162509 (Управління фінансовою санацією підприємства)

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність санації підприємств

2. Зовнішні фінансові джерела санації підприємства

2.1 Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу

2.2 Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду

2.3 Методи та джерела збільшення статутного фонду

2.4 Альтернативна санація

2.5 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

2.6 Трансформація власності у борг

2.7 Пролонгація та списання заборгованості

2.8 Санаційні кредити

3. Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Предметом вивчення дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємства” є система фінансово-економічних відносин, які виникають у процесі антикризового фінансового управління підприємством, санації, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання. Дисципліна „Управління фінансовою санацією підприємства” тісно пов’язана з іншими дисциплінами фахового спрямування: „Фінанси підприємств”, „Фінансова діяльність суб’єктів господарювання”, „Фінансовий менеджмент”.

Основною метою дисципліни є надання студентам базових знань з питань управління санацією, реструктуризацією та ліквідацією суб’єктів господарювання. Основними завданнями у процесі вивчення дисципліни є теоретична підготовка з таких питань:

- з’ясування сутності фінансової санації, її економічного змісту та порядку проведення;

- з’ясування необхідності та змісту організації контролінгу на підприємстві;

- набуття навичок складання плану санації;

- оволодіння прийомами та методикою проведення санаційного аудиту;

- освоєння методів, правил та умов фінансування санації;

- вивчення механізмів проведення санаційної реструктуризації та реорганізації суб’єктів господарювання;

- з’ясування економіко-правових аспектів санації, банкрутства та ліквідації підприємств;

- освоєння форм та методів державної підтримки санації суб’єктів господарювання.

Мета написання реферату – більш досконале ознайомлення з темою «Зовнішні фінансові джерела санації підприємства».

1. Економічна сутність санації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення або одужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутствам промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; за допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленими, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Дехто із вітчизняних авторів (наприклад І. О. Бланк) із санацією ототожнює лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» 1992 р., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише, інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий закон про банкрутство, ухвалений у 1999 року, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» санація — це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, заходів, спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Власне тлумачення поняття «санація» має й Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації — це система не примусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом певного періоду обсягу капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень. Якщо банк зазнав глибокої фінансової кризи, то його фінансове оздоровлення можливе лише із залученням додаткових коштів акціонерів (учасників) банку або його продажу інвесторам для збільшення капіталу банку та погашення вимог кредиторів (тобто санації).

У Законі України «Про страхування» є ще одне, досить оригінальне трактування терміна «санація». Згідно з ним примусова санація страхової компанії передбачає:

• проведення комплексної перевірки її фінансово-господарської діяльності, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

• установлення заборони на вільне користування її майном і прийняття нових страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

— опрацювання обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати більш-менш універсальне визначення. На мою думку, найближче до цього підійшли такі зарубіжні економісти, як Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг. Вони вважають, що санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позички чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками (без залучення до санаційного процесу сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

1. Зовнішні фінансові джерела санації підприємства

1. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу

Найзаінтересованішими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як водиться, несуть найбільший тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного капіталу;

б) наданням позичок;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву «двоступінчастої санації».

Зрозуміло, що найпершим засобом фінансування підприємства його власниками є внески для збільшення статутного капіталу.

1. Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;

• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

1. Методи та джерела збільшення статутного фонду

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. Рішення про збільшення статутного капіталу приймають власники підприємства.

При цьому, як правило, користуються такими двома основними методами:

1) збільшення кількості акцій (часток) існуючої номінальної вартості;

2) збільшення номінальної вартості акцій (часток).

З-поміж основних джерел збільшення статутного капіталу можна назвати такі:

• додаткові внески учасників та засновників;

• реінвестування прибутку;

• додатковий капітал.

У санаційних цілях статутний капітал, як звичайно, збільшується з метою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Емісія акцій (часток) для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняється. Збільшуючи статутний капітал, підприємство, яке перебуває в кризі, може натрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разі з метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо. Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормами законодавства.

Крім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідно створити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичної санаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладених у проведення санації; готовність до відмови (принаймні часткової) від виняткової компетенції прийняття рішень.

Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні власники, тобто розміщення нової емісії буде здійснюватися між існуючими акціонерами (учасниками), то це свідчитиме про високий рівень довіри до підприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під час обговорення фінансових проблем із кредиторами.