За регулятивними функціями розрізняють:—

—попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта);

— генеральні і поточні господарські договори. Перший укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі ге­нерального договору як такі, що розраховані на певні (ко­роткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір.

Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів.

Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори (підрозділ II «Окремі види зобов'я­зань» розділу III «Зобов'язальне право»). Цивільний кодекс систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські до­говори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у стро­кове оплатне користування, на виконання робіт, на переве­зення вантажів (транспортні господарські договори) та на­дання інших господарських послуг.

3. Функції господарського договору

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору — це передбачені або санк­ціоновані законом регулятивні властивості його як юридич­ного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодже­ної волі сторін врегулювати певні відносини);

— програмно-координаційна (договір як програма пове­дінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове станови­ще сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);

— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове ви­конання зобов'язань сторін шляхом використання майно­вих санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:

— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський до­говір, як державний контракт;

— правового засобу реалізації державних замовлень. Дер­жавні замовлення — це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної про­дукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народ­ного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональ­ним правовим засобом реалізації державного замовлення;

— правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована статтею 20 «Планування діяльності підприємства» Закону «Про підприємства в Україні». Вона полягає в тому, що"

— юридичними актами планування діяльності підприємств б їх плани: виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти) Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи і попиту на продукцію, роботи, послуги

— попит визначається двома правовими формами держав­ним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та поставщиками матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств

4. Форма господарського договору

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі Це правило встановлене статтею 44 Цивільного кодексу, яка називається «Письмові угоди» Закон вимагає щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Разом з тим стаття 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору Зокрема, такі господарські договори, як договір поставки. міни. купівлі-продажу, можуть укладатися у формі одного письмового документа, що підписується сторонами Це так звана повна письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами і т ін Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені поставщиками протягом 20 днів після їх одержання, якщо в зазначених замовленнях ( дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних.

Стосовно окремих видів договірних господарських відно­син (наприклад, підрядних та субпідрядних) договірна до­кументація є типовою. Так, 4 грудня 1991 р. Держбудом України затверджено типовий «Контракт», на підставі якого сторонами розробляється, як правило, повна письмова фор­ма договору.

При укладанні ряду господарських договорів застосовують­ся не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складан­ня і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів.

Так, згідно із статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору перевезення вантажів залізнич­ним транспортом є комплект перевізних документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми доку­ментів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосу­вання затверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван­тажів й інші транспортні статути і кодекси.

На автомобільному транспорті формою договору є товар­но-транспортна накладна, на внутрішньому водному — на­кладна. На морському транспорті накладною оформляють­ся «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших дого­ворів морських перевезень вантажів застосовується така фор­ма, як коносамент.

Недотримання встановленої законом форми господарсь­кого договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.

5. Порядок укладання господарських договорів

Укладання господарського договору — це зустрічні дого­вірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований. "Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок укладання будь-яких цив­ільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укла­дають господарські договори: на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловленою і виражати справжній намір госпо­дарюючого суб'єкта вступити в договір. Пропозиція вважаєть­ся достатньо визначеною, коли в ній зазначені всі істотні умови договору або порядок їх визначення.

Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами до­сягнуто згоди щодо його істоти (тобто тих, які ви­знані такими за законом або необхідні для договорів даного виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропози­цію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням інши­ми особами.

При наявності заперечень щодо умов договору підприєм­ство чи організація, які одержали проект договору, склада­ють протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним до­говором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті роз­біжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду.

Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіж­ностей, що виникають при укладанні господарських дого­ворів, визначений статтею 10 Арбітражного процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню сто­ронами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин (ст.5 АПК України).

Отже, третьою особливістю укладання господарських до­говорів є те, що законодавство передбачає спеціальні по­рядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання таких дого­ворів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.

6. Виконання господарських договорів

Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських, врегульовані розділом 15 «Виконання зобов'язань» Цивільного кодексу (ст. 161-177). Щодо госпо­дарських договорів діють і спеціальні умови виконання, пе­редбачені нормативними актами про окремі види договорів.

На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст.161 ЦК), забезпечення виконання зо­бов'язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобо­в'язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст.167 ЦК) тощо. Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що дані категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Принципи виконання господарських договорів. Ці принци­пи є загальнодоговірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити формулою: «виконання господарських договорів має бути чітким і точним».

Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до пред­

мета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т.ін.

З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору. Він закріпле­ний у статті 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов'я­зання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що борж­ник має вчиняти дії, які передбачені господарським догово­ром, а саме: передати майно, виконати роботу, надати по­слугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за зго­дою кредитора, але це вже буде інший договір.

Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово (зок­рема, вимагати відібрання майна — об'єкта договору майно­вого найму — і передачі його кредитору).

З принципу належного виконання випливає і третій прин­цип — виконання господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як пра­вило, їх істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір досить детально регулюється господарсь­ким законодавством (наприклад. Положенням про постав­ки продукції виробничо-технічного призначення та Поло­женням про поставки товарів народного споживання — щодо відносин поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні», правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у даному разі є норми поло­жень про поставки, транспортних статутів, відповідних пра­вил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вка­зівок», виконуються «відповідно до вимог, що звичайно став­ляться» (ст.161 ЦК).

Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді яких я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний договір.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ

§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності