160967 (Кошти місцевих бюджетів), страница 2

Третя група — видатки на фінансування бюджетних установ та захо­дів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окре­мих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких іс­нує в усіх регіонах України. Здійснюються з бюджету Автономної Рес­публіки Крим та обласних бюджетів.

Відповідно до нового механізму організації міжбюджетних відносин, видатки місцевих бюджетів поділяються на дві групи:

1. видатки, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

2. видатки, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджет­них трансфертів.

Перша група видатків відповідає повноваженням, які органи держав­ної влади делегують органам місцевого самоврядування, а друга — влас­ним повноваженням місцевого самоврядування.

Видатки місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обся­гу міжбюджетних трансфертів, уніфіковані й розмежовані між такими групами місцевих бюджетів:

• бюджети сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

• районні бюджети, бюджети міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення;

• бюджет Автономної Республіки Крим та обласні бюджети. До видатків другої групи належать видатки:

• на місцеву пожежну охорону;

• позашкільну освіту;

• соціальний захист та соціальне забезпечення (програми місцевого значення для дітей, молоді, жінок, сім'ї; місцеві програми соціального за­хисту окремих категорій населення);

• місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

• культурно-мистецькі програми місцевого значення;

• програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

• місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

• типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітекту­ри місцевого значення;

• транспорт, дорожнє господарство (регулювання цін на послуги метрополітену; експлуатація дорожньої системи місцевого значення; будівництво, реконструкцію та утримання доріг місцевого значення);

• заходи з організації рятування на водах;

• обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

• програми природоохоронних заходів місцевого значення;

• управління комунальним майном;

• регулювання земельних відносин;

• інші програми, затверджені місцевою радою.

Цільове використання бюджетних коштів забезпечується за допомо­гою групування видатків бюджетів, яке може здійснюватися за різними ознаками. У бюджетній практиці виділяють: функціональну, економіч­ну, відомчу та програмну класифікацію бюджетних видатків.

Загалом структура видаткової частини місцевих бюджетів України за останні роки є досить стабільною. Частка коштів, які витрачалися з місцевих бюджетів на утримання освітніх, медичних та інших закладів соціально-культурної сфери, залишалася практично незмінною, зменшилися лише видатки на забезпечення громадського по­рядку, безпеки та судової влади, соціальний захист та соціальне забез­печення населення.

Не менш важливим напрямом витрачання коштів місцевих бюджетів є видатки, пов'язані з економічною діяльністю місцевої влади: економіч­на, торговельна та трудова діяльність; сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість та будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика тощо. Незважаючи на високі темпи росту, абсолютні обсяги видатків на роз­виток економіки є недостатніми для нормального функціонування ко­мунального, житлового, побутового господарств, які входять до складу місцевого господарства. Потребує ремонту, а отже, значних капітало­вкладень, велика частина житлового фонду, автошляхів, каналізацій­них і очисних споруд.

У перспективі, разом із покращанням економічного становища, обов'язково постане питання про заміну самої природи бюджетного фінансування. Держава як замовник послуг бюджетних установ має від­повідно їх оплачувати з тим розрахунком, щоб не тільки відшкодовува­ти понесені видатки, але й давати можливість оновлювати матеріально-технічну базу, заохочувати працівників, вирішувати соціальні пробле­ми колективу. Відповідно до цього мають визначатися тарифи на послу­ги установ соціально-культурної сфери.

Питання цільового та економного витрачання бюджетних коштів по­стійно перебуває в центрі уваги уряду України. Не випадково, що за ос­танні роки було прийнято низку заходів, спрямованих на економію бюджетних коштів та підвищення ефективності їх використання.

Посиленню контролю за використанням бюджетних коштів сприяло прийняття Бюджетного кодексу України, який би окреслював повнова­ження органів державної влади щодо контролю за дотриманням бюджет­ного законодавства, визначав відповідальність розпорядників та одер­жувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушен­ня, у тому числі і за нецільове використання бюджетних коштів. У Кодек­сі зазначено, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну від­повідальності згідно з чинним законодавством.

3. Особливості сучасної практики створення цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні

Протягом останніх років лише 1,5 % сукупних доходів місцевих бю­джетів України формується за рахунок відрахувань до цільових фондів. До їх складу належать:

• фонди охорони навколишнього природного середовища;

• інші цільові фонди місцевих рад;

• цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими органами вико­навчої влади.

З 1998 р. до місцевих бюджетів надходить частина зборів за забруд­нення навколишнього природного середовища. Цей збір є екологічним податком, він справляється за викиди в атмосферне повітря забрудню­ючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщен­ня відходів.

Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються так:

• 20 % — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів;

• 50 % — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;

• 30 % — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі державного бюджету України.

Якщо розглянути надходження цільових фондів, утворених у складі окремих видів місцевих бюджетів, то слід звернути увагу на їх фіскаль­ну роль у формуванні обласних бюджетів та бюджету Автономної Рес­публіки Крим. У 2007 р. частка цих фондів у сукупних доходах відпо­відних бюджетів становила 3,89 %, водночас для районних бюджетів цей показник був лише 0,2 %.

Досить значні відмінності щодо формування цільових фондів у скла­ді місцевих бюджетів є в регіональному аспекті ). Якщо загалом частка цільових фондів у доходах місцевих бюджетів України у 2007 р. становила 1,52 %, то в бюджеті м. Києва — 5,53 %. У 18 областях цей по­казник був меншим, ніж 1 %, у тому числі в Тернопільській області — 0,12 %, Закарпатській — 0,15 %, Житомирській і Рівненській областях — 0,18%. Отже, органи місцевого самоврядування мають різні можли­вості для формування власних фінансових ресурсів, зокрема для залучен­ня альтернативних джерел доходів.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища призначений для забезпечення цільового фінансування природоохорон­них та ресурсозбережних заходів, пов'язаних із охороною довкілля, спря­мованих на запобігання, зменшення та усунення забруднення навко­лишнього природного середовища. Але, за результатами контрольної ро­боти Рахункової палати України, виявлено, що протягом 2005—2007 рр. головна мета функціонування фонду не була досягнута. Основними не­доліками у використанні коштів фонду в зазначений період були:

• Використання коштів з порушеннями чинного законодавства (близь­ко 60%), спрямування їх на заходи, які не мають безпосереднього впливу на довкілля (¹/₃ коштів).

• Неефективне використання коштів, призначених на фінансування наукових досліджень і впровадження механізму забезпечення охорони природних ресурсів унаслідок того, що немає єдиної державної науко­во-технічної політики у сфері охорони довкілля.

• Недовикористання наявних коштів (25 % — у 2005 р., 20 % — у 2007 р.) і їх повернення до бюджету.

За висновками Рахункової палати ці недоліки є наслідком того, що у країні немає механізму здійснення державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, що потребує особливої уваги уряду до таких проблем.

Загалом механізм формування і використання цільових фондів ор­ганів місцевого самоврядування за роки їх існування, як свідчать чис­ленні перевірки органів фінансового контролю, виявився недостатньо прозорим. Найпоширенішими недоліками сучасної практики позабю­джетних фондів місцевого самоврядування є:

• Порушення під час формування фондів. Наприклад, у рішеннях про створення фондів окремі органи місцевого самоврядування та виконав­чої влади визначають джерелами їх наповнення платежі, які відповідно до законодавства мають зараховуватися до загального фонду бюджету або залишатися в розпорядженні бюджетних установ як власні надхо­дження (штрафи, плата за оренду майнових комплексів, збори за надан­ня дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, плата за реєстрацію суб'єк­та підприємницької діяльності тощо).

• Застосування примусу щодо підприємницьких структур під час формування фондів. Наприклад, у вигляді відрахування частини при­бутку суб'єктів господарювання або частини вартості об'єкта будівни­цтва.

• Використання коштів цільових фондів органів місцевого самовря­дування не за цільовим призначенням, переважно на преміальні випла­ти, відшкодування вартості санаторно-курортного лікування для пра­цівників органів влади та управління, ремонт адміністративних при­міщень тощо.

• Залучення до цільових фондів благодійних надходжень та їх вико­ристання державними адміністраціями на власне утримання та утри­мання органів влади, які фінансуються з державного бюджету.

• Застосування тиску на суб'єкти господарювання стосовно "добро­вільного" перерахування благодійної допомоги на спеціальні рахунки органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з подальшим на­данням пільг на сплату податків та інших платежів до бюджету.

Список використаної літератури

1. Місцеві фінанси Підручник / За ред. О.П. Кириленко. — К.: М65 Знання, 2008.— 677 с.

2. Державні фінанси в розвинених та перехідних країнах / Пер. З англ. — К.: К.І.С., 2007. — 400 с.

3. Бюджетний кодекс України. Закон України від 21.06.2001

4. Всесвітня декларація про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. — 1997. — № 1—2. — С. 95—97.

5. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №24. — С. 379—429.

6. Бюджетна система: Навч. посіб. / Керів. авт. кол. і наук. ред. проф. Л.О. Омелянович. — X.: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 256 с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підруч­ник. — К.: Центр навч. л-ри, 2004. — 544 с

8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підруч­ник. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 608 с.

9. Дем'янишин В.Г. Бюджетне планування та його особливості в умовах демократичних перетворень // Світ фінансів. — 2004. — № 1. — С. 62—71.

10. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.Я. Новосад та ін.; За заг. ред. М.І. Карліна — К.: Кондор, 2003.— 220 с.

11. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с.

12. Бюджетний процес і міжбюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів району: Навч. посіб. / СІ. Мельник, В. Серск, С.Б. Ільїних та ін. — К.: Міленіум, 2003. — 266 с.