46

Лукаш О.Л. 24.6.2019

-АПСВ ФПУ-

КУРСОВА РОБОТА

З ПРЕДМЕТУ

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАїНИ

“ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАЇНИ : СУЧАСНИЙ ЕТАП”

Виконала: студентка 4 курсу

юридичного факультету 43 групи

Лукаш О.Л.

Науковий керівник: Якімець О.І.

-КИЇВ 1998-

ПЛАН

1. Вступ ст. 3 - 4

2. Поняття екологічного права Укрїни ст. 5 - 16

3. Екологічне право та екологічне законодавство ст. 16 - 19

4. Поняття і особливості принципів екологічного права ст. 19 - 27

5. Екологічне законодавство України: сучасний етап ст. 27 - 32

6. Державна політика України у галузі охорони довкілля ст. 32 - 38

7. Заключення ст. 38 - 40

8. Література ст. 41

Вступ

Насьогодні дуже важливим курсом серед інших юридичних дісціплін є екологічне право. Чому саме цей предмет вивчають майбутні юристи? Чи є в цьому доцільність ? Перед тим, як обгрунтувати цікавість та важливість вибраної теми, я хочу процитувати Андрейцева В.І. з яким повністю згодна:

“Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений необхідністю:

1) ефективного застосування природоо­хоронного законодавства з метою забезпе­чення екологічних прав громадян;

2) об'єктивного осмислення ролі та мі­сця законодавчих і підзаконних актів, кі­лькість яких постійно зростає, у системі права; регулювання екологічних правовід­носин;

3) творчого обгрунтування низки нових законодавчих положень, концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин; проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональ­ними, інституційиими ознаками;

4) своєчасної систематизації та відтво­рення новаціиних процесів у підручниках та інших навчально-методичних матеріа­лах; створення оптимальної навчально-методичної бази для об'єктивного сприй­няття студентами й іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами, докто­рантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодавстві та праві;

5) формування у студентської молоді ви­важених еколого-правових поглядів, про­гресивного еколого-правового світогляду;

оволодіння нею навичками вирішення су­часних еколого-правових питань на мак-ро- і мікрорівнях за допомогою державно-правових засобів; створення широкої ме­режі закладів по проведенню просвітниць­кої еколого-правової діяльності;»

Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право мов грати повинно захищати людей та довкілля, і як щира ненька піклуватися про їх розвиток та збагачення.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати

як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через

нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення

природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні

деформації народного господарства, за яких перевага надавалася

розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно

небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад еологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

^Економіці України притаманна висока питома вага

ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та

нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без

будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за

відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та

економічних механізмів природокористування та без урахування вимог

охорони довкілля, можливо це і зараз.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної

свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля

України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,

повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях

шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого

погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і

біологічно-генетичною деградацією народу України.Я вважаю, що відношення до екологічних проблем повинно стати частиною свідомості кожного, і інтегрувати цей процес у наше світосприйняття допоможе екологічне право, як механізм регулювання правовідносин, що виникають в галузі екології.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що

екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими

регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її

довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними

наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до

рівня глобальної екологічної катастрофи.

На мою думку головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

• застаріла технологія виробництва та обладнання,

• висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три рази відповідні показники розвинутих країн;

• високий рівень концентрації промислових об'єктів;

• несприятлива структура промислового виробництва з високою

концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,

оборотних систем водозабезпечення тощо),

• низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

І саме те що є предметом мого дослідження

відсутність належного правового механізму,

який стимулював би розвиток екологічного права, безпечних технологій та природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля….

 Всі ці питання в правовій державі повинно регулювати саме право, а не виробничі інтереси деяких підприємців,недбайлість державних службовців, байдужість населення. Тому екологічне право як наука, екологічне законодавство та їх сучасний стан я і буду намагатися дослідити у своїй роботі.

Поняття екологічного права України

Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді.

Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підхо­дили аж до Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час містобу­дуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало хлібороб­ство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво.

^Першими книгами про природу були «шести днів» Василя Великого, перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці — «Фізіолог» містилися популярна праці із зоології.

Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти.

Наукове обгрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині.

Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом 1960—1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших недоліків. Серед них — зайва декларати­вність, майже повна відсутність норм прямої дії в законодавчих актах, наявність у них значної кількості бланкетних норм права. Останнє потребує спеціальної застороги. Норми законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів і стандартів, спільних для всього колишнього Союзу РСР. Зрозуміло, що при великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно з більш загальними для всієї держави.

Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони дов­кілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискре­тизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за порушення норм і правил, які приймаються різними відомствами, тим більш, якщо повторність адміністративної відповідальності криміналізується. Не викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації права, додержання законності та ефективності права.

^У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, — вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.

На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку екологічного права України, яку висунув Костицький В.^ 1992 р. і назвав концепцією «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон про охорону навколишнього природного середовища України. Це свого роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему екологічного права.

Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, при­родно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму природокористування, про що буде сказано пізніше, забезпечить життєздатність «ко­реневої системи» «екологічного дерева». Йдеться про механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів. Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування «живить» його, забезпечує дієвість всієї системи екологічного права. На його думку також в ролі головного кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища. Це й зрозуміло, оскільки право є лише надбудовою над економічними відносинами, покликане їх регулювати, наголошує він, цитуя класиків.

^Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природне середо­вище.

• Це, зокрема, Закон про екологічну експертизу, Закон про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, Положення про громадський екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти.

Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево», що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки вона діюча Науковці, виконуючи покладені на них завдання, та за власними переконаннями розробляють методологічні засади екологічного права, але цього , на мою думку не досить, саме органи виконавчої та судової влади повинні контролювати і регулювати не тільки своєчасну сплату податків за використання природних ресурсів, а і стояти на їх захисті де-факто.

Обгрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій галузі. Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба в збереженні, раціо­нальному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, еко­системи та навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.

З нормативної точки зору, екологічне право — це система норм і правил, що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища.

• Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, атмосфероохо-ронне, заповідне законодавство, які або уже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче), або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування у галузі права триває.

Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що воно об'єднує зазначені вище галузі права, кожна з яких включає як норми, що регулюють відносини щодо охорони і використання конкретного природного ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля в цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють порядок вибору земельної ділянки є нормами більш широкої дії і мають середовищно-регулюючий характер. Поряд з цим екологічне право включає цілий блок законодавства, яке регулює відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема. Закон про охорону навколишнього природного середовища, постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18, яка встановлює порядок стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, та ін., які визначають можливість самого носія суб”єктивного права діяти певним способом, і примусово забезпечити виконання юридичних обов”язків.^

Екологічне право об'єднує правові норми, які регулюють правовідносини на основі спільного предмета правового регулювання. ^Предметом правового регулювання еколо­гічного права є відносини в галузі охорони та використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища в цілому, цінних природних об'єктів і компле­ксів, екосистем і ландшафтів, клімату, життя та здоров'я людей від негативного впливу забрудненого довкілля.