відповідно до неї, в історії Землі, в історії живого було декілька глобальних катастроф, які і спричинили відповідні екологічні кризи. Засновник концепції катастрофізму - великий французький натураліст, еволюціоніст Ж.Кюв’є. В своїй праці "Роздуми про перевороти на поверхні земної кулі" (1821) він застосував принцип катастрофізму до пояснення еволюційних процесів. На думку Ж.Кюв’є, чинниками вимирань видів були глобальні зміни клімату та інших геологічних параметрів.

Історія Землі свідчить про те, що час від часу відбувалися зміни кактастрофічного характеру, внаслідок чого суттєво змінювався видовий склад рослинного та тваринного світу. Палеонтологам відомі такі періоди в історії планети, коли вимирали види, що існували протягом десятків мільйонів років, а також періоди досить швидкого розвитку окремих систематичних груп. Наприклад, на початку палеозою спостерігалося різке зменшення кількості безхребетних організмів. В той же час досить активно почали розвиватися панцирні хребетні (молюски). Наприкінці цього періоду історії Землі вимерли великі земноводні та більшість папоротників. У середині крейдяного періоду швидко розвиваються покритонасінні рослини, а наприкінці цього періоду - вимерли динозаври, але почали швидко розвиватися ссавці. Отже, всі ці події нагадували катастрофи і мали суттєвий вплив на подальшу історію Землі в цілому і біосфери зокрема.

Природні екологічні кризи і катастрофи можуть спричинятися як особливостями в розвитку самої нашої планети, так і космічним середовищем. В останньому випадку екологічні кризи можуть бути викликані впливом на екосистеми метеоритних вибухів, астероїдами, ударами комет тощо. Потрібно зауважити, що природні екологічні кризи, які викликані виверженням вулканів, землетрусами спричиняють велику шкоду і для людини. Так, збитки внаслідок різник стихійних лих в усьому світі становлять щорічно близько 30 млрд.доларів, а кількість людських жертв - 250 тис. чоловік.

На початку і в середині ХХ ст. погляди катастрофізму відродилися у вигляді неокатастрофізму. В працях німецького палеонтолога Отто Шіндевольфа доводилося, що кардинальні зміни живого відбуваються не лише під дією зовнішніх причин, а й внутрішніх, причин біологічного характеру (наприклад, зміни ранніх стадій онтогенезу).

Однією з дуже оригінальних гіпотез, що намагалася пояснити масові вимирання рослинних і тваринних форм у минулі геологічні часи є припущення, що певна зірка - гіпотетичні зірка Немезида, невідомий досі супутник Сонця - здійснила збюючий вплив на живе. На жаль, практичні астрономічні спостереження не дозволили відкрити цю зірку. Отже, гіпотеза не підтвердилася.

Це, однак, не знімає саму проблему екзопланетного спричиненння екологічних криз. Хоча більшість фахівців доволі скептично ставляться взагалі до спроб пояснити природні екологічні кризи космічними факторами. Вони справедливо зауважують, що не існує бездоганних доказів зв’язку космічних ударів і масових вимирань. І, крім того, немає підстави вести мову про строгу циклічність масових вимирань видів ростин і тварин.

Екологічні кризи можуть спричинятися і факторами органічного походження, тобто - біогенніми. Внутрішні біогенні чинники екологічних криз проявляють себе як різка зміна норми реакції організму, генетичні мутації тощо.

Зовнішні біогенні чинники природних екологічних криз виявляються в певних взаєминах біологічних систем. Наприклад, конкуренція - боротьба за існування як боротьба за енергію, світло, джерела їжі тощо. Класичні взаємини конкурентного характеру - "хижак - жертва" або "паразит - господар", конкуренція популяцій за екологічну нішу, коливання чисельності видів та інші особливості в життєдіяльності екосистем можуть прпоявитися в природних екологічних кризах.

Найбільш прийнятим теоретичним поясненням такого роду екологічних криз є модель, що базується на теорії Ч.Дарвіна, Відповідно до неї, менш досконалі, історично давніші форми внаслідок конкуренції з молодими, досконалішими, новітніми біологічними системами поступаються їм через конкурентну боротьбу.

У сучасній науці для пояснення зовнішніх причин природних екологічних криз пропонуються методологічні орієнтації градуалізму і пунктуалізму.

Градуалізм як модель пояснень суттєвих змін біологічних систем виходить з того, що еволюція є поступовим, емерджентним чи коммулятивним процесом. Тобто, відповідно моделі градуалізму, незначні зміни, що відбуваються в біологічній системі, з часом накопичуються і набувають сукупного ефекту.

Пунктуалізм є спробою пояснити принципові зміни, що відбуваються в біологічних системах, виходячи з протилежних міркувань. А саме: еволюція розглядається як сукупність різких стрибків. Внаслідок такого роду стрибків і виникають нові форми.

Розвиток сучасної генетики дозволив більш глибоким чином пояснити утворення нових форм, проблему еволюції живого. Так, вивчаючи тонкі механізми функціонування генотипу вчені довели, що один і той самий генотип може реалізувати різні частини своєї програми еволюційного розвитку. Що мається на увазі? Перш за все, стан довкілля - чи воно є стабільним чи змінюється. Так, у стабільному довкіллі генетична програма фенотипічно відтворюється без змін. Зрозуміло, що можливими є фенотипічні зміни, що не виходять за межі норми реакції виду на дане середовище. Під час збурень довкілля взаємини біологічної системи і довкілля порушуються, тому звична норма реакції вже не може забезпечити виду виживання. Саме тому спрацьовують інші, "додаткові" пласти генетичної інформації.

4. Антропогенні екологічні кризи

За визначенням антропогенні екологічні кризи - це такі неурівноважені стани екосистем, які спричинено діяльністю людини (прямо чи опосередковано). В сучасній біосфері саме антропологічні кризи є переважаючими. Це обумовлено принаймні 2-ма суттєвими обставинами. По-перше, потужним впливом сучасної людини на біосферу. Недарма В.Вернадський назвав людство найпотужнішою геологічною силою. Так, зараз на Землі під загрозою зникнення знаходяться близько 20-25 тис. видів рослин. Якщо казати про Україну, то її чудові природні умови сприяли величезній різноманітності флори. Тут зростає близько 5 тис. видів диких рослин та близько 1 тис. культурних. Але негативний техногенний тиск на біосферу спричиняє знищення багатьох унікальних видів рослин. Саме тому вже в 1982 р. в Україні було прийнято Закон про Червону книгу, до якої занесено вже більше 800 видів рослин та тварин, що зникають і потребують збереження. За даними екологів, щоденно в світі гине в середньому декілька видів рослин і тварин і темп цього процесу збільшується І, по-друге, антропогенні екологічні кризи мають своїм наслідком багато негативних ефектів у житті самої людини. Тобто, вони діють за правилом бумерангу. Пам"ятаєте 4-й закон Б.Коммонера: "Нічого не дається дарма"? Тобто, за все треба сплачувати.

Отже, негативна дія антропогенних екологічних криз обертається на саму людину, тобто на суб’єкта негативного впливу на екосистеми.

Зараз у науці існує багато спроб осмислити причини антропогенних екологічних криз, їх наслідки і шляхи подолання. В.Крисаченко загалом розглядає їх в межах 3 -х основних підходів:

1 - прагматично-утилітарний;

2 - атрибутивно-апріорний;

3- адаптивно-універсальний.

Прагматично-універсальним підходом називають підхід до оцінки причин антропогенних екологічних криз, коли основними чинниками їх вважається високий розвиток науки,техніки і технології. Головною світоглядною засадою цього підходу є розуміння людини як такої, що існує для панування в навколишньому світі, що здійснює шляхом його впорядкування на основі науки, техніки і сучасної тенології.

Атрибутивно-апріорний підхід пропонується концепціями, які виходять з того, що змінювати, перетворювати довкілля - це атрибутивна властивість людини. Інакше кажучи, людина внаслідок своєї власної сутності таким чином перетворює природу, що спричиняє кризові стани. Отже, якщо слідувати засадам цього підходу, доходиш висновку, що людина спричиняє негаразди в природі вже внаслідок того, що вона є собою, тобто - людиною. Таким чином, вважається, що людина просто не може не руйнувати довкілля. Не може не спричиняти екологічних криз.

Така логіка думок обгрунтовує певну модель людського ставлення до природи як апріорну щодо людського існування. Отже, руйнування, нищення природи кваліфікується як атрибутивна риса людського існування.

Адаптивно-універсальним вважається такий підхід до пояснення причин антропогенних екологічних криз, коли негативний вплив людської діяльності людини на природу розглядається як такий, що пов’язаний з особливостями життєдіяльності людини як родової істоти. Справа в тому, що людина як родова істота набула специфічних форм адаптації до природи. Адатпуючись до довкілля таким чином, людина не може не впливати на природу. Такі видатні екологи, як В.Вернадський, Е.Майр, Ю.Одум обгрунтовують саме такий підхід. Йдеться про те, що людина володіє такими засобами та механізмами впливу на довкілля, котрі неминуче спричиняють в ньому зміни. Якщо розмірковувати таким чином, проблема причин антропогенних екологічних крих і шляхів їх подолання переміщується в іншу площину. А саме: людина може і має використати свої адаптивно-універсальні можливості для регулювання своїх стосунків з природою. Такий підхід до осмислення антропогенних екологічних криз є перспективним і продуктивним тому, що дозволяє включити до чинників впливу людини на біосферу найрізноманітніші прояви її життєдіяльності, а не лише розвиток науки, техніки і технології.

5. Глобальні катастрофи в історії людства

В історії Землі екологічні кризи неодноразово були наслідком виникнення різних природних ситуацій, раптових істотних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, шо спричиняло погіршення стану або загибель окремих живих істот, популяцій і навіть цілих екосистем. Такі надзвичайні кризові екологічні ситуації називаються катастрофами. Залежно від причин виникнення катастрофи бувають природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, — локальні, регіональні чи глобальні. Своєю чергою, як природні, так і антропогенні катастрофи залежно від фактора-збудника поділяються на космічні, ендогенні, тектонічні, екзогенні, метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.