Вступ

Англійська буржуазна революція XVII ст. завдала удару по феодалізму і відкрила простір для швидкого росту капіталістичних відносин в одній з ведучих країн Західної Європи. Вона мала незрівнянно більш широкий резонанс, ніж минула за кілька десятиліть до її нідерландська (голландська) революція.

Кожна із суспільних груп, що приймали участь у революції, пропонувала свої політичні програми й обґрунтувала їх відповідними теоретичними викладеннями. Зрозуміло, що ці програми і теоретичні побудови, на які вони спиралися, відрізнялися одна від одної за змістом, соціально-класовою спрямованістю.

У кальвіністської реформації запозичила свою ідеологію англійська буржуазія. Інтереси її правого крила (багатого купців і банкірів Лондона, частини обуржуазненого дворянства) представляла релігійно-політична партія пресвітеріан. Позиції середньої буржуазії і згрупованих навколо неї джентрі захищала партія індепендентів («незалежних»). Політичною партією дрібнобуржуазних міських шарів були левеллери («зрівнювачі»). З руху левеллерів виділилися діггери («копальники»); вони утворили лівий фланг революційної демократії і найрадикальнішими засобами відстоювали інтереси сільської бідноти, міських низів.

Супротивники революції, що об’єднували віру в непорушність феодальних порядків з відданістю королівському абсолютизму і клерикальним переконанням, не особливо піклувалися про новизну і вагомість тієї аргументації, яку вони пускали в хід в ідеологічній боротьбі. Ними були узяті на озброєння концепція божественної природи монархічної влади, теорія патріархального виникнення і суті держави.

Серед захисників абсолютизму в період революції дуже складну позицію займав англійський філософ-матеріаліст Томас Гоббс.

1. Погляди Т. Гоббса на державу

Томас Гоббс (1588—1679), видатний політичний мислитель періоду Англійської революції, заклав найперші підвалини у фундамент політичної науки Нового Часу. У період революції він покинув Англію, жив у Парижі, де написав відомі політичні твори «Про громадянина» і "Левіафан, чи матерія, форма і влада держави" (1651р.).

Завдання політичної науки Гоббс вбачав у тому, щоб слугувати викоріненню із суспільного життя кровопролить і війн, утверджувати благоденство всіх людей. Мислитель мріяв про такий ідеальний варіант, коли практичну політику будуть здійснювати на основі науки, коли правити будуть не примхи, свавілля і невігластво, а Розум, який осягне закони Політики, подібно до того, як він осягає аксіоми в геометрії.

Вчення про право і справедливість постійно оспорюється пером і мечем, в той же час вчення про лінії і фігури не підлягає суперечки, тому що не зачіпає інтереси людей, особливо влада імущих (якби теорема Піфагора суперечила інтересам влади імущих, то всі книги по геометрії були б спалені). Однак намір Гоббса створити вільне від суб'єктивних оцінок політико-правове навчання виявилося незбутнім; при всій абстрактності вихідних позицій його навчання і логічності висновків з цих позицій і висновки, і самі вихідні позиції несли на собі чіткий відбиток бурхливої політичної боротьби в Англії тієї епохи.

Гоббс будував своє вчення на вивченні природи і пристрастей людини. Думка про пристрасті і природу вкрай песимістичні: людям властиві суперництво (прагнення до наживи), недовіра (прагнення до безпеки), любов до слави (честолюбство). Пристрасті роблять людей ворогами: «людина людині — вовк». Тому в природному стані, де немає влади, що тримає люд у страху, очі знаходяться в стані війни всіх проти усіх.

Причину виникнення та існування політичної влади і держави Гоббс пов'язував із природою і якостями людини як Істоти Розумної, але водночас і егоїстичної, наділеної сильними «природними пристрастями». Природні пристрасті, насамперед владолюбство, штовхають людей до суперництва, недовір'я, породжують жагу слави і, як наслідок,— заздрощі, ненависть, розбрат, ворожість і помсту, а в кінцевому підсумку – “війну всіх проти всіх”. Це, за Гоббсом, - природний стан людського роду: на відміну деяких відомих своїх сучасників (нідерландця Гуго Гроція та ін.) Гоббс розглядає як основну якість людини не прагнення до спілкування, а егоїзм, індивідуалізм. Згубність стану війни всіх проти усіх спонукує людей шукати шлях до припинення природного стану. Такий шлях указує природні закони, розпорядження розуму, зауважує Томас Гоббс, підкреслюючи, що природне право-воля робити усе для самозбереження, природний закон - заборона робити те, що згубно для життя. Природні закони говорять: варто шукати миру, усім потрібно взаємно відмовитися від права на все, люди повинні виконувати укладені ними угоди. Відмовляючись від природних прав, тобто волі робити усе для самозбереження, люди переносять їх на державу, сутність якого Томас Гоббс визначав як. єдину особу, відповідальними за дії якої зробили себе шляхом взаємного договору між собою величезна безліч людей, для того щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як вона вважає це необхідним для їхнього миру і загального захисту.

Прототипом природного стану є, згідно зі вченням Гоббса, не додержавна (родова) організація, а громадянська війна і революція з їхнім хаосом та анархією, епідемією деморалізму і кривавих кошмарів; в цьому випадку державний устрій «провалюється» в безодню низьких людських інстинктів, егоїстичних домагань.

У своєму природному стані люди, за Гоббсом, не можуть зберегти мир і тому постають перед загрозою взаємознищення. І тут на допомогу їм приходить Його Величність Розум. У поєднанні з інстинктом самозбереження і страхом смерті він підводить їх до висновку про те, що необхідно вийти зі стану «війни всіх проти всіх». А для цього слід утворити «загальну владу», яка забезпечувала б мир і гарантувала б людині життя, безпеку, спрямувала б її дії до загального блага. Розвиваючи ці свої ідеї, Гоббс обґрунтовує концепцію договірного походження політичної влади.

Держава, пише Гоббс, виникає на основі суспільного контракту,— договору між людьми. Вона є витвором всемогутньої правової угоди, яка набуває у повсякденному житті універсальної юридичної форми. Звідси і необхідність «юридизування» політичного життя, державності, державних інституцій. Таким чином у вченні Гоббса договір виступає як основа виникнення держави, як своєрідна угода і згода підвладних визнати необхідність політичної влади.

Поряд з договором Гоббс виділяє ще одну системоутворюючу ознаку держави - політичну владу. Звідси і його визначення держави:

“Держава є сукупною особою, за дії якої зробила себе відповідальною шляхом обопільного договору величезна кількість людей з тим, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби цих людей для їх миру і захисту так, як вважатиме необхідним”.

Той, хто є носієм цієї «сукупної особи», називається сувереном і про нього говорять, що він має верховну владу. А всякий інший — його підлеглий. У результаті виникають особливі зв'язки багатьох людей, стосунки панування і підпорядкування. Інакше кажучи, виникає політичний стан як такий. Так, за Гоббсом, утворюється “політичне тіло”, - творіння людського розуму, людських рук схоже на них. Своєрідна величезна «штучна людина», яку Гоббс порівнює з Левіафаном (біблейським чудовиськом) і уподібнює її земному богу.

Нормальним, здоровим «політичним тілом» Гобс вважав такий суспільний стан, коли забезпечується право на життя, мир, безпеку і благополуччя народу, справедливе співіснування. Із цих позицій він визначав якість політичної влади, її право і спроможність.

У Гоббса основним критерієм визначення повноважень політичної влади виступає насамперед здатність влади подолати «війну всіх проти всіх», тобто подолати екстремальний стан суспільства. Тому верховна влада, пише автор «Левіафана», «така об'ємна, наскільки це можна собі уявити». Одне слово, влада суверена — абсолютна: йому належить право видавати закони, здійснювати контроль за їх виконанням, запроваджувати податки, призначати чиновників і суддів тощо. При цьому, однак, Гоббс не допускав засилля індивідуальної волі правителя-суверена у суспільному житті. Подібно до того, як Бог — логічна першопричина Всесвіту — не втручається у природний стан речей, так і суверен: як юридично-логічна «першопричина» політичної влади він не втручається в засновану на природних і позитивних законах діяльності структуру політичного механізму.

З погляду Т. Гоббса, держави можуть виникати не тільки через добровільну згоду індивідів утворити єдину особу (представлену однією людиною або зборами людей) і підкоритися їй в надії на те, що вона зуміє захистити їх від усіх. Інший шлях — придбання верховної влади силою. Держави, що з'являються на світло за допомогою фізичної сили, мислитель відносить до заснованого на придбанні; до них він особливої прихильності не виявляє.

У вченні про право і державу Томас Гоббс відкинув теорії божественного пристрою суспільства і захищав теорію суспільного договору. Гоббс, подібно Бодену, визнає тільки три форми держави. Він віддає перевагу необмеженої монархії (благо монарха тотожно благу держави, право спадкування додає державі штучну вічність життя і т.д.).

Особливість вчення Гоббса в тім, що гарантією правопорядку і законності він вважав необмежену владу короля, з осудом поставився до громадянської війни, доглянувши в ній відродження пагубного стану "війни всіх проти всіх". Оскільки ж така війна, по його теорії, випливала з загальної ворожості індивідів, Гоббс і виступав у захист "королівської всемогутності".

Наділена абсолютною владою держава повинна виконувати, по Т. Гоббсу, не одні тільки поліцейсько-охоронні функції. Її задача: «заохочувати всякого роду промисли, як судноплавство, землеробство, рибальство, і всі галузі промисловості, що пред'являють попит на робочі руки»; силоміць примушувати до праці фізично здорових людей, тікаючих від роботи. Їй слід займатися виховно-просвітительською діяльністю (особливо тлумаченням підданим, як безмежна влада суверена і як безумовні їхні обов'язки перед ним).

Держава гарантує своїм підданим волю, що є у Т. Гоббса правом робити все те, що не заборонено цивільним законом, зокрема «купувати і продавати й іншим способом укладати договори один з одним, вибирати своє місцеперебування, їжу, спосіб життя, наставляти дітей за своїм розсудом і т.д.».

Активна роль держави виявляється в енергійній боротьбі з тими вченнями, що послабляють або ведуть державу до розпаду. Суть одного з цих «заколотних навчань» формулюється, на погляд Т. Гоббса, у наступному тезі: кожній окремій людині належить право на розрізнення суспільного добра і зла, справедливого і несправедливого, а тому він сам суддя в питанні про те, які дії гарні і які дурні. Для Т. Гоббса єдине мірило добра і зла - цивільний закон, єдиний суддя - законодавець (монарх або збори, що уособлює суверена, людей). Мислитель переконаний: якщо згадане «заколотне навчання» не викорінити, то люди стануть «схильними дебатувати один з одним і обговорювати веління держави, а потім чи коритися не коритися їй у залежності від власного розсуду». Т. Гоббс, однак, призивав використовувати силу закону «не проти тих, хто помиляється, а проти самих оман».

Важливо відзначити, що, по Гоббсу, ціль держави (безпека індивідів) досяжна не тільки при абсолютній монархії: "Там, де відома форма правління вже установилася, — писав він, — не приходиться міркувати про те, яка з трьох форм правління є найкращої, а завжди варто вибирати, підтримувати і вважати найкращою існуючу".

Не випадково еволюція поглядів Гоббса завершилася визнанням нової влади (протекторату Кромвеля), що установилася в Англії в результаті скинення монархії. Якщо держава розпалася, заявляв Гоббс, право скинутого монарха залишається, але обов'язки підданих знищуються; вони вправі шукати собі будь-якого захисника. Побоюючись громадянської війни та анархії, він приносив особистість у жертву абсолютистському монархічному правлінню.

2. Погляди Т.Гоббса на право та законодавство

Т.Гоббс доводив, що розум і інстинкт самозбереження спонукають людей до встановлення природних законів спільного мирного життя, тобто «загальних правил, винайдених розумом». Перший із цих вихідних законів виголошує: «Необхідно прагнути миру і дотримуватись його». Всі інші закони вказують шлях до досягнення і забезпечення миру. Згідно з цим визначальне значення для природно-правової теорії Гоббса має закон еквіваленту у стосунках між людьми. Еквіваленту рівності і справедливості.

Основний зміст аксіоми еквіваленту полягає у взаємній відмові всіх і кожного від «безумовної природної свободи» (тобто від сваволі), згоду всіх унормувати свободу. Це з необхідністю вимагає від кожної особи взаємного визнання прав і свобод за всіма і за кожним, еквівалентне набуття прав і обов'язків. По суті справи, Гоббс тут відтворює сформульоване ще в Стародавньому Світі «золоте правило» унормованої регуляції суспільного життя: чини стосовно інших так, як ти хотів би, щоб інші чинили стосовно тебе. І це постає в гобсовій інтерпретації не тільки як моральна заповідь, а й як юридична підвалина, на якій тримаються усі інші природні правові аксіоми.

«Всі природні закони можна резюмувати в одному простому правилі, яке доступне для розуміння навіть дуже посередній людині: не роби іншим того чого не хочеш, щоб зробили тобі» .