159504 (Питання буття і свідомості в філософії), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Питання буття і свідомості в філософії", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "философия" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "философия" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "159504"
Текст 4 страницы из документа "159504"
І екзистенціалісти, і феноменологи визнають, що світ існує поза і незалежно від людини. Світ, як такий, для людини існує остільки, оскільки вона, йдучи від свого буття, додасть світу значення і зміст, взаємодіє зі світом. Усі категорії буття, що колишньою філософією були "відлюднені", сучасна філософія повинна "олюднити", заявляють екзистенціальні філософи. У їхній онтології, таким чином, перегортаються характеристики буття, дії, свідомості, емоцій, соціально-історичні характеристики. У ряді випадків у літературі висловлюються різко критичні оцінки такого шляху - він критикується за ідеалізм, суб'єктивізм, психологізацію і т.д. Чи є підстави для таких оцінок? Так, є.
Індивідуальне буття людини суперечливе: людина, справді, не може дивитися на світ інакше, ніж "крізь призму" свого буття, свідомості, знання, і в той же час здатна - у чому Хайдеггер правий - "запитувати" про буття як таке. Не безпідставно вбачаючи в такому протиріччі джерело драматизму людського життя, феноменологія й екзистенціалізм, особливо на початкових етапах їх розвитку, власне кажучи, випустили з уваги інше, не менш, якщо не більш важливу обставину. Окремі індивіди, не говорячи вже про покоління людей, про людство в цілому, виходять, звичайно, зі свого "місця розташування" і зі свого "часу" коли "влаштовуються" у світі. Але вони не зробили б жодного життєво вірного, ефективного кроку, якби повсякденно, щогодинне не з'ясовували, які існують об'єктивні властивості (у тому числі просторові і часові) світу самого. Тому з того факту, що людина бачить світ не інакше, аніж своїми очима, осягає його не інакше, аніж власною думкою, зовсім не випливає ідеалізм, як помилково думають екзистенціальні філософи. Люди вчаться порівнювати себе зі світом, бачити своє буття як частини і продовження буття світу. Вони вміють судити про світ, освоювати його не тільки по мірці свого виду, своєї свідомості й дії, але й по мірці самих речей. Інакше вони не змогли б вижити в цьому світі і тим більше не змогли б "запитувати" про буття як таке. Не випадково М. Хайдеггер у своїх більш пізніх роботах, намагаючись перебороти суб'єктивізм і психологізм ранньої позиції, на перший план висуває буття як таке.
І все-таки не можна погодитися з тим, що онтології XX століття, подібні феноменологічним, екзистенціалістським, заслуговують лише негативних оцінок. Зв'язування вчення про буття з людською дією, побудова вчення про буття людини, про сфери буття, про соціальне буття - шлях, по якому пішла і марксистська філософія. Вона також відрізняється від класичних варіантів онтології. Але при цьому, на відміну від екзистенціальної філософії, марксизм розвиває деякі тенденції класичної онтології - насамперед ідею про те, що людина, при всій невіддільності думок, дій, почуттів індивіда від його власного буття, здатна не тільки "запитувати" про буття як таке, але й давати на свої питання відповіді, доступні перевірці різноманітними способами. А тому людина як у повсякденній дії, так і в науці й філософії накопичує об'єктивні знання про світ і саму себе. Вона завжди, так чи інакше, будує (з різною мірою свідомості, глибини, розробленості) "об'єктивні онтології", які допомагають їй пізнавати світ і опановувати ним. Зокрема, людське буття-в-світі володіє самостійними об'єктивними структурами, незалежними від індивідів.
Філософи XX століття (слідом за Кантом) справедливо підкреслювали небезпеку ототожнення людських уявлень про реальність із самим світом - небезпека безпосередньої "онтологізації" людських станів і знань. Особливо важливою була боротьба феноменологів і екзистенціалістів проти такої "натуралізації", біологізації людини, коли її вивчення природничими науками, яким би не було воно цінним, видавалося за "останнє слово" вивчення людської сутності, тим більше за сутність людини як таку. Філософи XX століття, особливо Е. Гуссерль (1859-1938) у роботі "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія", справедливо погоджували тенденцію "натуралізації" людини в науках, у філософії із соціально небезпечними маніпуляторськими спробами поводитися з людьми приблизно так само, як поводяться з речами. Один з найважливіших акцентів такої "нової онтології", як і інших гуманістичне орієнтованих філософських плинів XX століття, - ідея про унікальність, неповторність людини.