ECO_KARP (Екологічні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району)

27

Екологічні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району.

Вступ.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-тех­нічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалеж­ності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господар­ський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповіль­нюючи динаміку їх.

Україна належить до країн з високим рівнем негативних еколо­гічних наслідків виробничої діяльності, у зв'язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використан­ня природних ресурсів набуває першорядного значення.

1. Функціонально-територіальна структура та економічний потенціал району.

У територіаль­ній структурі Карпатського району виділяють два внутрішньообласних райони: Підкарпатський (нафта, газ, сірка, калійні добрива, про­дукція деревообробки, санаторно-курортне господарство) і Північ­ний (видобуток кам'яного вугілля, харчова і легка промисловість). Головні економічні центри Львівського Підкарпаття: Дрогобич (ма­шинобудування, деревообробна, легка промисловість), Стрий (маши­нобудування, харчова і деревообробна промисловість), Борислав (ви­добуток нафти, легка і хімічна промисловість). Новий Роздол (вироб­ництво сірки); центри Львівської півночі — Червоноград (видобуток кам'яного вугілля, легка промисловість), Сокаль (хімічна промисло­вість), Добротвір (електроенергетика). У цих районах формуються вузли: Дрогобицько-Бориславський і Червоноградсько-Сокальський.

У центральній частині області сформувався великий Львів­ський економічний вузол, який є провідним у її функціонально-територіальній структурі (машинобудування, харчова і легка про­мисловість). Його територія — це міста і селища міського типу Красне, Кам'янка-Бузька, Жовква, Івано-Франкове, Городок, Руд-ки, Миколаїв.

Площа — 56,6 тис. км2.

Населення — 6460,3 тис. чол.

Склад — Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Черні­вецька області (див. картосхему на с. 320).

Львівська область займає 21,8 тис. км2, тут проживає 2754 тис. чол., в Івано-Франківській відповідно — 13,9 тис. км2, 1431 тис. чол., у Закарпатській — 12,8 тис. км2, 1258 тис. чол. і Чернівецькій — 8,1 тис. км2, 938 тис. чол."[9, стор. 248]

Територія району включає Карпати, Передкарпаття, Закарпаття.

Карпатський економічний район розташований близько до цент­ра Європи, на межі її Східної і Середньої частин. З південного заходу на північний схід район, зокрема м. Львів, перетинає Голов­ний Європейський Вододіл.

Природно-географічне положення Карпатського району харак­теризується пограничністю, перехідністю природного середовища одного типу в інший.

Для Карпатського району важливим є його еколого-географічне розташування в зоні західного перенесення повітряних мас з Атлантики до Східної Європи, які несуть отруйні викиди теплових електростанцій, хімічних і металургійних підприємств з Західно- і Середньоєвропейського простору.

Район займає вигідне транспортно-географічне положення: ле­жить на перехресті міжнародних залізничних, трубопровідних та електричних артерій — залізниць Київ — Львів — Прага, Київ — Львів — Краків, Варшава — Перемишль — Львів — Бухарест; газо­проводів Уренгой — Помари — Ужгород, Оренбург — Західний кордон; ЛЕП Вінниця — Альбертірша.

Карпатський район густонаселений: у Львівській області — 126,3, Чернівецькій — 115,9, Івано-Франківській — 103,0 і в Закарпатській — 98,3 чол./км2. У всіх областях, крім Львівської, переважає сільське населення. У районі більш висока, ніж загалом в Україні (86 чол./км2), густота населення. Найвища вона в Підкар-патті та рівнинному Закарпатті (понад 90 чол./км2), найменша — в гірській частині Карпат (менше ніж 20 чол./км2). Це пов'язано як з історією освоєння і заселення території, так і з впливом природ­них умов.

У Карпатському районі розвинена субурбанізація, пов'язана з наближенням сільських поселень до міст, добре впорядкованою транспортною мережею. Для всіх областей району характерні інтен­сивні маятникові міграції: у них бере участь понад 25 % усього працездатного сільського населення. Львів, посідаючи за чисель­ністю населення сьоме місце в Україні, вийшов на третє місце (піс­ля Києва і Харкова) за кількістю маятникових мігрантів (понад 100 тис. чол. щодня).

Карпатський район багатий на трудові ресурси, що полегшує індустріалізацію території і стимулює розвиток трудомістких галу­зей промисловості і сільського господарства. Тут вирощують зернові і технічні культури (пшеницю, жито, ячмінь, гречку, цукрові буря­ки), розводять велику і дрібну рогату худобу, свиней, у тому числі займаються килимарством, художнім вишиванням, обробкою металу і шкіри, деревини, художньою різьбою на дереві. У повоєнний період значного розвитку набули машинобудування, хімічна індуст­рія, гірничодобувна промисловість, індустріальне будівництво.

Територіально-господарський комплекс Карпат­ського району має складну галузеву і функціонально-компонентну структури. Він складається з вісьмох взаємопов'язаних міжгалузе­вих територіальних комплексів (МТК): паливно-енергетичного, ма­шинобудівного, хімічної індустрії, лісовиробничого, індустріально- будівельного, агропромислового, рекреаційного, транспортного. Більшість МТК розвиваються на основі трудових і природних ре­сурсів району і повністю чи окремими галузями характеризують його місце в територіальному поділі та інтеграції праці.

Найбільш розвинені в Карпатському економічному районі ма­шинобудування, харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. Зовсім не розвинена рибна промисловість. Дуже мало розвинена чорна металургія та електро­енергетика. [9, стор. 249]

До паливно-енергетичного комплексу належить видобуток і виробництво палива — кам'яного і бурого вугілля, нафти і нафто­продуктів, попутного і природного газу, електроенергії, в основно­му на теплових електростанціях.

Видобуток кам'яного вугілля сконцентрований у Львівсько-Во-линському басейні, розвиток якого почався у повоєнний період. Те­пер за рік видобувають майже 15 млн т енергетичного вугілля. Біль­ше ніж половина кам'яного вугілля збагачується (Червоноград). Буре вугілля видобувається тільки в Закарпатті (с. Ільниця Іршавського району).

Традиційними галузями комплексу є нафтова і газова проми­словість Прикарпаття. Останнім часом видобуток нафти і газу по­мітно знизився внаслідок вичерпання розвіданих ресурсів. Діють нафтопереробні потужності в Дрогобичі, Надвірній, Львові. Головні центри видобутку й акумуляції природного привізного газу — Да-шава, Рудка, Угорське, Більче (Львівська обл.).

Провідна галузь комплексу — електроенергетика, представлена великими Бурштинською (2,4 млн кВт), Добротвірською (660 тис. кВт) ДРЕС і рядом малих ГЕС і ТЕЦ. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі, яке видобувають у Львівсько-волинському райо­ні. Електростанції об'єднані в систему "Львівенерго". Важливою є роль західноукраїнської розподільної підстанції у міждержавній енер­госистемі "Мир" (біля м. Ходорова Львівської обл.). На межі Черні­вецької і Хмельницької областей побудована Дністровська ГЕС.

Обслуговуючими галузями в комплексі є виробництво і ремонт гірничовидобувного й енергетичного обладнання (у Дрогобичі, Чер-вонограді, Львові).

Територіальна структура комплексу представлена Прикарпат­ським нафтогазоенергетичним, Львівсько-волинським вугільно-енер­гетичним районами і рядом енергетичних центрів.

Машинобудівний комплекс — це приладобудування, виробни­цтво телевізійної техніки, електроламп: радіоелектронної, медич­ної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізаль­них інструментів. Він орієнтується на кваліфіковану робочу силу й наукову інфраструктуру Львова і зосереджений переважно в об­ласних центрах. Розвинене транспортне, підйомно-транспортне ма­шинобудування, ремонт транспортної техніки, виробництво авто­бусів, автонавантажувачів, мопедів, вантажних конвеєрів у Львові, автокранів у Дрогобичі з орієнтацією на кооперативні зв'язки з іншими районами і зарубіжними країнами.

У тісному зв'язку з АПК району розвивається і сільськогоспо­дарське машинобудування (у Львові, Коломиї). [9, стор. 243]

У територіальній структурі комплексу виділяються машинобу­дівні центри (всі обласні центри, а також Дрогобич, Коломия, Му­качеве).

Комплекс хімічної індустрії — це переважно галузі гірничої хімії (виробництво природної сірки в Новому Роздолі і Новояворівську), видобуток калійних і кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солот-вині. До основної хімії, яка грунтується на місцевій і привізній си­ровині, належить виробництво сірчаної кислоти (у Новому Роздолі), калійних (у Калуші, Стебнику), комплексних добрив (у Новому Роз­долі).

Розвивається хімія органічного синтезу — виробництво штуч­них волокон (у Сокалі), технічного вуглецю (у Дашаві), тонкого хімічного синтезу (в Івано-Франківську), поліетилену (у Калуші). Сировина для виготовлення поліетилену надходить до Калуша ети-ленопроводом з Угорщини. Розвинені хіміко-фармацевтична про­мисловість (у Львові), виробництво лаків і фарб (у Львові, Бори­славі), нетканих матеріалів (у Бориславі).

Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва з іншими МТК: агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія), індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). У перспективі можливий розвиток на базі ресурсів місцевої сирови­ни гірничо-хімічної та основної хімії: освоєння великого Марково-Розсільнянського родовища калійних солей, Гуменецького родовища природної сірки; розширення виробництв побутової хімії, хімі-ко-фармацевтичних та мінеральних добрив.

У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна інфраструктура комплексу.

Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на ви­робництві меблів. З цією галуззю тісно пов'язані лісопильне вироб­ництво, виготовлення чорнових і чистих меблевих заготовок, фане­ри, деревно-стружкових і волокнистих плит, картону, паперового пластику, синтетичних смол, фурнітури.

Великими центрами целюлозно-паперової промисловості є Жи-дачів, Рахів; лісохімії — Свалява, Великий Бичків, Перечин. Діють ремонтні підприємства (у Калуші, Тереславі). Висококваліфіковані кадри готують у Львові (у лісотехнічному інституті). Головні райо­ни комплексу в Івано-Франківську, Жидачеві, Чернівцях, Уж­городі, Мукачевому, Дрогобичі, Сваляві, Надвірній. Найбільшими центрами деревообробної промисловості є Львів (виробництво меб­лів, фанери, паперового пластику), Івано-Франківськ (меблі) та ін.

В інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а) рослинницького напряму — цукробу­ряковий, виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовоче-переробний та ін.; б) тваринницького напряму — м'ясоперероб-ний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв'язку з деякими з цих комплексів розвиваються галузі легкої промисловості — текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на привізну сировину та напівфабрикати.

Найбільшу земельну площу має Львівська область (табл. 1), на яку припадає найбільша площа ріллі і сіножатей, найменшу — Чер­нівецька область, що має найменшу площу сіножатей. [9, стор. 252]

Таблиця 1.

Загальна земельна площа сільськогосподарських угідь в областях (на 1 січня 1997 р.), тис. га

Базовим в АПК є багатогалузеве сільськогосподарське вироб­ництво з добре сформованими зонами спеціалізації: