ECO_KARP (Екологічні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району), страница 2

лісостеповою (зернове господарство, м'ясне і молочне скотар­ство, свинарство, птахівництво);

карпатською з підзолами:

а) передгірською передкарпатською (льонарство, картоплярст­во, молочно-м'ясне тваринництво, овочівництво);

б) передгірською закарпатською (виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство і птахівництво).

2. Запаси, розміщення та економічна оцінка ресурсів.

Район характеризується строкаті­стю природних умов і ресурсів. Гірська частина Українських Карпат належить до південної і південно-західної території району. Через зручні перевали гірських масивів прокладені залізниці і шо­сейні дороги, за допомогою яких здійснюються внутрішньорайонні транспортно-економічні зв'язки, а також з Чехією, Словаччиною, Угорщиною та іншими країнами.

Північну частину Карпатського району займає рівнинне Передкарпаття, частина Волино-Подільської височини, Розточчя, Мале Полісся, Закарпатська область, велика частина якої зосереджена в Українських Карпатах.

Район виділяється теплим, помірно вологим кліматом, у ньому не буває посух. Його ґрунтовий покрив дуже різноманітний: пере­важають сірі й лісові грунти та опідзолені чорноземи (на Волин-сько-Подільській височині), дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні (у Прикарпатті), бурі лісові (у гірських районах Карпат) тощо.

Карпатський район має значні поклади мінерально-сировинних ресурсів. У Прикарпатті розташовані великі поклади сірки, калій­ної і кухонної солі, які мають державне значення, мінеральних вод (у Карпатах), деяких мінеральних будівельних матеріалів. Міжра­йонне значення мають лісові ресурси, кам'яне вугілля, природний газ.

У територіальній структурі корисних копалин виділяються одна зона, два райони і ряд кущів. Основною є Прикарпатська поліком-понентна зона з кущами: Бориславсько-Стебницьким (нафта, попут­ний і природний газ, озокерит, калійні солі, розсоли), Калусько-Долинським (нафта, попутний газ, калійні і магнієві солі, розсоли), Надвірнянським (нафта, озокерит, кухонна сіль, менилітові сланці), Миколаєво-Роздольським (сірка, цементний вапняк, скляні і фор­мувальні піски, цегляна глина), Яворівським (сірка, сировина для виробництва цегли), Скитським (вапняк, фосфорити). На півден­них макросхилах Карпат і в передгір'ї виділяються Закарпатський полікомпонентний район з кущами: Берегово-Біганським (алуніти, барит, перліт, каолін, мінеральні фарби), Рахівсько-Солотвинським (кухонна сіль, мармур, доломіт), Ужгородсько-Свалявським (мар­мур, андезит), Вишківським (ртутна сировина, андезит).

У районі є родовища мінеральних фарб (Іршавське), бентоніту (Горбське), золота (Мужієвське) тощо. На заході знаходиться Львів-сько-Волинський монокомпонентний район (кам'яне вугілля).

Лісові ресурси — це запаси деревини, лісові ягоди (чорниця, малина, ожина), гриби, мисливська фауна. Основні запаси дереви­ни зосереджені в Карпатах.

Ліси високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси припадає 54 % загального запасу деревини — сосна — 35 %, ялина — 16, ялиця — 3 %.

Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні поро-ДИ — дуб високостовбурний — 18 %, дуб низькостовбурний — 4, бук — 13, граб — 2 %.

Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина, ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у Західній частині України.

Водні ресурси району — це поверхневі води річок, озер, водо­сховищ і підземної води. Найбільш водоносними річками є Дні­стер, Тиса, Прут, які використовуються для водопостачання насе­лених пунктів, виробництва електроенергії (найбільші ГЕС у Кар­патах — Теребля-Ріцька, на Дністрі — Дністровська), частково для судноплавства (Дністер) і лісосплаву (Черемош). Підземні води району:

прісні (основне джерело водопостачання міст), у тому числі тер­мальні (м. Мукачеве в Закарпатті);

мінеральні (Трускавець, Східниця, Свалява, Кваси, Моршин, Олесько та ін.). Мінеральні води, особливо унікальна "Нафтуся", є основним рекреаційним ресурсом району. До них належать також лікувальні грязі (с. Черче Івано-Франківської обл.).

Незважаючи на вичерпання природно-ресурсної бази внаслі­док її несистемної експлуатації у минулому, вона за різноманітні­стю своїх складових частин, унікальністю (мінеральних вод, озоке­риту, сірки тощо) і навіть за запасами становить важливу матеріальну основу подальшого прогресивного розвитку соціально-екологічно­го комплексу Карпатського району.

Теплий помірно-континентальний клімат сприяє вирощуванню ранніх сільськогосподарських культур, садівництву, виноградарст­ву. Тривалість сонячного сяйва 2100 год на рік створює умови для дозрівання високоякісних фруктових, виноградних і городніх пло­дів. Густа річкова мережа забезпечує район водними та енергетич­ними ресурсами. Різноманітні корисні копалини, горючі гази, наф­та, сірка, калійні та кам'яні солі, вугілля дали можливість розвивати обробні галузі промисловості, а грязі, мінеральні води, озокерит створити курорти Трускавець і Моршин, Немирів, Яремча, Сваля­ва, Міжгір'я, Східниця, Гірська Тиса та ін. [5, стор. 48]

Великим багатством видів відзначається рослинний і тваринний світ Карпатського регіону (близько 2О тис. видів рослин і майже 35 тис. видів тва­рин). Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс змі­нюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усьо­го видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

3. Проблеми природовикористання.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних час­тинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя. [7, стор. 24]

Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3 і концентруються у Західній (2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.

Забезпечення населення і промисловості прісною водою здій­снюється в основному завдяки забору води з річок, яких близько 73 тис. На території України переважають невеликі річки, лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального обся­гу стоку, який становить 210 км3 води, на річний стік басейну Дніп­ра припадає 53,3 км3, Дністра — 8,7, Сіверського Дінця — 5, Пів­денного Бугу — 3,4 км3. У межах України протікає Дунай на 174-кілометровій ділянці, який дає в середньому 123 км3 річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16 км3. [3, стор. 148]

Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км3, з них прісної води — 2,5 км3).

Разом з тим в областях Західної економічної зони споживання води було на низькому рівні — 0,1—0,3 млн м3 на рік, або в 20— 40 разів менше, ніж у Східній та Південній економічних зонах.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів во­дної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило ба­ланс гумусу, особливо в чорноземних грунтах, підвищилась концен­трація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність грунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку грунту і виро­щування сільськогосподарських культур з метою збільшення потуж­ності родючості грунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховува­ти, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання міне­ральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фау­ну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг.

Північна, західна та центральна частини України зайняті грун­тами з підвищеною кислотністю, які потребують вапнуван­ня (9,8 млн га). Фактично вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн га. На 1 га необхідно вносити до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн т відходів, які містять вапняк (кар­бонат), і його можна використати для вапнування грунтів. [10, стор. 85]

Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних речовин призвела до того, що у грунтах сконцентрували­ся шкідливі речовини, які переходять у сільськогосподарські про­дукти (залишкова кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на організм людини. Відомо, що онкологічні за­хворювання на 80 % пов'язані із забрудненням навколишнього се­редовища.

4. Охорона та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Потребують уваги питання охорони унікальних лісових ресурсів Карпат, здійснення проти­ерозійних заходів, регулювання стоку карпатських річок, які за­топлюють у період повеней значні передгірські території. Необхід­но вжити дійових заходів щодо усунення промислових викидів у повітряний і водний басейни, передусім у районах розміщення гір­ничо-хімічних виробництв і цементної промисловості.

В зв'язку з приватизацією підприємств потрібно вирішити пи­тання про охорону природи в цьому районі. Проблема економіки полягає в заміні застарілих технологій у промисловості, сільському господарстві. Створення фермерських господарств потребує від фермера відповідальності за деградацію земельної ділянки.

Заслуговує на увагу в Карпатському районі дослідження регіо­нальних особливостей продуктивних маятникових міграцій, що набуває великого державного значення. Суспільні та особисті втрати,-пов'язані з ними, є настільки вагомими, що дають змогу порушува­ти питання про потребу державного планування цього процесу й управління ним.

Важливими є проблеми місцевого самоврядування та фінансо­вої самостійності регіонів.

Охорона і раціональне використання земель пов'язані із ство­ренням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням кру­тих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, проти-селевих, протизсувних об'єктів, рекультивацією земель, застосу­ванням нових методів обробітку грунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів України.

Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одно­го боку, охороняти і раціонально використовувати, а з другого — розширювати і поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний ма­теріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн га, що становить 14 % всієї площі України. У західній і північній частинах країни частка площ під лісами досягає 20—40 %, у Карпатах — понад 40, на Поліссі — понад 25 %. У Криму лісистість становить 10 %, у Степу — 4 %.[8, стор. 79]

Лісосмуги та лісові масиви мають важливе ґрунтозахисне, водо-акумулятивне, противітрове значення, а також є місцем гніздуван­ня птахів і розмноження диких тварин, тому їх необхідно постійно відтворювати.

За післявоєнні роки заліснено близько 4,5 млн га, або майже половину лісопокритих площ, які необхідно і надалі розширювати, довівши до 20 % всієї території України.

Роль лісу не обмежується лише тим значенням, про яке йшлося вище. Він очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік, захищає круті схили ярів, балок, гір від розми­вання, має рекреаційне значення. Захист лісів полягає у раціональ­ному використанні деревини. Україна забезпечує себе деревиною на 25 %, тому раціональне використання лісових масивів має ви­няткове значення. Необхідно не стільки нарощувати лісозаготівлі, скільки збільшити глибину переробки. В Україні корисно викори­стовується деревини не більш як на ЗО %, а решта йде у відходи. Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівно­значне додатковій кількості лісозаготівель. Отже, звичайний ре­зерв економії деревини пов'язаний з раціональним використанням заготовленого лісу.

Велике значення має захист лісу від шкідників, пожеж, хвороб. Необхідно активізувати лісовідновлення, що дасть змогу у перспек­тиві збільшити обсяг лісозаготівель.

5. Регіональні особливості антропогенного впливу на навколишнє середовище та шляхи подолання цих негативних наслідків.

Проблема охорони навколишнього середовища зумовлена істо­ричними та екологічними факторами розвитку економіки. Так, за­ймаючи 2,7 % території колишнього СРСР, Україна мала понад 18 % усього населення, виробляла близько 20 % промислової та 25 % сільськогосподарської продукції. Така висока концентрація насе­лення та промислового виробництва значно впливала на навко­лишнє середовище, а, враховуючи нерівномірність розселення та промислового виробництва на території України, в окремих регіо­нах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. [5, стор. 216]

Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв.

У деяких районах Івано-Франківської об­ласті рівень забруднення навколишнього середовища досить ви­сокий внаслідок розміщення в них великих об'єктів електроенерге­тики (теплові та атомні електростанції).

Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикар­паття (Чернівецька, Івано-Франківська області).

Висока територіальна концентрація великих промислових під­приємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопиловловних об'єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафто­хімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внас­лідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.