160534 (Грошово-кредитна система Німеччини)

Реферат з теми:

Грошово-кредитна система Німеччини

Виконала:

Студентка БДМЕ 3-1 УАЗТ

Чіковані Манани

Київ – 2007

Зміст

1. Еволюція грошової системи

2. Валютне регулювання

3. Банківська система

4. Спеціальні фінансово-кредитні інститути

5. Регулювання грошово-кредитної системи

Список використаної літератури

1. Еволюція грошової системи

До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. На її території налічувалося понад 20 держав і князівств, які користувалися сімома різними монетними системами (шість ґрунтувалися на срібному й одна на золотому стандарті). В обігу були паперові гроші 21 німецької держави і банкноти 33 емісійних банків.

Внаслідок об'єднання Німеччини на початку 70-х років XIX ст. склалася єдина грошова система. Німеччина у 1871 — 1873 pp. перейшла до золотого монометалізму (1 марка = 0,3584 г чистого золота).

На початку Першої світової війни було скасовано золотий стандарт. Внаслідок воєнної, і особливо повоєнної, інфляції купівельна спроможність марки знизилася більш ніж у 1,6 трлн раза. Грошова реформа 1924 р. полягала в обміні нових рейхсмарок на старі за співвідношенням 1 рейхсмарка = 1 трлн марок. У Німеччині було запроваджено золотодевізний стандарт. Центральний банк забезпечував банківську емісію золотом і валютами на 40 %. Німеччина запозичила у США деякі положення з Федерального резервного акта 1913 р. Для стабілізації валюти у 20—30-ті роки використовувались іноземні позики.

Світова економічна криза 1929—1933 pp. зумовила крах золото-девізного стандарту в Німеччині і встановлення системи нерозмінних грошей.

У період підготовки та під час Другої світової війни фашистський уряд ухвалив закон про покриття банкнот не тільки комерційними, а й казначейськими векселями. Безперервне збільшення воєнних

витрат викликало зростання емісії грошей. За роки Другої світової війни готівково-грошова маса в обігу збільшилася з 10,4 млрд до 73 млрд рейхсмарок, а депозитно-чекова емісія — більш ніж у 4 рази. Крім того, на захоплених територіях перебувало в обігу 84 млрд окупаційних марок.

Поразка у Другій світовій війні призвела до повного розпаду економіки та грошово-кредитної системи Німеччини. Грошовий обіг перебував у стані хаосу, процвітав "чорний" ринок.

У 1948 р. у Німеччині здійснено грошову реформу. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на нові марки за номіналом, а решту — у співвідношенні 10:1. Так само переоцінювалися вклади у кредитних установах. Половину суми переоцінених вкладів було перезараховано на заблоковані рахунки, 70 % заблокованих рахунків було анульовано. Таким чином, фактично переоцінку було проведено у співвідношенні 6,5 нових марок за 100 старих.

Внаслідок грошової реформи громадяни втратили 95 % своїх заощаджень. Одночасно з випуском нової грошової одиниці було знято обмеження на підвищення цін на більшість товарів споживання, що посилило інфляцію марки.

У травні 1949 р. з прийняттям конституції, яка узаконила створення ФРН, було встановлено курс 3,33 марки за 1 дол. Однак 28 вересня 1949 р. марка здевальвувала на 20,7 %, курс знизився до 4,2 марки за 1 дол. Це була єдина офіційна девальвація марки.

У 1953 р. ФРН вступила до МВФ. Було зафіксовано золотий вміст марки 0,2116 г (до 1976 p.).

У ФРН з 1955 р. спостерігався вільний перехід грошової маси з одного агрегату в інший. У 1955 р. агрегат ЛЯ становив 31,48 млрд марок, М2 — 42,68 млрд марок, у 1975 р. відповідно 183,3 і 284,22 млрд марок. Тобто грошова маса щодо агрегату ЛЯ збільшилася в 5,8, а щодо М2 — у 6,6 раза. У 1987 р. агрегат ЛЯ сягнув 385,2, а М2 — 645,6 млрд марок.

Показники грошової маси збільшилися удвічі за рахунок безготівкових грошей (депозити громадян і підприємств). Отже, грошова маса містила інфляційний потенціал. Інфляція проявлялася в загальному, тривалому і нерівномірному підвищенні цін. У 50-ті роки ціни на продукцію промислових підприємств і показник вартості життя підвищувалися приблизно на 2 % за рік. У 70-х роках інфляція з помірної перейшла в галопуючу і становила 5 % на рік. Причини інфляції — збільшення цін, дефіцит державного бюджету, що збільшувався у середньому на 35 млрд марок за рік, і збільшення депозитно-чекової емісії. Послаблення інфляції відбувалося під час економічного зростання в 1984—1996 pp. (табл. 22).

Таблиця 22

Індекс промислового виробництва Німеччини

Отже, у Німеччини є фундамент для довготривалої стабільності марки — позитивна економічна динаміка, яка забезпечує високу конкурентоспроможність економіки. Про це свідчить збільшення експорту товарів, робіт і послуг з Німеччини з 410,1 млрд дол. у 1990 р. до 521,1 млрд дол. у 1996 р. У 90-х роках підвищення цін на більшість товарів споживання становило 1,5 % на рік (1996 p.), а інфляція була помірною. Тому марка 90-х років — це друга за значенням валюта світу після долара США, її частка (вага) у кошику валют, які визначають вартість СПЗ, становить 21 % (долар США — 40 %).

Грошова одиниця ФРН — німецька марка — перебуває в обігу з 1948 р. Одна марка дорівнює 100 пфенігів. Офіційне скорочене позначення — DM. Виняткове право емісії банкнот ФРН належить Бундесбанку. Німецька марка друкуються на замовлення Бундесбанку в державних друкарнях, розташованих у Берліні і Ной-Узербурзі, та в спеціалізованій фірмі Гізекс і Дервієнт (Мюнхен).

2. Валютне регулювання

Золотовалютні резерви Німецького федерального банку у 1987 р. становили 120,2 млрд марок. Активність платіжного балансу та великі золотовалютні резерви визначили міцні позиції марки на міжнародній арені. ФРН перша із західноєвропейських країн запровадила цілковиту оборотність своєї валюти 29 грудня 1958 р.

З 1949 р. неодноразово здійснювалася ревальвація марки.

У Європейській валютній системі марка має провідні позиції. На її частку припадало 33 % валютного кошика ЕКЮ. За час існування ЄВС понад 10 разів змінювалися паритети валют і курс марки щоразу

збільшувався. З 1979 по 1988 р. курс марки щодо валют учасників ЄВС підвищився в середньому на 42,6 %.

Ревальвація марки посилила її вплив на західноєвропейську інтеграцію та експорт капіталу з ФРН, який за останні 20 років збільшився в 13,6 раза.

Зміцнення позицій Німеччини у світовому господарстві у 90-х роках супроводжувалося збільшенням золотовалютних резервів (табл. 23).

Золотовалютні резерви Німеччини

Збільшення золотовалютних резервів стало матеріальною основою для визначення валютного становища Німеччини у середині 90-х років.

Золотий фонд Німеччини становив 3,7 тис. т на кінець 1997 p., отже, марка була однією з найстабільніших валют у світі до 1998 р. (табл. 24).

1998 р. Німеччина завершила з гіршими, ніж очікувалося, результатами. Так, ВВП збільшився тільки на 2,8 %, промислове виробництво — на 2,3 %, підвищилося безробіття.

Міністр фінансів Німеччини оголосив, що зміст економічної політики країни полягає у зменшенні рівня безробіття. Проте, незважаючи на погіршення макроекономічних показників, багато німецьких компаній працюють досить успішно. Так, обсяг продажів компанії "Siemens" у грудні 1998 р. збільшився на 16 % і досяг 28,8 млрд марок. Оборот компанії "Porshe" досяг 28 % і становив 2,5 млрд марок, а прибуток до оподаткування збільшився вдвічі.

Проте серйозні економічні проблеми як у самій Німеччині, так і в Європейському Союзі у 1998—1999 pp. послабили позицію марки щодо долара. Це позитивно вплинуло на експортний потенціал Німеччини і сприяло експорту товарів німецької промисловості.

Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні доктор Е. Гай-кен так прокоментував зміни в динаміці курсу німецької марки стосовно долара США: "Наша економіка нині функціонує так само добре, як і раніше. Але певні ускладнення виникли через її глобалізацію. Німцям необхідно, враховуючи нюанси сучасного світу, навчитися успішніше конкурувати з іншими країнами".

3. Банківська система

У XV ст. виникли жиробанки — державні заклади для розрахунків без використання готівки. Вкладникові в обмін на благородні метали виписували папір, за яким можна було обслуговуватися в інших банках.

Банківську систему Німеччини наведено на рис. 12.

Рис. 12. Банківська система Німеччини

Центральний банк країни заснований у 1765 р. Спочатку він мав назву "Королівський", з 1846 р. — "Прусський", з 1871 р. — "Імперський". "Імперський банк" був акціонерним товариством з капіталом 180 млн марок. У його прибутку брала участь держава. Акціонери отримували з прибутку 3,5 %.

Керівництво Центрального банку до 1924 р. здійснювалося рейхсканцлером, президентом банку та правлінням. У 1924 р. цей банк став незалежним від німецького уряду.

Після розгрому фашистської Німеччини в радянській зоні було закрито всі відділення Центрального банку, а в кожній землі ФРН створено центральні банки (всього 11). У 1948 р. створено державний банк німецьких земель. Він працював тільки з центральними банками земель, урядом та іноземними центральними банками. За законом ФРН у 1957 р. центральні банки злилися в єдиний Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк). Кожна земля мала головне управління — Центральний банк землі.

Бундесбанк є державною юридичною особою, що безпосередньо залежить від федерації. Проте Бундесбанк не належить до органу влади федерації. Він не підпорядковується ні уряду, ні парламенту, а тільки закону про Бундесбанк.

Повноваження Бундесбанку та уряду чітко розмежовані: Бундесбанк відповідає за монетарну політику, а уряд — за фіскальну. Річний звіт Бундесбанку публікується, але не подається ні уряду, ні парламенту. В його управлінні беруть участь 9 земельних банків (Landeszen-tral banken) (для спрощення прийняття рішень, хоча з 1990 р. налічується 16 земель). Представники земельних банків однозначно й монопольно керують функціями Бундесбанку. У Німеччині поширене прислів'я: "Не всі німці вірять у Бога, але всі німці вірять своєму Бундесбанку".

Бундесбанк має дворівневу систему управління. Його керівними органами є Рада центральних банків та правління (Рада директорів).

Рада центральних банків є найвищим органом, який визначає валютно-кредитну політику, загальні напрямки операцій і діяльності правління банку. До складу Ради входять правління (виконавчий орган) та президенти земельних банків, яких призначають уряди земель.

Правління (Рада директорів) відповідає за реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти, організацію управління діяльністю банку, інші повноваження, які випливають з функцій банку. Членами правління є президент, віце-президент та вісім членів правління, яких призначає на цю посаду президент ФРН терміном на вісім років за поданням федерального уряду.

Німецька модель центрального банку є базовою у країнах Центральної Європи. Колишній президент Бундесбанку Г. Шлезінгер ще у 1991 р. закликав зробити незалежними всі європейські центральні банки, надати їм цілковиту автономію у здійсненні грошово-кредитної політики, щоб вони змогли забезпечити стабільність цін незалежно від інструкцій своїх урядів.

Найважливіші функції Бундесбанку:

• емісія банкнот;