159494 (Онтологія техніки як соціально-філософська проблема), страница 2

Задаючи імператив ставлення до природи, техніка виступає як засіб відтворення живої праці (виробнича техніка). У засобі міститься історично-конкретна єдність суб’єкта, що опредметнює процес праці та її інструментальні прилади; єдність, що наочно виражена в технології трудового процесу.

Техніка як сукупність речей, за допомогою яких здійснюється трудовий процес, є одним із компонентів засобу відтворення живої праці: річ визначає характер дії, а оскільки цій групі речей завжди була властива певна стандартність, а в її еволюції явно виражена спадкоємність, то відтворюється як сама дія, так і оптимальні прийоми дій. Зупиняючись сама, техніка змушує зупинятися й суспільство, яке її використовує. Тут головним висновком для нас слід визнати те, що техніка спроможна впливати на соціальні структури, у яких вона існує.

Якщо в першому тисячоріччі існуюча техніка визначалася рівнем організації та цілями соціуму, то з появою машинного виробництва і з поширенням процесів автоматизації й інформатизації вона починає активно впливати на соціальні структури. Раніше життєвий світ людини вміщував техніку в себе. Сьогодні ж простір людини виявився вміщеним до технічного світу. Якщо стародавня людина вибирала технічні об’єкти залежно своїх життєвих цілей, то сучасному людству доводиться засвоювати нові технології для того, щоб просто існувати. Якщо раніше людина була власником речей, то сьогодні речі створюють людину. Змінився не засіб, а характер взаємодії з технікою. Техніка, будучи об’єктом і результатом культурних норм, що існують у суспільстві, є водночас сама собою, і тому вона також передбачає та встановлює певні норми як складова частина нашого життєвого світу, економіки, політики й культури.

І сьогодні ми все інтенсивніше й інтенсивніше створюємо цей другий «бік» техніки, що все більше прагне до панування над людством.

Філософію техніки цікавить не зовнішній вигляд технічного світу, не сам факт вражаючого ускладнення техніки, а витоки та детермінанти, що зумовлюють функціонування й розвиток техніки. Серед них важливе місце посідають науково-інженерна картина світу, що склалася наприкінці дев’ятнадцятого – на початку двадцятого століття. Картина світу являє собою образ тієї дійсності, з якої, як безпосередньо даної, виходить фахівець. Науково-інженерна картина світу містить у собі певний сценарій. Існує природа, що уявляється у вигляді нескінченного «Солярісу» матеріалів, процесів, енергій. Учені описують у природознавчих науках закони природи й на основі цього будують відповідні теорії. Спираючись на ці закони й теорії, інженер конструює, проектує інженерні вироби (машини, механізми, спорудження). Масове виробництво, спираючись на інженерію, створює речі, продукти, що необхідні людині. На початку цього циклу перебувають учений та інженер – творці речей, а в кінці – їх споживачі. У співвідношенні з традиційною науково-інженерною картиною світу вважається, що пізнання й інженерна діяльність не впливають на природу, із законів якої інженер виходить; що техніка як результат інженерної діяльності не впливають на людину, тому що є створеним нею засобом; що потреби зростають, розширюються й завжди можуть бути задовільнені науково-інженерним шляхом.

Становлення інженерної діяльності, реальності й науково-інженерної картини світу не було б таким успішним, якби інженерна діяльність не була б ефективною. Ефективність інженерної діяльності виявилась при створенні як окремих інженерних виробів, так і складних технічних систем. Якщо Гюйгенс зміг створити в інженерний спосіб годинник, сьогодні в такий спосіб створюється нескінченна кількість необхідних людині речей. Результатом могутності й ефективності інженерного підходу та водночас його обмеженням є формування «деміургічних комплексів».

Висновки

Виконане дослідження онтології техніки дозволило зробити наступні висновки:

1. Техніка реалізує відкритість суб’єкта для предметного буття, виступає засобом поширення людського існування в бутті. Проте техніка диктує і напрямок, і засіб спрямування людини. Стає зрозумілим, що метафізичний обрій на сьогоднішній момент є більш значним, ніж проста матерія. Увага до внутрішніх інтенцій техніки має дуже велике значення для наших сучасників. Вторгнення техніки до всіх сфер людського буття породжує своєрідну ідеологію та психологію техніцизму. Її особливістю є те, що сама людина в ній тлумачиться як машина, що може вирішувати будь-які проблеми на кшталт алгоритмів технічного знання. Проте не варто забувати, що людство повинно бути технічним, а техніка у світі людських відносин – людяною. Техніка являє собою певну загрозу для існування людства, якщо порушується баланс відношень «техніка – людина» та «техніка – буття». Існує значна кількість літератури, у якій аналізується феномен техніки. Але проблема соціальної природи техніки залишилася прихованою.

2. Філософський аналіз онтології техніки має звільнити свідомість людини від однозначно оптимістичних або есхатологічних висновків. Останні утворюють лише відповідне середовище для спекуляцій тотально-диктаторського характеру. Необхідно постійне осмислення філософських підстав онтології техніки, відпрацювання нових ціннісних орієнтацій для нього. До них відносяться: усвідомлення глобальної єдності з людством, благоговіння перед життям та духовним багатством людини, певний аскетизм, почуття міри та відповідальності, плюралізм форм та методів тощо.

3. Досконале, теоретично зумовлене планування технічного прогресу було тотожним спробі стилізації історичного процесу відповідно до заданої моделі. З цим пов’язані деякі ускладнення, що в демократичному суспільстві неприпустимі. Проблема ускладнюється неможливістю передбачення зміни ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь, рішення, що доцільне для сучасності, може опинитися негативним для майбутнього. Амбівалентність техніки в цьому напрямі доводиться достатньо обґрунтовано: вона може служити полегшенню та звільненню, але й створити нові проблеми та залежності. Вона може бути умовою людського розвитку та соціального прогресу, однак може викликати нелюдські руйнівні наслідки. В утопічному баченні вона прославляється, як носій звільнення, а в антиутопії критикується, як засіб бездуховного маніпулювання. її вітають як послідовне продовження відродження раціоналізму та просвіти, вона ж засуджується екзистенційними мислителями, як знаряддя знеособлення. Якщо залишити вимушене висування техніки на авансцену сьогодення, що викликано реаліями технічного світу, то криза сучасного розуміння техніки випливає зі свідомості зазначеної амбівалентності.

Література

1. Lenk H. Gesellschaftliche Probleme und Chancen der neuen Informationstechniken | //Deutsche Zeitschrift fur Philosophie. – 1992. – №3. – 273 s.

2. Философия ХХ века. – М., 1997. – 368 с.

3. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – М., 1978. – Т. 39. – 453 с.

4. Философия техники в ФРГ. – М: Прогресе, 1989. – 467 с.

5. Новая технократическая волна на Западе. – М, 1989. – 334 с.

6. Флоренский П.А. Техника // Флоренский П.А. Сочинения. – М., 1995. – 129 с.

1. McGinn R.E. What is Technology? //Research in Philosophy & Technology. Vol.1. Greenwich. – Conn. – 2004. – 114 – 134 s.

2. Masuda Y. Managong in the information society. Releasing synergy Japanese style. – Oxford, Cambridge – 1990.

3. Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1990.

10. Newman K.S. Falling from grace. The experience of downward mobility in the American middle class. – N.Y. – 1988. – 237 s.

11. Rowney D. Transition to Technocracy. – L. – 2001. – 365 s.