161709 (Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки)

“Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки”

Зміст

1. Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах 3

2. Напрямки і методи інвестиційної політики держави в сучасних умовах 6

2.1 Податкове регулювання 6

2.2 Бюджетне та грошово-кредитне регулювання 7

2.3 Проведення гнучкої амортизаційної політики 8

2.4 Регулювання участі інвесторів у приватизації 11

2.5 Регулювання фондового ринку 12

2.6 Експертиза інвестиційних проектів 13

3. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки 15

Список використаної літератури 20

1. Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика - це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України:

"Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХП (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 10 грудня 1991 № 1955-ХІІ, від 05 березня 1998 року № 185/98-ВР, від 21 травня 1999 року № 697-XIV, від 20 грудня 2001 року № 2899-ІІІ). З 1 січня 2003 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 04 липня 2002 року № 40-IV.

"Про режим іноземного інвестування" (1996 p),

"Про підприємництво" (1991 p),

"Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну" (1994р),

"Про цінні папери та фондову біржу" (1991 р) та ін.

"Про захист іноземних інвестицій на Україні" від 10 вересня 1991 року № 1540а-ХІІ

На активізацію інвестиційних процесів була спрямована "Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:

послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

запровадження системи страхування інвестицій.

Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами:

визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування; податкове регулювання;

бюджетне регулювання;

кредитне регулювання;

проведення гнучкої амортизаційної політики;

регулювання участі інвесторів у приватизації;

регулювання фондового ринку;

експертиза інвестиційних проектів;

забезпечення захисту інвестицій;

залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

2. Напрямки і методи інвестиційної політики держави в сучасних умовах

2.1 Податкове регулювання

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.

Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльності свідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід до надання цільових податкових знижок або певних пільг.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

запровадження диференційованих ставок оподаткування;

звільнення від сплати податку на певний строк;

зменшення бази оподаткування;

усунення подвійного оподаткування.

Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку (доходу) та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно від приросту (порівняно з попереднім податковим періодом) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств.

Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.

Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію.

2.2 Бюджетне та грошово-кредитне регулювання

Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою конкретного майна, що перебуває в державній власності.

Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуванням системи оплати праці, передусім збільшенням частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізації інноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане підставою для зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дасть можливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещо скоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потреби структурної перебудови.

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

2.3 Проведення гнучкої амортизаційної політики

Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. З інвестиційної точки зору амортизація - це відшкодування (повернення) коштів, інвестованих у придбання (створення) основних фондів і нематеріальних активів за допомогою поступового перенесення їхньої вартості на собівартість продукції (послуг), що виробляється у межах інвестиційного проекту. Збільшення собівартості продукції за рахунок нарахування амортизації означає зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню. Отже, зменшуються грошові відпливи інвестиційного проекту й відповідно зростає операційний грошовий потік (на суму амортизації). У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі.

За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" введено новий принцип нарахування амортизації основних фондів.

Усі види основних фондів розподілені на три групи.

Група 1 - будівлі, споруди та їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини. Норма амортизації - 5% від балансової вартості.

Група 2 - автотранспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти, у тому числі ЕОМ, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації та інше конторське (офісне обладнання), пристрої та приладдя до них. Норма амортизації - 25% від балансової вартості.

Група 3 - інші основні засоби, не введені до першої та другої груп. Норма амортизації 15%.

Законодавством України передбачена і прискорена амортизація. Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 за такими нормами: 1-й рік експлуатації - 15%; 2-й - 30; 3-й - 20%; 4-й - 15%; 5-й - 10%; 6-й - 5%; 7-й - 5%.

У разі застосування цього методу підприємство не має права проводити щорічну індексацію балансової вартості основних фондів.

Прискорена амортизація дає підприємству очевидні вигоди, а саме:

"страхує" фірму від втрат унаслідок морального знецінення елементів основного капіталу;

зменшує розміри оподатковуваного прибутку і, відповідно, податкові платежі;

частково захищає фірму від інфляційних втрат;

надає податкову пільгу, яку отримують підприємства, що інвестували грошові кошти в основний капітал.

Сьогодні прискорену амортизацію вітчизняні фірми майже не застосовують.

Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні, більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Чинна нормативне-правова база значною мірою зліквідовує позитивну роль амортизації щодо ефективності здійснення підприємницьких задумів. Найсуттєвіші недоліки сучасної амортизаційної політики полягають у тому, що:

нарахування амортизації основних фондів здійснюється на їх залишкову вартість, що суттєво збільшує термін повної амортизації;

не підлягають амортизації основні фонди, передані учасниками (засновниками) підприємства до його статутного фонду або передані безкоштовно. Амортизуватися можуть лише витрати на поліпшення цих фондів;

індексація вартості основних фондів і нематеріальних активів проводиться лише тоді, коли річний темп інфляції перевищує 10%, і то тільки на величину цього перевищення. Крім того, за фактичний індекс інфляції приймається індекс споживчих цін, тоді як фактичний індекс оптових цін значно вищий і ближчий до реального відображення цінової ситуації;

мали місце неодноразові спроби уряду запровадити вилучення до бюджету частини амортизації, нарахованої підприємствами;

податковий і бухгалтерський облік амортизації основних фондів і нематеріальних активів різні. Запровадження нових національних стандартів бухгалтерського обліку лише поглиблює цю різницю, що потребує якнайшвидшої її ліквідації у новому податковому законодавстві.

З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

2.4 Регулювання участі інвесторів у приватизації

Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери", Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.

Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.

2.5 Регулювання фондового ринку

Правову основу регулювання фондового ринку становлять закони України: "Про цінні папери та фондову біржу" (1991 p), "Про господарські товариства", "Про банки та банківську діяльність" (1991 p), "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996 p). Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (1994 р) та ін.