168767 (Екологічна етика журналу "The Ecologist" у контексті глобалізаційних процесів у соціальних комунікаціях), страница 3

У другому підрозділі "Образ Геї як новий планетарний світогляд" розглянуто гіпотезу Геї, що є центральною концепцією глибинної екології. Більшість ідей гіпотези, зокрема бачення планети як цілісного живого організму, здатного до саморегулювання, запозичені часописом у незмінному вигляді. Гея постає центральним образом екологічної етики журналу „The Ecologist” й набуває множинності тлумачень: по-перше, розглядається як образ, з допомогою якого можливо описати світовий устрій; по-друге, є біологічною істотою, тотальною "просторово-часовою системою", складеною з різноманітних живих організмів, розташованих у певній ієрархії; по-третє, виступає осередком боротьби двох світів - техногенного ("екологічного самозванця") та первісного ("традиційного"), який помітно ідеалізується.

Третій підрозділ "Системний підхід: нова наукова парадигма" присвячений аналізові наукової парадигми, що репрезентована в журналі як альтернатива до сучасного наукового знання і ґрунтується винятково на системному підході, за якого об’єкти, що вивчаються, розглядаються як системи, тобто як множинність взаємопов’язаних елементів. Системний підхід органічно вписується в загальну концепцію журналу „The Ecologist” з його цілісним світобаченням, сприйняттям планети (Геї) як великої суперсистеми, що складається з безлічі інших, менших, підсистем, і неприйняттям методології класичної науки з її настановою на детальне вивчення окремих рівнів організації живого (клітинного, молекулярного тощо) і членування природи на численні складові з метою їх докладного розгляду. Пропонована в часопису нова наукова парадигма включає в себе три складові, що дають змогу досліджувати природні явища як єдине ціле: Загальну теорію систем (узагальнену міждисциплінарну науку, завдання якої полягає в аналізі різноманітних систем, головним чином біологічних), синергетику (науку про самоорганізацію, виникнення нових якостей у відкритих, тобто здатних обмінюватися речовиною та енергією, нерівноважних системах) та кібернетику (науку, що вивчає загальні закономірності керування, а також зберігання, обробки й передачі інформації в живих системах).

У четвертому підрозділі "Традиційне суспільство як опозиція глобальній монокультурі" проаналізовано пропонований у часопису альтернативний до сучасного суспільний устрій, взірцем якого стає біорегіон, утворений на кшталт традиційного суспільства. Біорегіон визначається як невелика життєва територія, мешканці якої здатні забезпечити власне існування з допомогою існуючих природних ресурсів, не порушуючи при цьому екологічної рівноваги. Традиційне суспільство помітно ідеалізується в матеріалах часопису насамперед завдяки особливому ставленню до природи, яка виступала об’єктом поклоніння, і здатності підтримувати сталий розвиток. У свою чергу техносфера як опозиційна до природних організмів система, розвиток якої відбувається врозріз із розвитком Геї, редукується до образу головного ворога, з яким треба боротися і якого слід перемогти для того, щоб відновити порядок на планеті.

П’ятий підрозділ "Східні релігії як альтернатива християнству" присвячено аналізові релігійного підґрунтя екологічної етики журналу, яким постають східні релігії. Орієнталістську спрямованість журналу, народженого в надрах західної цивілізації, слід обґрунтовувати особливостями східних релігій, зокрема їх космо - та етикоцентризмом, екофільністю, цілісним сприйняттям Усесвіту. Ключовим поняттям екологічної етики журналу „The Ecologist”, запозиченим зі східних релігій, стає поняття „шлях”, що визначається, подібно до китайських мислителів, як єдиний універсальний закон, якого повинно дотримуватися людське суспільство, і водночас є спробою переосмислити традиційні світоглядні уявлення про взаємодію людини й природи, наполягаючи на безумовній цінності останньої.

У шостому підрозділі "Екологізація економіки в контексті глобальної кризи" розглянуто модель екологічної економіки, що пропонується часописом як альтернатива до сучасної. Перехід до екологічної економіки мислиться журналістами „The Ecologist” як процес економічної локалізації, тобто орієнтації на менш руйнівні (з точки зору впливу на довкілля) торговельні системи (схожі на натуральне господарство в первісних суспільствах), і відновлення власних природних систем, здатних забезпечити кожну окрему територію самостійними засобами існування. Пропонується три етапи створення нової економіки - через ліквідацію старих (перший етап) і реструктуризацію вже існуючих індустрій (другий етап) до створення нових індустрій (третій етап).

Сьомий підрозділ "Екологічні рухи: передумова збереження біорозмаїття" присвячений аналізові екологічних рухів, діяльність яких подана в матеріалах часопису. Зазначено, що в журналі екологічні рухи розглядаються у двох напрямках:

1) висвітлення діяльності вже існуючих сучасних екологічних рухів;

2) створення власної універсальної моделі екологічного руху, що може функціонувати в будь-якій країні світу незалежно від особливостей її культури і традицій. Головна увага „The Ecologist” зосереджена на екологічних рухах, що займаються захистом лісових територій та їхнього біорозмаїття. Серед них можна виділити екофеміністські (рух “Чіпко” в Індії, “Зелена зона” у Кенії) і загальні рухи (“Рух за виживання огоні” у Нігерії, “Збирачі каучуку” в Бразилії та ін).

Діяльність світових екологічних рухів стає імпульсом до створення власної універсальної моделі екологічного руху, відмітними рисами якої мають стати дотримання ідей технофобії (неприйняття ідеології індустріального світу), екологічної рівноправності (дотримання принципу біосферного егалітаризму - визнання рівного права всіх істот на життя і процвітання), опора на минулий (лудизм) і сучасний (глибинна екологія) досвід.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

1. Сучасна екологічна криза, що набула глобального виміру в другій половині ХХ ст., актуалізувала потребу в осмисленні причин і наслідків екологічних проблем та виробленні шляхів їх розв’язання. Журнал „The Ecologist” запропонував власну концепцію щодо сутності екологічної кризи та способів її подолання, охарактеризовану нами поняттям „екологічна етика”.

2. Аналіз наукових досліджень екологічної проблематики в засобах масової інформації показав, що її вивчення актуалізується в 1970-ті рр. у зв’язку зі зростанням уваги преси до глобальних проблем. Основні напрямки досліджень зводяться до розробки теорії та історії екологічних друкованих та електронних видань і практично не розглядають окремі екологічні ЗМІ, які виконують не лише інформативну, а й ідеологічну функцію, пропонуючи різні способи розв’язання глобальних проблем. Це засвідчує актуальність і необхідність дослідження часопису „The Ecologist”, зокрема пропонованої ним екологічної етики, що дає уявлення про світоглядні позиції журналістів стосовно сучасної та майбутньої екологічної ситуації на планеті.

3. Вивчення історії становлення і розвитку журналу „The Ecologist” засвідчило, що часопис став одним із перших видань, які почали інформувати про глобальні проблеми практично від початку їх обговорення на міжнародному рівні. Головна увага в часопису приділялася висвітленню екологічних проблем у країнах „третього світу”, аналіз яких завжди супроводжувався критикою діяльності розвинутих країн і транснаціональних корпорацій. Журнал орієнтувався на світову аудиторію, що підтверджується широкою географією його поширення.

4. Загальний аналіз екологічної етики „The Ecologist” показав, що вона орієнтує людство на соціально значиму діяльність, спрямовану на гармонізацію відносин з природним довкіллям. Її джерелами стали екофільні релігії (східні релігії, язичництво) та екологічні доробки попередніх років (Р. Карсон), які визначили радикальний напрямок видання. Екологічна етика часопису належить до екобіоцентричного типу, що характеризується двополюсністю, тобто поєднує в собі біоцентричні та екоцентричні напрямки, які синтезуються в ній, утворюючи стійку систему екофільних ідей.

Функціональна особливість екологічної етики часопису відзначається двоїстістю, що підтверджується, з одного боку, намаганням зруйнувати стереотипний (у концепції видання - антропоцентричний) погляд на соціоприродну взаємодію (деструктивна функція), а з іншого - сприяти екологізації мислення й розробити стратегію подальшого розвитку (творча функція). Формування концептуальних засад екологічної етики журналу відбувається у два етапи - деструктивний і творчий, кожен з яких включає до свого тематичного поля різні сфери суспільного життя (політичну, економічну, наукову, культурну, релігійну).

5. Дослідження деструктивного етапу екологічної етики журналу засвідчило: домінантним чинником, що визначив характер сучасної глобальної кризи, у концепції видання постає християнство, яке уявляється антропоцентричною, екофобною й антиекологічною релігією. З релігією в часопису тісно пов’язується наукове коріння екологічних проблем, що проявляється в окремих порівняннях світоглядних засад сучасної науки та християнства (наука, подібно до християнства, тлумачиться як „релігія Заходу”; християнство виступає джерелом антропоцентричної установки на підкорення природи, що активно засвоюється науковцями, тощо). Широко провадяться ідеї технофобії та антиросту, „подолання техніки”, утверджується необхідність припинення науково-технічного прогресу, що розглядається як джерело не лише суто екологічних проблем, а й деструктивних змін масової свідомості (спричинених використанням ядерної та хімічної зброї, несанкціонованими медичними дослідженнями тощо). У контексті глобальних проблем значна увага звертається на негативні особливості науки - дегуманізацію суспільства (комерціалізацію тіла, генетичної інформації тощо), секуляризацію природи (перетворення її на об’єкт для лабораторних експериментів: ксенотрансплантація, генна інженерія) та слабкість наукових знань (неможливість подолати „хвороби індустріалізації”).

Політичне джерело екологічної кризи в журналі пов’язується з діяльністю розвинутих західноєвропейських країн та США. Осередком сучасних проблем вважається мегаполіс, який у мініатюрі повторює процеси, що відбуваються на глобальному рівні, - поступове витіснення природного світу і заміна його техногенним, розмежування населення на заможний осередок і збіднілі прошарки населення тощо.

Економічні витоки екологічних проблем пов’язуються в часопису з індустріалізацією та світовою торгівлею, що характеризується як „ера розвитку й неоколоніалізму”, головними суб’єктами якої постають транснаціональні корпорації. Дієвим психологічним прийомом виступає аргумент ризику технологічних інновацій (деструктивні наслідки спорудження й експлуатації великих промислових об’єктів), який супроводжується образами руйнування світу, а отже, актуалізує апокаліптичні аспекти екологічної кризи.

Культурний аспект глобальної кризи вбачається в нівелюванні цінностей і традицій окремих народів, подальший розвиток яких прогнозується в трьох напрямках: поступового включення окремих культур до „глобальної монокультури”, виникнення опозиційних до „глобальної монокультури” рухів за збереження традицій та цінностей окремого народу, трансформації окремих культур відповідно до умов ХХІ ст.

6. Розгляд творчого етапу екологічної етики журналу „The Ecologist” показав, що еколого-етичні засади, запропоновані журналістами часопису, претендують на роль єдиних інтегральних положень, без урахування локального контексту (особливостей території, традицій її мешканців і т.п.), що, однак, свідчить не про нехтування журналом культурних, релігійних або інших характеристик окремих народів, а насамперед про намагання сформувати сталий корпус універсальних еколого-етичних положень, прийнятних в усьому світі та здатних сприяти формуванню екологічної свідомості людства.

Домінантним напрямком екологічної етики, ідеї якого провадяться на сторінках часопису, постає глибинна екологія, яка, всупереч її засновникам А. Наесу та Д. Сешнсу, уявляється не як платформа суспільної діяльності, а насамперед як чітко сформульований світогляд, засади якого матимуть нормативний характер. Основоположними принципами, запозиченими журналом з „Платформи глибинної екології”, виступають принципи екологічного егалітаризму (будь-яка жива істота має внутрішню цінність, не залежну від її корисності для людства) й обмеженого втручання в природне середовище.