159820 (Управління, як предмет філософського аналізу)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни “ Філософія управління”

на тему '' Управління як предмет філософського аналізу»

2011

Вступ

Управління як складний механізм функціонування, змін та єдності соціальних сил потребує від суб’єкта управління володіння основами теорії управління, знання ним умов існування, властивостей, тенденцій, характеру руху керованого ним об’єкта і набуває характеру такої діяльності, яка теоретично має випереджати суспільно-історичну практику, відповідати законам об’єктивного світу, з урахуванням того, що соціальні програми та ідеали, що створюються людьми, можуть приводити не лише до позитивних, але і до негативних наслідків, якщо вони суперечать об’єктивним законам природи і суспільства, потребам та інтересам людей.

У сучасних умовах корінної перебудови українського суспільства і всіх сфер державності нерідко можна чути і читати вирази типу «філософія управління», «філософія менеджеризму, «філософія макроекономіки» і інші помітні назви, які за своїм змістом і тлумаченню вельми далекі від дійсного філософського значення або виходять за його межі.

На нашу думку, філософія управління є найважливішою науковою областю, яка слабо розроблена у вітчизняній літературі і тому гостро потребує чіткого і розгорнутого визначення своїх основних понять і методологічних принципів. Історія становлення людського суспільства, різних форм його державного устрою протягом багатьох сторіч була нерозривно пов’язана з вирішенням проблем оптимальної організації суспільства, ефективного управління всіма соціальними процесами життєдіяльності людей, з державно-владним регулюванням і управлінням різними сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Тому такі філософсько-соціологічні поняття як «управління», «організація», «влада» і інші є універсальними, які в кожну історичну епоху, в тому або іншому державному устрою суспільства, з одного боку, зберігають в собі класичні межі і ознаки, а з іншого, наповнюються і збагачуються новим змістом, що відображає особливості тієї або іншої історичної епохи. Багатовікова історія філософії і соціології - наочне підтвердження динаміки розвитку цих корінних суспільних явищ.

Ціннісно-смисловий універсум людини і феномен управління

Управління як соціальний феномен виникло і розвивається в історичному процесі як фундаментальна властивість соціальної системи. Від нього значною мірою залежить соціальне майбутнє і якість життя, адже саме управління забезпечує соціальній системі збереження якісного складу, динамічну рівновагу з довкіллям, підтримання режиму діяльності і реалізацію її програм і мети.

Незважаючи на певні сумніви, які висловлювалися щодо можливостей управління Г.Спенсером, А.Смітом та рядом інших філософів, управління та його іманентний атрибут - самоуправління є невід’ємною потребою як суспільства в цілому, так i окремих його частин. Його дія на суспільство є свідомим, систематичним і організованим процесом, який упорядковує і вдосконалює структуру соціуму по мірі досягнення визначеної мети.

За дослідженнями Г.Атаманчука, управління як соціально-філософська категорія має наступні аспекти:

• інтелектуальний – опирається на сплав «наука + досвід + мистецтво (талант)» і відновлює його:

• владно-вольовий, тобто має організуюче-регулюючий механізм впорядкування та розвитку суспільних відносин, видів діяльності, виконання соціальних ролей;

• соціальний – пов’язаний з потребами та інтересами людей, їх колективів, суспільства в цілому. Це об’єктивний зв’язок, хоча суб’єктивно може ігноруватися (маючи негативні наслідки).

Таким чином, управління є продуктом різних процесів:

• управління як продукт свідомості виявляється у можливостях людини передбачати – прогнозувати – програмувати – проектувати – планувати;

• управління як продукт волі полягає у відсутності неволі, прмусу, у творчій діяльності розуму (концепція «свободи волі» І.Канта, А.Шопенгауера, Ф.ніцше, П.Лаврова, М.Михайловського та ін.);

• управління як продукт взаємодії регулює функціонування будь-яких механізмів і систем;

• управління як продукт влади полягає у ієрархічній побудові світу, добровільному чи примусовому визнанні верховенства волі інших.

Управління в житті людини і суспільства виявляється тоді, коли в будь-яких взаємодіях, відносинах, процесах присутні інтерес і знання, цілі і воля, енергія і діяльність людини. Таким чином, джерелом, чинником і фактором управління є свідомість + воля + соціальність (взаємодія) + влада [Управление в жизнедеятельности людей, с.26-28].

Для формування і розвитку управління об’єктивними умовами виступають:

• природно-географічні умови конкретної території (ґрунти, клімат, рослинний та тваринний світ);

• природно-суспільні умови та форми життєдіяльності людей, які сформувалися історично - технології земле обробки, види комунікацій, традиції, звичаї (навіть в умовах глобалізації паралельно розвивається процес глокалізації, регіоналізації);

• культурно-історична спадщина;

• виробнича база з технічним оснащенням і технологіями;

• система економічних відносин з її правовим регулюванням, яка існує на кожний конкретний момент часу;

• склад і стан об’єктів соціальної інфраструктури, який є різним у кожній місцевості;

• матеріальна основа духовного споживання;

• науково-технічний розвиток.

Історичний досвід засвідчує, що в управлінні можуть діяти два механізми – стихійне регулювання і свідоме управління. Їх характер залежить:

- від соціально-економічних та політичних умов;

- визначається тим, як взаємодіють управління, влада і держава;

- який тип управління виникає у суспільстві;

- яку форму набуває держава;

- як складається ієрархія органів управління.

Така взаємодія має і прямий, і опосередкований характер і може по-перше, розглядатися як система, по-друге, як процес розподілу функцій, по-третє, як взаємозв’язок, по-четверте, як основа суспільної солідарності. Як пише О.Тоффлер, управлінські організації стали невід’ємною частиною нашого життя і кожний процес у житті людини відбувається як у певному географічному місці, так і в конкретній точці невидимої людському оку управлінської карти.

Оскільки, крім об’єктивних умов, в управлінні діє суб’єктивний фактор як сукупна енергія свідомості, поведінки, діяльності людей, направлена на забезпечення цілісності, суверенітету, безпеки, упорядкованості, розвитку приватного і суспільного життя особистості, суспільства, держави, в суб’єктивному факторі виявляються стихійні, спонтанні, випадкові, самоуправлінські механізми, на нього впливають об’єктивні умови (як позитивні, так і негативні), він залежить від генетичної історичної, національної, міжнаціональної традиції.

За Г.Атаманчуком, управління – це цілеспрямована (свідома, продумана, спланована) організуюча та регулююча дія людей на власну, групову, колективну і суспільну життєдіяльність, що здійснюється як безпосередньо (в формі самоуправління), так і через спеціально створені структури (держава, громадські організації, партії, підприємства, установи, фірми, асоціації тощо).

Функціями управління у сучасній філософській літературі найчастіше називають розробку і прийняття управлінських рішень, організацію, регулювання, коригування, облік і контроль.

Ефективність управління визначається тим, наскільки успішною є організація і координація діяльності людей. Враховуючи, що і організація, і координація потребують волі і авторитету, а управлiнськi рiшення приймаються, як правило, окремими особами, що мають вiдповiдну владу, остання виступає як одна з найбільш важливих проблем управлiння, що неоднозначно вирiшується в фiлософських дослiдженнях. На характер взаємодії між управлінням і владою впливає також те, що, ґрунтуючись на соціальних iнтересах i вiдносинах, управлiння відображає змiни в соцiальнiй структурi, тому вiдносини мiж управлiнням та владою будуть залежати вiд конкретних iсторичних обставин.

В теорії управління ще досить часто управління розглядається як односторонній процес цілеспрямованого впливу управляючих на управляємих, хоча і з наявністю зворотного зв’язку, але лише як індикатора ефективності управлінської дії і каналу інформації про стан об’єкта управління і зовнішнього середовища. В дійсності, кожна система управління формується на основі певної суспільної взаємодії, яка направлена на збереження та розвиток даної людської спільноти. При цьому державна влада здійснюється за допомогою спеціального управлінського апарату і спрямовується на узгодження прагнень членів суспільства, співіснування різних соціальних верств і може використовувати для цього засоби організованого та законодавчо встановленого примусу. Існування держави є необхідною умовою забезпечення єдності суспільства як цілісного організму, тобто держава виконує ту інтегративну місію, в рамках якої може виступати виразником не лише інтересів домінуючої частини населення, але й усього суспільства. Умовою ефективного соціального управління є вираження владою всезагального інтересу і відповідність держави як способу організації влади потребам і інтересам всіх громадян.

Але в умовах суспільних трансформацій. у державному секторі завжди виникає суперечність між розробкою і підтримкою цінностей, політики, методів і традицій державних установ, які служать суспільству, і необхідністю маніпулювати обмеженими ресурсами для вирішення численних задач, отже, моделлю ефективного управління, яке може мати загальний і універсальний характер у всіх сферах людського життя, вбачається його концентрація на усвідомленні першорядності інтересів громадян, ведення управлінської діяльності на принципах стратегічного мислення, заохочення компетентних спеціалістів, випереджаючого розвитку знань, теорії щодо дійсності. Для сучасних соціальних та філософських досліджень характерним стає пошук можливостей подолання кризових явищ у суспільстві шляхом створення нових форм соціальної інтеграції, узгодження особистих та суспільних інтересів, приватних та загальних цілей та цінностей.

Характерною ознакою сучасного соціального управління стало перенесення методів, що застосовуються у діловому світі, і перетворення державної влади на організацію по наданню послуг громадянам як своїм клієнтам, що підвищує вимоги до компетентності, професійних знань, навичок управлінців, їх уміння орієнтуватися в складних обставинах і приймати правильні рішення, безумовно зорієнтовані на потреби громадян..

Але на відміну від певної односторонності теорії управління, в якій взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління виступає як відносини між управляючими та управляємими, більш доцільно розглядати управління як складний високосоціалізований процес, у якому управління не може обмежуватися лише поняттям діяльності і впливом на підлеглих, а визначається і поведінкою самого керівника, яка може бути або не бути прикладом для підлеглих, та загальною здатністю суб’єкта та об’єкта до самоуправління.

Суб’єкт і об’єкт управління, їх основні характеристики та зворотний зв’язок

В соціальних системах суб’єктом управління можуть виступати як окремі люди, так і колективи, людські спільноти, все людство в цілому, наділене свідомістю і здатне пізнавати природний та соціальний світ, закони його розвитку, і на основі цього пізнання - змінювати реальність. Управлінський вплив з боку суб’єкта управління може мати і творчий, і руйнівний характер. Це визначається кількісною і якісною збалансованістю об’єкта управління. В результаті вплив суб’єкта управління на об’єкт може виявлятися як результат розвитку всієї системи управління, як вияв певного елементу, вирішального в конкретній ситуації, або як необхідність зміни стабільної структури, чий позитивний потенціал досягає критичної межі і може привести до негативних наслідків. Отже, без знання суб’єктом управління умов існування, властивостей, тенденцій, характеру руху керованого ним об’єкта неможливо здійснювати відповідну управлінську діяльність, тим більше, що об’єктом управління можуть виступати як окремі люди, сім’я, колективи, соціальні групи, класи, етнічні та національні спільноти людей, держава, так і людство в цілому. Крім того, наявність в об’єкта управління здатності до самоуправління означає можливість альтернативних варіантів - результатів управління.

Суб’єкт i об’єкт управлiння - поняття вiдноснi. Той, що у однiй взаємодiї виступає як суб’єкт, в iншiй може стати об’єктом, i навпаки. Навiть в рамках однiєї взаємодiї iснує зворотний зв’язок. Тому ефективне управлiнське рiшення можливе лише за умови розумного контролю i за самим рiшенням, i за його виконанням не лише зверху, але й знизу. При цьому воно передбачає спiвучасть, iнiцiативу об’єкта управлiння, який здатний вносити корективи в висхiдне управлiнське рiшення для отримання бiльш високого результату. В цьому заключається принцип демократизацiї, що має важливе значення для управлiння.

Важливою умовою цієї взаємодії є визнання доцільності, закладеної в об‘єкті управління, тоді задачею суб’єкта є виявлення наявної доцільності як мети, її усвідомлення і повернення об’єкту у вигляді адекватних функціональних зусиль з відтворенням потенціалу його організації. Це дає можливість протистояти штучному вторгненню в об’єкт таких цілей, які є результатом суб’єктивістського підходу в управлінні. В умовах ослаблення взаємодії між суб’єктом і об’єктом управління, можлива трансформація управління до одностороннього процесу, коли державні органи починають “гру за двох”, що шкодить інтересам як суб’єкта, так і об’єкта управління.

За Г.Атаманчуком, основними характеристиками суб’єкта управління є:

• розвинутість – рівень освіти, професійної підготовки, навичок, умінь, демографічні ознаки,стан здоров’я, сімейний стан, культура, моральність тощо;

• організованість за рахунок внутрішніх сил під впливом релігії, моралі, правосвідомості, традицій, звичаїв, менталітету;

• зміст інтересів та цілей, які мають люди, або які у них переважають;

• відношення маси людей до соціальних норм, які спрямовуються на збереження соціуму і людини в ньому;

• зв’язок мотивів і стимулів поведінки і діяльності людей у суспільстві, колективному і приватному житті, що розкриває джерела активності суб’єктивного фактору.

Аналiз фiлософських концепцiй управлiння показує, що в соцiальних процесах, які мають органiчний характер свого розвитку, природним є зв’язок мiж частиною i цiлим, iндивiдом i суспiльством. У такому суспiльствi є спiльна мета, отже управлiння набуває переважно свiдомого характеру. Неорганiчний характер розвитку суспiльства в результатi дiї зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв, якi порушують стабiльнiсть спiльноти, приводить до переважно стихiйного характеру, але, як свiдчить iсторiя людства, не iснує суто органiчного чи неорганiчного розвитку подiй: періодично виникають спроби соцiальних конфлiктiв, соцiальної напруги, без подолання яких неможливо досягти соцiального миру. Органiчний та неорганiчний характер соцiальних процесiв може розглядатися як дiалектична взаємодiя категорiй статичне - динамiчне, отже, в дослiдженнi певного суспiльства важливо встановити характер його розвитку, виявити дiю необхiдного-випадкового, спiввiдношення свободи - несвободи, влади - демократiї, загального-одиничного тощо. Важливість такого аналізу зростає в умовах сучасного суспільства, яке, з одного боку, є новим типом соціуму, що прагне соціальної динаміки і характеризується високим рівнем адаптивності до зміни умов свого функціонування за рахунок зростання спеціалізації політичних інституцій, диференціації їх функцій, розробки нових управлінських технологій, здатних гнучко реагувати на виникнення суспільних криз і конфліктних ситуацій, а з іншого боку, приводить до глибокого розчарування людей в соціальній дійсності, яка не завжди створює відповідні умови для їх життя.

Однією з серйозних проблем управління є процес глобалізації, який ставить питання про пошук нових норм і інститутів управління, здатних ефективно управляти на міжнародному, національному, регіональному рівнях так, щоб зберігалися переваги глобалізації, але не порушувалися права людини, не обмежувалися можливості її розвитку. Це пояснюється тим, що глобалізація, інтегруючи економіку, культуру, управління, руйнує єдність суспільства, породжує соціальну невпевненість людей, викликає сумніви щодо межі допустимого впливу на людину. Отже, виникає необхідність в формуванні нової концепції управління, визначенні механізму взаємодії із владою і державою для забезпечення функціонування суспільства в нових умовах.