160444 (Валютна система: України, світу, та Європи)

Реферат на тему:

Валютна система: України, світу, Європи.

Зміст

1.Валютна система. Особливості формування валютної системи України.

2. Світова валютна система

3. Європейська валютна система. Міжнародні платіжні розрахунки в Євро

1.Валютна система. Особливості формування валютної системи України

Валютна система — це організаційно-правова форма реалі­зації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, між­народні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних рин­ків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Поняття "валюта" використовується в трьох значеннях:

1) грошова одиниія певної країни;

2) грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях та вико­ристовуються в міжнародних розрахунках, іноземна валюта;

3) умовна міжнародна (регіональна) грошова розрахункова оди­ниця або платіжний засіб.[1,с.100]

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на бага­тьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колектив­них) валютах (євро, СДР та ін.) І формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей ре­жим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів

5. Режим формування і використання державних золотова­лютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабіль­ності національних грошей і може проявлятися двояко:

   • у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксо­ваного курсу її до цієї валюти.

   • у формі використання валютних запасів для підтримання рі­вноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незале­жності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна вве­ла якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на від­криття юридичними особами рахунків в іноземних банках і забо­ронено переведення на них інвалюти.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку доро­гоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні по­рядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютно­го ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності ко­мерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, конт­ролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорого­цінними металами.

1. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кре­дитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентує­ться: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окреми­ми видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок пе­реказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

2. Визначення національних органів, на які покладається про­ ведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:

• Кабінет Міністрів України;

• Національний банк України;

• Державна податкова адміністрація;

• Державний митний комітет;

• Міністерство зв'язку України.

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють конт­роль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють ін­фраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукуп­ності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення ви­значених державою цілей.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти.

Особливості формування валютної системи України.[2,с.283] Фор­мування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяль­ність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснен­ня операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнарод­них валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, віднов­лення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку по­треб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через ку-півлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку.

З вересня 1996 р., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

• остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. — введено вільне плавання;

• введення вільного розпорядження резидентами всією су­мою валютних надходжень;

• певна децентралізація валютного ринку, припинення опе­рацій на УМВБ та інших валютних біржах;

• подальша лібералізація доступу до валютного ринку юри­дичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

• приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Ста­туту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної систе­ми України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. грив­ня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валют­ного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у над­звичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондо­вому ринках України в кінці 1998 р.

2. Світова валютна система

Світова валютна система — це спільно розроблена держа­вами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації ва­лютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці — СДР, ЕКЮ, євро); уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародни­ми зв'язками, типами національних грошових систем.

Першою в історії світовою валютною системою була систе­ма, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX—на початку XXст. як сукупність національних валютних систем. Не Існувало ніяких міжнародних норм, що регу­лювали валютні відносини, бо в цьому не було потреби. Платіж­ний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну необмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності ва­лютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних парите­тів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота. Ця сис­тема відповідала умовам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капіталістичних виробничих відносин в епоху вільної конкуренції.

На зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни прийшов механізм золотодевізного стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.). Це була друга світова валютна система.

У період світової економічної кризи 1929—1933 рр. з крахом зо­лотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, які використовувалися як знаряддя валютної війни. Першим у 1931 р. з'явився стерлінго­вий блок після скасування золотого стандарту у Великобританії. До його складу увійшли країни Британської імперії та інші держави.

У 1933 р. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Кана­да, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідер­ланди, Швейцарія; а потім Італія та Польща створили у 1933 р.золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.

Наприкінці Другої світової війни поряд із загальним комплек­сом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність ство­рення нової світової валютної системи. За це насамперед висту­пали США, які були заінтересовані у розширенні свого впливу насвітовому ринку.

Ще у розпалі війни казначейства Великобританії та США за­пропонували для обговорення два плани — англійський план Кейнса та американський план Уайта. Дж. М. Кейнс висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів — «ре­гульованої валюти», створення на її основі так званого «міжна-родного клірингового союзу». Навпаки, план Уайта надавав ве­ликого значення золоту в міжнародному валютному устрої.

У ході тривалих переговорів США, що нагромадили за роки війни великі золоті запаси, відмовилися прийняти план Кейнса і з допомогою політичного та економічного тиску затвердили всі найважливіші положення плану Уайта.

На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигіт­лерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-Вудська, валю­тна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підпи­сання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами ан­тигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди.