162991 (Фінансова політика)

Реферат

з дисципліни "Державне регулювання економіки"

на тему: "ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА"

ПЛАН

Вступ.

1. Сутність фінансової політики

2. Елементи фінансової політики

3. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни

Висновок

Перелік літератури

ВСТУП

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон "Про бюджетну систему України" та інші нормативно-правові акти. Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень.

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів фінансової політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Метою реферативної роботи є формування уявлень про фінансову політику держави та її складові: грошово-кредитну, бюджетну, податкову, митну і цінову політику.

Завдання дослідження: вивчення сутності, типів і засобів фінансової політики держави, теоретичних основ формування та реалізації бюджетної, податкової, митної, цінової і грошово-кредитної політики, ознайомлення зі статистичними даними і практичною реалізацією фінансової політики держави.

1. Сутність фінансової політики

Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.

Фінансова система країни складається з:

• державного бюджету;

• позабюджетних фондів (пенсійних, страхових, кредитних тощо);

• фінансів підприємств;

• місцевих фінансів (бюджетів областей, міських, районних, сільських тощо).

Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Фінансова політика за умов економічної кризи спрямована на:

• подолання спаду виробництва;

• стимулювання виробництва;

• мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях економіки;

• стримування соціальних програм;

• скорочення витрат на оборону тощо.

Типи фінансової політики:

• дискреційна (франц. — той, що діє за власним розсудом) — політика, що проводиться державою безпосередньо;

• недискреційна (автоматична) — політика вбудованих регуляторів (стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інертність схильності до споживання тощо.

Основні засоби дискреційної фінансової політики держави:

• держконтракт і держзамовлення;

• державні інвестиції;

• соціальні трансферти;

• зміни у податковому регулюванні;

• фінансування державних програм, громадських робіт тощо.

Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів. Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.

Державний бюджет є:

• річним планом державних витрат та джерел їх фінансового покриття;

• головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у країні.

Консолідований державний бюджет країни — бюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади.

Основні параметри бюджету:

• абсолютні розміри;

• частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет;

• обсяг і структура джерел фінансування;

• обсяг і структура бюджетних видатків;

• співвідношення доходів і видатків бюджету.

2. Елементи фінансової політики

Державна політика України в сучасних умовах є сукупністю економічної, соціальної, національної, політичної і військової політик. Ці напрямки діяльності держави нерозривно пов’язані з фінансовою політикою. Фінансова політика складається з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Складові елементи фінансової політики

Фінансова політика України сьогодні направлена на концентрацію фінансових ресурсів в руках держави при постійному зменшенню бази формування доходної частини бюджету. Бюджетна політика визначається Конституцією України рядом інших законів, що встановлюють функції окремих органів влади в бюджетному процесі і законотворенні. До бюджетної політики відноситься визначення:

• бюджетного процесу;

• принципів побудови бюджету;

• частка валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджетах різних рівнів;

• структури видаткової частини бюджету;

• шляхів покриття дефіциту бюджету тощо.

Важливим елементом фінансової політики є податкова політика.

Податок - це індивідуально безеквівалентний рух грошових коштів, який здійснюється на основі примусу з боку влади, що має на меті формування грошового фонду, який використовується державою для виконання своїх функцій.

Більш як за п'ятсот років сучасна фінансова наука чітко визначилась по відношенню до податків. А саме:

• без податків держава не може існувати;

• податкові стягнення мають тверду тенденцію до зростання; о при переході оптимального податкового порогу порушується звичайний відтворювальний процес - економіка починає руйнуватись;

• в періоди кризи податки повинні буту встановлені на мінімальному рівні;

• економічний механізм країни відновлюється за рахунок мобілізації інвестиційного потенціалу;

• високі податки призводять до витоку капіталу; а податкові пільги повинні мати відкритий характер;

• податкова система не повинна носити конфіскаційний характер;

• сумарний розмір податків має стійку тенденцію зростання тільки в економічній системі, в якій держава гарантує стабільність законів і права;

• непрямі податки необхідно вводити для обмеження споживання товарів, які шкідливі для здоров'я, на предмети розкоші, іноді на імпортні товари та послуги і в інших специфічних випадках;

• основою податкової бази повинні виступати податки на доходи та майно.

Вплив податкової політики на фінансову та економічну політику держави проявляється безпосередньо і за досить короткий проміжок часу.

У 2005 році було перевиконано завдання по перерахунку до загального фонду податку на прибуток і склало 106,2% (додатково одержано 1,3 млрд. грн.). Виконання завдання по збору до загального фонду по податку на прибуток у 2006 році склало - 100,2%, додатково одержано 38,7 млн. грн.

У 2005 році було додатково одержано 0,7 млрд. грн. ПДВ (план перевиконано на 2,9%). У 2006 році до Зведеного бюджету України надійшло ПДВ на 4,9% більше, ніж було заплановано, додатково одержано 1422,4 млн.грн.

Наступним елементом фінансової політики є грошова політика, яка складається з емісійної політики і політики підтримки стабільної національної валюти. Емісійна політика визначає необхідність кількості грошей в обігу і має ще один напрямок - збільшення доходної частини бюджету. Останнє вимагає особливої обережності у застосуванні. Якщо держава не в змозі контролювати грошову політику, регулювати свою грошову систему, то це може порушити економічну безпеку країни.

Кредитна політика, як складова фінансової, забезпечує функціонування внутрішньогосподарських розрахунків і позикового капіталу. Позиковий капітал є важливою умовою здійснення відтворювального процесу, забезпечує можливість позик як. для поповнення оборотних коштів, так і для інвестицій. Крім того, кредитний сектор економіки служить й для вирівнювання середньої норми прибутку. Слід відмітити, що величина процентної ставки може негативно вплинути на стан економічної активності в суспільстві. Так, якщо рентабельність виробничого сектору в ринкових умовах коливається від 10 до 15 %, то висока ставка рефінансування Національного банку, що перевищує межу рентабельності, створює умови для:

• неповернення кредитів;

• зростання цін;

• зниження рентабельності позичальників, що скорочує базу оподаткування;

• звуження внутрішнього споживчого ринку тощо.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов'язкових резервів.

Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків.

Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.

Цінова політика держави виражається в регулюванні цін і тарифів на монопольні товари і послуги. Зростання цін в таких галузях як залізничний та водний транспорт, видобувна промисловість, нафто- і газопроводи, електромережі тощо, призводять до зростання цін у всіх інших секторах народного господарства. Відбувається скорочення пільгових товарів і послуг, що не забезпечує населенню мінімальні соціальні гарантії. Цінова політика є важливим фактором регулювання економіки.

Митна політика розглядається як частина цінової і податкової, тому що митні збори і податки безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг, обмежують чи розширюють доступ на внутрішній ринок імпортних товарів, забезпечують рівень захисту національного виробника і перешкоджають вивозу національного багатства за межи країни. Вибір напрямку митної політики повинен сприяти економічному зростанню країни, політичній стабілізації. Всі елементи фінансової політики повинні бути цілеспрямованими, скоординованими, взаємопов'язаними і взаємообумовленими.

3. Державний бюджет як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни

Як організаційно-фінансова категорія бюджетна політика є системою заходів і дій органів влади в галузі управління бюджетним процесом на основі концепції розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики, спрямованої на реалізацію поставлених завдань і цілей з економічного та соціального розвитку.

Стратегічною метою бюджетної політики є забезпечення фінансової і соціальної стабільності в країні.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням. Зміст етапів бюджетного процесу регламентований Конституцією України та Законом України "Про бюджетну систему України".

Етапами бюджетного процесу в Україні є: складання проекту бюджету; розгляд бюджету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

1.Складання проекту Державного бюджету. Бюджетний процес починається з того, що ВР України не пізніше 15 червня поточного року розробляє й надсилає Президентові спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрямки бюджетної політики на наступний рік.

2. Розгляд Верховною Радою проекту Закону про Державний бюджет здійснюється в порядку, передбаченому Регламентом ВР України. Проект Закону про Державний бюджет рекомендує на засіданні Верховної Ради Президент України. З докладною доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів або особа, котра виконує його обов’язки.

3. Затвердження Державного бюджету здійснює Верховна Рада. Затвердженню підлягають:

• граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

• суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

• суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

• суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

• розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.

4. Виконання бюджету є найважливішою стадією бюджетного процесу. Касове виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку, АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", Українського акціонерно-промислово-інвестиційного банку "Промінвестбанк". Названі банки здійснюють касове виконання державних позабюджетних фондів. Пенсійний фонд обслуговує АКБ "Аваль".

5. Звіт про виконання Державного бюджету складає Міністерство фінансів, а стосовно нижчих бюджетів бюджетної системи — відповідні фінансові органи. Зведений звіт надсилається Верховній Раді. Узагальнені показники зведеного звіту підлягають опублікуванню.

Як правова та водночас економічна категорія бюджет є основним інструментом державного регулювання економіки, за допомогою якого здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, між окремими економічними суб'єктами.

Проте слід враховувати, що рівень державних видатків не можна визначати шляхом прийняття політичних рішень без відповідних економічних обґрунтувань. Видатки мають обмежуватися обсягами доходів та безпечними для державних фінансів можливостями залучення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту.

Різке збільшення коштів, що виділяють із бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, підвищує платоспроможний попит. А це може обернутися зростанням цін. Для зниження ризику підвищення цін рекомендується дотримуватися правила, згідно з яким збільшення непроцентних видатків бюджету не повинно перевищувати намічені темпи зростання ВВП у поточних цінах. Аналіз зростання макроекономічних показників та видатків бюджету засвідчує, що це правило не було обов'язковим при формуванні показників бюджетної системи України останніми роками. Так, обсяг ВВП у номінальному вимірі у 2007 році порівняно з 2003-м зріс на 254,2 %, тоді як видатки зведеного бюджету збільшено на 302,4%.

При цьому зростання бюджетних видатків за функціями держави відбувалося нерівномірно, а в деяких випадках стрибкоподібно. В цілому за зведеним бюджетом країни фактично проведені видатки у 2006 році перевищували обсяги 2003 року на 131,3 %, а видатки на такі важливі заходи, як охорона здоров'я, зросли на 103,3 %, духовний та фізичний розвиток — 110,9 %, освіту — 125,6 %. Низькими темпами відбувалося збільшення видатків на фінансування оборони країни. Видатки на оборону у 2006 році становили 6,4 млрд грн проти 5,3 млрд грн у 2003 році, або збільшилися на 21,2 %, тоді як видатки за функцією "громадський порядок, безпека та судова влада" зросли з 5,8 до 12,7 млрд грн, або на 117,6 %.