168567 (Антропогенні дії на біологічні співтовариства), страница 3

- цивільно-правовий метод регулювання –– учасники вказаного правовідношення зазвичай виступають як рівноправні суб'єкти, незалежні один від одного. За допомогою угоди, що укладається між ними, вони самі визначають свої права і обов'язки, які проте повинні знаходиться в рамках закону.

Під системою екологічного права слід розуміти сукупність елементів, складових дану галузь (підгалузі, інститути, норми), регулюючих відношення в області раціонального використання природних ресурсів, охорони природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.

2.2. Джерела екологічного права

Під джерелами екологічного права слід розуміти нормативно-правові акти, що містять норми, регулюючі стосунки в області раціонального і ефективного використання природних ресурсів, охорону природного довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.

У наукових кругах проходить досить жвава дискусія, що стосується проблеми класифікації джерел екологічного права. Деякі пропонують класифікувати джерела екологічного права за загальнотеоретичним принципом, тобто розподілити їх по наступних категоріях: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, міжнародний договір, юридична доктрина і так далі

Аналізуючи і узагальнюючи всі дослідження, здійснювані в даному напрямі, автором пропонується наступна класифікація джерел екологічного права.

1. По юридичній силі: закони і підзаконні акти.

Закон є нормативно-правовим актом, що приймається найвищим показним органом державної влади. Як приклад можна привести Закон України «Об охороні природного довкілля».

Підзаконними актами є всі інші нормативно-правові документи, що приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів і органами виконавчої влади, міністерствами, відомствами і органами місцевої самоврядності.

2. По предмету правового регулювання: загальні і спеціальні.

Характеризуючи загальні джерела екологічного права слід зазначити, що предмет їх регулювання охоплює не лише еколого-правові стосунки, але також і інші, безпосередньо або побічно пов'язані з ними стосунки. Таким нормативним актом є, наприклад, Конституція України.

Спеціальні джерела екологічного права регулюють виключно відношення в області раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення.

3. По характеру правового регулювання: матеріальні і процесуальні.

Нормативно-правові акти матеріального характеру –– це акти, що містять матеріальні норми, тобто що фіксують ті або інші положення правового статусу певних суб'єктів еколого-правових стосунків, наприклад, норми, що закріплюють права, обов'язки і відповідальність громадян.

Джерела екологічного права процесуального характеру містять процесуальні норми, тобто норми, за допомогою яких можуть бути реалізовані положення, закріплені в матеріальних нормах. Як приклад процесуальної норми можна привести порядок надання земель в користування; процедура розробки нормативів гранично допустимих дій на довкілля; проведення державної екологічної експертизи і ін.

4. По своєму характеру: що кодифікують і не кодифікують.

Кодекс є систематизованим нормативно-правовим актом. Ці акти є вищими по своїй якості і мають домінуючий характер у тій або іншій галузі права, наприклад, Земельний Кодекс України, Водний Кодекс України і ін.

Правовими актами, що не кодифікують, є всі останні нормативні документи, що не володіють ознаками кодексу як систематизованого нормативно-правового акту.

Систему джерел екологічного права України утворюють:

- Конституція України;

- закони України, наприклад, Закон України «Об охороні природного довкілля»; Кодекс України «Про надра»; Закон України «Об охороні атмосферного повітря» і др.;

- постанови Верховної Ради України, наприклад, Постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу»;

- укази і розпорядження Президента України (Розпорядження Президента України «Про заходи щодо організації роботи у сфері поліпшення екологічного стану річки Дніпро і якості питної води»);

- урядові нормативні акти (Положення про порядок ведення державного земельного кадастру (Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1991 р.);

- галузеві нормативно-правові акти, наприклад, такси, методики, правила, інструкції, охорона довкілля і ядерної безпеки, що приймається Міністерством, а також іншими компетентними органами;

- локальні нормативно-правові акти у сфері екології (акти органів місцевої виконавчої влади і місцевої самоврядності, акти місцевих органів управління у сфері екології, вирішення місцевих референдумів;

- судова практика і практика розгляду господарських суперечок, тобто рішення, що приймаються судами і господарськими судами в процесі розгляду справ, зв'язаних із застосуванням еколого-правових норм.

2.3. Принципи екологічного права. Його зв'язок з іншими галузями права

Право будується і функціонує на певних принципах, що відображають його головні особливості, а також що виражають його єство і соціальне призначення. Цими принципами повинні керуватися всі учасники правовідносин –– органи законодавчої, старанної і судової влади, підприємства, установи, організації, суспільні об'єднання і формування, а також індивіди, тобто громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, що проживають на території нашої держави.

Принципи екологічного права –– це основні керівні початки і загальнообов'язкові правила, закріплені в еколого-правових нормативних актах і покликані сприяти реалізації державою базових завдань екологічної політики.

Традиційно принципи екологічного права розділяють на дві групи. По-перше, слід виділити загальні принципи, які визначають єство права в цілому: принципи соціальної справедливості і свободи; законності; рівність всіх перед законом; єдність юридичних прав і обов'язків; відповідальності за досконалі правопорушення і ін.

Галузеві принципи, тобто властиві безпосередньо галузі екологічного права в українському законодавстві відбиті в статті 3 Закони України «О| охороні природного довкілля». Ними є:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської і іншій діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

- попереджувальний характер заходів щодо охорони природного довкілля;

- екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень в питаннях охорони природного довкілля, використання і відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

- збереження просторової і видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

- наукове обґрунтування узгодження економічних, екологічних і соціальних інтересів суспільства на основі об'єднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природних і технічних наук і прогнозування стану природного довкілля;

- обов'язковість екологічної експертизи;

- гласність і демократизм при ухваленні рішень, реалізація яких впливає на стан природного довкілля, формування в населення екологічного світогляду;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської і іншої діяльності на природне довкілля;

- безоплатність загального і возмєздность спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

- стягнення плати за забруднення природного довкілля і погіршення якості природних ресурсів, компенсація збитку, заподіяного порушенням законодавства про охорону природного довкілля;

- дозвіл питань охорони природного довкілля і використання природних ресурсів з врахуванням антропогенної змінності території, сукупних дій чинників, які негативно впливають на екологічну обстановку;

- об'єднання заходів стимулювання і відповідальності в справі охорони природного довкілля;

- дозвіл проблем охорони природного довкілля на основі широкої міжнародної співпраці.

Екологічне право, будучи самостійною галуззю права, безпосередньо взаємодіє з іншими галузями права, які мають відмінний від екологічного права предмет і метод правового регулювання.

Так, в адміністративному праві передбачається велика кількість розпоряджень, направлених на захист довкілля: це перш за все норми, що передбачають адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення.

Кримінальне право України також містить немало еколого-правових норм, що закріплюють суспільну небезпеку здійснюваних діянь. Кримінальний Кодекс України містить декілька розділів, в яких зосереджені екологічні злочини, що підлягають кримінальному покаранню: –– «Злочини проти власності», «Злочину проти природного довкілля», «Злочини проти суспільної безпеки», «Злочину проти безпеки виробництва», «Злочини проти громадського порядку і моральності» і «Злочину проти світу, безпеки людства і міжнародного правопорядку».

Слід зазначити, що взаємодія екологічного права з іншими галузями права відбувається, як правило, на завершальній стадії, тобто тоді, коли настає необхідність вживання заходів еколого-правової відповідальності. Про це свідчить також взаємозв'язок екологічного права з цивільним і трудовим правом, оскільки дані галузі регулює порядок вживання заходів дисциплінарної і майнової відповідальності. Важко назвати галузі права, з якими не взаємодіяло б екологічне право. У цей перелік можна включити господарське і фінансове право, карно-процесуальні і цивільно-процесуальні норми і так далі.

Можна вважати, що лише шлюбно-родинне право не має прямого відношення до регулювання охорони довкілля, хоча можна з упевненістю стверджувати, що процес зміцнення сім'ї, її благоденствування багато в чому визначається сприятливими умовами життя.