budj (Бюджетный дефицит), страница 5

Ціна зовнішніх позик іноді пере­вищувала 16 % річних (сума даної позики становила 750 млн. DМ). Для порівняння: уряд Німеччини отримує в разі необхідності кредити під 4—5 % річних, що свідчить про висо­кий рівень його платоспроможності та найвищий ступінь довіри до нього інвесторів.

Такий високий рівень попиту України на іноземні кредити (практич­на готовність залучати кошти за будь-яку ціну на будь-яких умовах) зумовив присвоєння Україні міжнародним агентством МООDY’S до­сить низького кредитного рейтингу В2. Літера «В» з цифрою від 1 до З характеризує той чи інший ступінь спекулятивності інвестицій у краї­ну. Іншими словами, це означає, що до країни надходять незначні суми короткострокових, так званих «ризикових», отже, саме спекулятив­них інвестицій з високим рівнем доходності в зв'язку з тим, що «великі» інвестори не довіряють урядові даної країни й низько оцінюють її дов­гостроковий економічний потенціал.

Що ж до внутрішніх позик, то їх ціна у І півріччі 1998 р. була ще більшою.

Використання внутрішніх і зовнішніх державних позик для покрит­тя дефіциту державного бюджету є більш «ринковим» інструментом, ніж додаткова грошово-кредитна емісія, проте використання його протя­гом тривалого періоду в разі збереження незмінними всіх інших пара­метрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податко­вих надходжень, інвестицій тощо) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на відкладену. Ціна державних коштів в умо­вах незмінних параметрів бюдже­ту (основа доходної частини — ПДВ, який у своєму теперішньо­му вигляді робить неконкуренто­спроможними українські товари й обмежує попит на них) цілком за­кономірно стабільно зростає, ут­ворюючи певну фінансову пірамі­ду на державному рівні.

Таким чином, внутрішні й зовнішні позики не можна роз­глядати як панацею у бюджетній та антиінфляційній політиці дер­жави. Внутрішній і зовнішній борг України швидко зростає, його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних ви­трат. Закон «Про державний бюджет України на 1998 рік» ви­значає:

— доходи — 21,101 млрд. грн.;

— витрати — 24,482 млрд. грн., в тому числі обслуговуван­ня державного боргу — 2,885 млрд. грн.

Для порівняння: бюджет 1998 р. передбачає витрати на:

— соціальний захист — 1,985 млрд. грн.;

— національну оборону — 1,678 млрд. грн.;

— правоохоронну діяль­ність— 1,652 млрд. грн.;

— освіту— 1,566 млрд. грн.;

— охорону здоров'я — 0,704 млрд. грн.;

— фундаментальні дослідження — 0,541 млрд. грн.;

— культуру й мистецтво — 0,159 млрд. грн.;

— фізкультуру й спорт — 0,067 млрд. грн.

Іншими словами, обслуговування зовнішнього і внутрішнього дер­жавного боргу в 1998 р. згідно з оптимістичними прогнозами (тобто в разі виконання бюджету) становитиме 11,8 % всіх витрат. Це більше, ніж витрати на освіту, охорону здоров'я, науку й спорт разом узяті.

Цей же закон передбачає до кінця року такі параметри державного боргу: зовнішній —5,85 млрд. грн., внутрішній — 16,96 млрд. грн. Це — 22,81 млрд. грн., що більше, ніж державні доходи бюджету 1998 р.

Таким чином, до кінця поточного року Україна матиме борг, оформ­лений у вигляді позик (без урахування поточної заборгованості по зар­платах, пенсіях тощо), який перевищує річні доходи бюджету. Обслуговування й сплата цього боргу в найближчі роки буде найвагомішою статтею витрат державного бюджету і визначальним фактором інфляції.

Деформації на бюджетному рівні зумовили збереження на початку 1998 р. значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних виплат (див. табл., 3). З одного боку, несвоєчасні виплати заробітної плати, штучно обме­жуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому періоді пози­тивно впливають на загальний рі­вень цін, стримуючи інфляцію «попиту», проте з другого боку, в довгостроковому періоді, стри­муючи збут товарів, вони вкрай негативно впливають на вироб­ництво, знижують ВВП та зумов­люють інфляцію «витрат» за ра­хунок подорожчання одиниці про­дукції, що її виробляють в умо­вах зниження обсягу виробництва (ефект масштабу виробництва).

Таблиця 3
Заборгованість по зарплаті та інших соціальних виплатах
(млн. грн.)
Показники	На 1 січня 1998 р.	На 1 лютого 1998 р.
Всього по Україні в тому числі:	4907,8	5156,3
по бюджетних організаціях	716,8	783,4
по не бюджетних організаціях	4191,0	4372,9
По всіх підприємствах строком:
до 1місяця	416,1	475,0
1-2 місяці	429,7	472,1
2-3 місяці	507,4	538,3
більше 3 місяців	3554,6	3670,9

Незважаючи на збереження значних обсягів заборгованості щодо заробітної плати, її серед­ній рівень по країні протягом 1997 р. і в І кварталі 1998 р. по­вільно зростав, а сукупні доходи населення пере­вищували витрати.

При цьому додатне сальдо між доходами і витратами насе­лення за другу половину 1997 р. (близько 1 млрд. грн.) направ­лялося переважно на купівлю іноземної валюти (різниця між проданою й купленою валютою теж дорівнює приблизно 1 млрд. грн.). Що ж до заощаджень та інвестицій у національну еконо­міку (купівля цінних паперів), то їх сума порівняно з вкладеннями в іноземну валюту становить лише 12% (563 та 4690млн. грн., відповідно).

Традиційно високий попит на іноземну валюту як основний засіб заощадження разом з іншими негативними факторами (напружений графік зовнішніх платежів по державних позиках, відплив нерезидентів з ринку ОВДП) зумовив зниження курсу гривні по відношенню до іно­земних валют у І півріччі 1998 р. з 1,8990 гри. за долар США на 1 січня 1998 р. до 2,0662 гри. на 1 липня 1998 р., що становить 9 %.

Зниження валютного курсу гривні призводить до багатьох негатив­них наслідків, головними серед яких, на мій погляд, є:

— зростання оптових і роздрібних цін товарів, що імпортуються;

— підвищення цін на послуги, що зафіксовані у так званих «умов­них одиницях» — квитки на міжнародні пасажирські рейси й тарифи на вантажні перевезення, послуги зв'язку тощо;

— тенденція відпливу іноземних інвесторів з ринку цінних паперів держави та юридичних осіб (ця тенденція є як наслідком, так і однією з причин зниження валютного курсу гривні).

Наступним інфляційним фактором (фактором подвійної дії, що впливає на інфляцію, як провокуючи, так і стримуючи) є регулювання дисконтної ставки НБУ. Протягом перших семи місяців 1998 р. дисконт­на ставка змінювалася п'ять разів: 6 лютого — з 35 до 44 %; 18 берез­ня — до 41 %; 21 травня — до 45 %; 29 травня — до 51%; 7 липня— до 82 %.

З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткостроковому інтервалі дало змогу дещо стримати відплив спекулятивного іноземного капіталу з ринку ОВДП, що спостерігалося наприкінці 1997 р. Це пози­тивно (знову ж — в короткостроковому інтервалі) вплинуло на стан виконання державного бюджету.

З іншого боку, таке підвищення зумовило зростання ставок по кре­дитах юридичних осіб, що відшкодовуються підприємствами або через підвищення цін, або затримками заробітної плати персоналу, або будь-яким іншим шляхом, але завжди за рахунок суспільства.

Таким чином, тільки планування й виконання державного бюджету на бездефіцитній основі може створити передумови для зниження тем­пів інфляції у довгостроковій перспективі.

1. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

Як відзначалося, бюджетний процес в Україні характеризується стійким дефіцитом бюджету. У цьому зв'язку важливо насамперед встановити основні причини дефіциту бюджету в Україні і визначити конкретні напрямки його подолання.

Варто підкреслити, що дефіцит бюджету в Україні має свої особливості, викликані специфікою переходу до ринкових методів господарювання.

Однієї з найбільш істотних причин є розірвання господарсько-економічних зв'язків країн, що входять у СНД. Як відомо, наслідком розірвання економічного простору явилася структурна деформація економіки України, стійке падіння обсягів виробництва у всіх галузях народного господарства. Так, у 1994 р. економічний спад виробництва досяг високих цифр: промислове виробництво скоротилося в порівнянні з 1990 р. більш, ніж у 2 разу. За 1994 р. обсяг виробництва зменшився на 28%, у тому числі виробництво непродовольчих споживчих товарів - на 40,4%.

Закономірним результатом структурної деформації, скорочення обсягів виробництва послужило зниження національного доходу країни, що є матеріальною основою формування дохідної частини бюджету. В Україні за 1991-1993 р. національний доход, розрахований у незмінних цінах, знизився на 42%.

До однієї з причин дефіциту бюджету варто віднести зростання цін і високі темпи інфляції. Оптові ціни на промислову продукцію зросли в 2,1 разу.

Найважливішою причиною дефіциту бюджету в Україні є також розлад фінансово-кредитної системи, викликаний виходом із рублевої зони і відсутність стійкої національної грошової одиниці. Сюди ж варто віднести зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Дефіцит бюджету багато в чому пов'язаний із проведенням донедавна в Україні податкової політики. Так, зокрема, жорсткість податкової політики і збільшення податкових ставок у 1992-1994 р. не дало очікуваних результатів і не призвело до збільшення податкових надходжень у бюджет (у розрахунку на одиницю валового внутрішнього продукту). Суб'єкти оподатковування на жорсткість податкових ставок відреагували переходом до бартерних операцій, ухиленням від сплати податків, переливом одержуваних прибутків за межі України.

Розглядаючи причини дефіциту бюджету, варто зазначити, що донедавна була надмірно збільшена видаткова частина бюджету. Її збільшення відбувалося за рахунок дотацій, наданих державою таким галузям, як металургійна, енергетична, вугільна; шляхом поповнення за рахунок бюджету ряду матеріальних резервів і запасів на покриття зростаючих цін на енергоносії; за допомогою збільшення заробітної плати робітників матеріального виробництва, не підкріпленого зростанням продуктивності праці в цих галузях і ін.

У теоретичному аспекті можна виділити чотирьох основних напрямку подолання дефіциту бюджету:

• збільшення дохідної частини бюджету;

• скорочення видаткової частини бюджету;

• здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

• проведення грошової і кредитної емісії.

Стосовно до економічної ситуації в Україні в даний час прийнятні всі чотири відзначених напрямки.

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податкової політика, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшенню його обсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини населення, що щиро пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення, і, як слідство, збільшенням обсягів виробництва.

Другий напрямок - скорочення видатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Виняток повинні складати окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Видатки ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики, із подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, що на ці цілі можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій із цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі скорочення дохідної частини бюджету зв'язується зі скороченням військових видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням видатків на соціально-культурні заходи (просвітництво, охорона здоров'я і т.д.).

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуто за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передачі дотацій споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту.

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однієї з найбільше важливих і спірних фінансових проблем. При її обговоренні нерідко розглядають досвід закордонних країн, економіка яких функціонує нормально і при 5-, і при 10-процентному рівнях бюджетного дефіциту стосовно валового внутрішнього продукту. Проте при цьому варто брати до уваги, які джерела фінансування дефіциту бюджету в цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір самий по собі має принципове значення для нормального функціонування економіки.