159222 (Філософія древньої Індії. Початок філософського мислення)

Філософія древньої Індії. Початок філософського мислення

Якщо ми абстрагуємося від найдавніших письмових, пам'ятників, виявлених на території Древньої Індії, то тексти індуської (хараппської) культури (2500-1700 років до н.е.), які дотепер ще повністю не розшифровані, є першим джерелом інформації про життя (разом з археологічними знахідками) суспільства - так звана ведична література. Мова йде про великий набір текстів, які складалися протягом приблизно дев'яти сторіч (1500-600 років до н.е.). Однак і в більше пізній період створюються добутки, які по своєму змісті ставляться до цієї літератури. Ведичні тексти - це література переважно релігійного змісту, хоча Ведичні пам'ятники не тільки є коштовним джерелом інформації про духовне життя свого часу, але й містять багато відомостей про економічний розвиток, класову й соціальну структури суспільства, про ступінь пізнання навколишнього світу й багато про що іншому.

Ведична релігія - це складний, що поступово розвивається комплекс релігійних і міфологічних подань і відповідних їм ритуалів і культових обрядів. У ньому прослизають частково архаїчні індоєвропейські уявлення (що сходять до тих часів, коли арії задовго до приходу в Індію жили разом з іншими індоєвропейськими племенами на загальній території) індоіранського культурного шару (загального індійській і іранській аріям). Завершується формування цього комплексу на тлі міфології й культів тубільних (не індоєвропейських) мешканців Індії. Ведична релігія є політеїстичної, для неї характерний антропоморфізм, причому ієрархія богів не є закритої, ті самі властивості й атрибути поперемінно приписуються різним богам. У Ригведі важливу роль грає Індра - бог грози й воїн, що знищує ворогів аріїв. Значне місце займає Агни - бог вогню, за допомогою якого індус, що сповідає Веди, приносить жертви й у такий спосіб звертається до інших богів. Продовжують список божеств пантеону Сурья (бог сонця), Сома (бог однойменного оп'яняючого напою, використовуваного при ритуалах), Ушас (богиня ранкової зорі), Дьяус (бог небес), Ваю (бог вітрів) і багато хто інші. Деякі божества, як, наприклад, Вишну, Шива або Брахма, пробиваються в перші ряди божеств тільки в більше пізніх ведичних текстах. Мир надприродних істот доповнюють різні парфуми - вороги богів і людей (ракшаси й асури).

У деяких ведичних гімнах ми зустрічаємося з прагненням знайти загальний принцип, що міг би пояснити окремі явища й процеси навколишнього світу. Цим принципом є універсальний космічний порядок (рота), що панує над усім, йому підлеглі й боги. Завдяки дії рота рухається сонце, світанок проганяє тьму, переміняються пори року; рота - це принцип, що керує плином людського життя: народженням і смертю, щастям і нещастям. І хоча рота - безособовий принцип, іноді його носієм і хоронителем виступає бог Варуна, наділений величезною й необмеженою силою, що «помістив сонце на небо».

Основою ведичного культу є жертва, за допомогою якої послідовник Вед звертається до богів, щоб забезпечити виконання своїх бажань. Жертва всемогутня, і якщо правильно принесена, то позитивний результат забезпечений, тому що у ритуалі працює принцип «даю, щоб ти дав». Ритуальній практиці присвячена істотна частина ведичних текстів, зокрема брахмани, де окремі. аспекти розроблені до дрібних деталей. Вибухобезпечний ритуалізм, що стосується практично всіх сфер життя людей, гарантує особливе положення брахманам, що були виконавцям культу.

Деструкція традиційної міфології й ведичного ритуализму проявляється, зокрема, у космологічному гімні, називаному Насадил, що належить до більше пізніх частин Ригведи. Відповідно до цього гімну, спочатку не було ні сущого (сат), ні не-сущого (асат), не було повітряного простору й неба, не було смерті й безсмертя, дня й ночі. Було тільки те єдине (тад екам), що розуміється як щось аморфне, нерозчленоване й позбавлене конкретного змісту, що саме по собі дихало. «Крім цього, нічого іншого не було, тьма була спочатку, тьма, покрита тьмою», наділеної принципом зміни самої себе на більше високому рівні безособовою силою, що стимулює подальший процес генезису, що у тексті тільки позначений. Беруть участь у ньому, зокрема, тапас (тепло) і кама (прагнення, бажання) як сила життя, первинний імпульс буття. Скептицизм, а частково й спекулятивний характер тексту проявляються у висновку, де автор запитує:

«Хто може сказати, звідки виник цей утвір? Боги з'явилися [тільки] зі створенням цього [миру]... Звідки все виникло, звідки все утворилося? Виникло саме чи ні? Той, хто на найвищому небі стежить за цим [миром], той знає. Виразно він [це] знає або не знає?» Гімн не є цілісним викладом генезису миру, багато чого він лише позначає й формулює питання, на які не відповідає. Це відкривало широкі можливості для пізніших спекуляцій і інтерпретацій; різним образом тлумачать цей гімн і сучасні дослідники.

І в більше пізніх ведичних текстах - брахманах - зустрічається висловлення про походження й виникнення миру. У деяких місцях розвиваються старі положення про воду як першої субстанції, на основі якої виникають окремі стихії, боги й увесь світ. Процес генезис часто супроводжується спекуляціями про вплив Праджапати, що розуміється як абстрактна творча сила, що стимулює процес виникнення, миру, а його образ позбавлений антропоморфних рис. Крім того, у брахманах зустрічаються положення, що вказують на різні, форми подиху (прана ) як первинні прояви буття. Тут мова йде про уявлення, спочатку пов'язаних з безпосереднім спостереженням людини (подих як один з головних проявів життя), спроектованих, однак, на абстрактний рівень і що розуміються як основний прояв буття.

Брахмани є насамперед практичними складовими ведичного ритуалу, культова практика й пов'язані з нею міфологічні виклади - це їхній головний зміст. У брахманах ми не знаходимо ніякої цілісної релігійно-філософської системи, хоча в них уперше формулюються деякі поняття, які стають центральною темою упанішад. З міфологією брахман багато в чому зв'язаний пізніший індуїзм.

Упанішади (буквально: «сидіти біля» ). Тут - сидіти біля вчителя, щоб вислухати його виклад змісту даних текстів утворять завершення ведичної літератури. Традиція нараховує їх у цілому 108, сьогодні відомо біля трьохсот різних упанішад. Переважна маса текстів виникла наприкінці ведичного періоду (VIII-VI вв. до н.е.), і погляди, які в них розвиваються, уже ніколи модифіковані й перебувають під впливом інших, більше пізніх філософських напрямків. І найважливішими є Брихадараньяка, Чхандогья, трохи більше пізніми - Айтарея, Кена, Каушитаки й ряд інших.

В упанішадах весь комплекс ведичної ідеології, зокрема абсолютизація жертви і її сили, піддадуть ревізії. Однак упанішади не дають цілісної системи подань про світ, у них можна знайти лише масу різнорідних поглядів. Примітивні анімістичні уявлення, інтерпретації жертовної символіки (часто на містичній основі) і спекуляції жерців перемежовуються в них зі сміливими абстракціями, які можна охарактеризувати як перші форми дійсно філософського мислення Древньої Індії. Пануюче місце в упанішадах займає насамперед нове тлумачення явищ миру, відповідно до якого як першооснова буття виступає універсальний принцип - безособове суще (брахма), що ототожнюється також з духовною сутністю кожного індивіда (атман). Концепція брахми сходить до давніх ведичних спроб знайти основу того, що повідомляє жертву її всемогутню силу й у кінцевому понятті представляє універсальний космічний принцип. В упанішадах брахма є абстрактним принципом, повністю позбавленим колишніх ритуальних залежностей і призначеним для збагнення вічної, позачасової й надпросторової, багатоликої сутності миру. Поняття атман використовується для позначення індивідуальної духовної сутності, душі, що, як уже говорилося, ототожнюється з універсальним принципом миру (брахма). Ця констатація ідентичності різних форм буття, з'ясування тотожності буття кожного індивіда з універсальною сутністю всього навколишнього світу є ядром навчання упанішад.

Невіддільною частиною цього навчання є концепція круговороту життя (самсара) і тісно з нею зв'язаний закон карми. Вчення про круговорот життя, у якому людське життя розуміється як певна форма нескінченного ланцюга перероджень, має свій початок в анімістичних уявленнях давніх мешканців. Індії. Воно також пов'язане зі спостереженням певних циклічних природних явищ, зі спробою їхньої інтерпретації. Елементи навчання самсари можна знайти вже в брахманах, однак в упанішадах ця думка зводиться в одну з головних тез. Закон карми диктує постійне включення в круговорот перероджень і детермінує майбутнє народження, що є результатом всіх діянь попередніх життів. Тільки той, свідчать тексти, хто робив благі дії, жив згідно з діючою мораллю, народиться в майбутнім житті як брахман, кшатрія або вайшья. Той, чиї дії не були правильні, може в майбутнім житті народитися як член нижчої варни (стану), або ж його атман потрапить у тілесне сховище тварини; не тільки варни, але й всі, із чим людина зустрічається в житті, визначено кармою.

Тут представлена своєрідна спроба пояснити майнові й соціальні розходження в суспільстві як наслідку етичного результату діяльності кожного індивіда в минулих життях. Таким чином, той, хто діє відповідно до існуючих норм, може, згідно упанішадам, підготувати собі кращу долю в деяких з майбутніх життів.

Круговорот життя вічний, і все у світі йому підкоряється. Боги як особистості не існують, втім як не існує й людина, обмежений простором і часом. Атман, коли залишає тіло, спалене на похоронному багатті, під впливом карми примушений постійно вертатися в цей круговорот, знаходити наступні втілення, або, як говорять тексти, іти шляхом батьків (питръяна). Пізнання (одна із центральних тем упанішад) складається в повному усвідомленні тотожності атмана й брахми, і лише той, хто ця єдність усвідомлює, звільняється з нескінченного ланцюга перероджень (самсари) і підноситься над радістю й скорботою, життям і смертю. Його індивідуальна душа вертається до брахми, де й залишається вічно, вийшовши з-під впливу карми. Це і є, як учать упанішади, шлях богів (деваяна).

Основні тези упанішад незліченна кількість разів коментуються, розвиваються й висвітлюються з різних точок зору.

Упанішади в основному ідеалістичне навчання, однак воно не цілісно в цій основі, тому що в ньому зустрічаються погляди, близькі до матеріалізму. Це ставиться, зокрема, до навчання Уддалака, хоча й він не виробив цілісної матеріалістичної доктрини. Уддалака приписує творчу силу природі. Увесь світ явищ складається із трьох матеріальних елементів - тепла, води і їжі (землі). І навіть атман є матеріальної пра сутністю людини. З матеріалістичних позицій відкидаються уявлення, згідно яким спочатку миру було не-суще (асат), з якого зародилося суще (сат) і увесь світ явищ і істот.

Упанішади є видатною спробою похитнути монопольне положення брахманів в ідеології й духовному житті суспільства. Не випадково мислителі упанішад у більшості походили з варни кшатриїв, а іноді й вайшьев. Це є наслідком змін в економічному становищі окремих варн, які завершили своє формування до кінця ведичного періоду.

Упанішади мали великий вплив на розвиток наступного мислення в Індії. Насамперед вчення про самсаре й карму стає вихідним положенням для всіх наступних релігійних і філософських навчань, за винятком матеріалістичних.

Навчання джайнізму й буддизму

У середині 1-го тисячоріччя до н.е. у індійському суспільстві починають відбуватися більші зміни. Значно розвивається аграрне й ремісниче виробництво, торгівля, заглиблюються майнові розходження між членами окремих варн і каст, міняється положення безпосередніх виробників. Поступово підсилюється влада монархії, занепадає й втрачає свій вплив інститут племінної влади. Виникають перші більші державні утворення. В III в. до н.е. під владою Ашоки в рамках єдиної монархічної держави поєднується практично вся Індія. Важливим компонентом соціальної й економічної системи залишається громада, у якій відбуваються, однак, деякі зміни. Заглиблюється майнова диференціація між членами громад, і усе помітніше виділяється верхній шар, що зосереджує у своїх руках економічну й політичну силу; зростає число залежних громадян і найманих робітників.

Це також і час пошуків у релігійно-філософській сфері. Традиційний ведичний ритуалізм і стара, часто примітивна міфологія не відповідають новим умовам. Виникає ряд нових доктрин, принципово незалежних від ідеології ведичного брахманізму, що відкидають привілейоване положення брахманів у культі й по-новому підходящих до питання про місце людини в суспільстві. Навколо глашатаїв нових навчань поступово утворяться окремі напрямки й школи, природно з різним теоретичним підходом до пекучих питань. З безлічі нових шкіл всеіндійського значення набувають насамперед навчання джайнізму й буддизму.

Джайнізм. Засновником навчання вважається Махавира Вардхамана (жив в VI в. до н.е., більше точної дати немає), походив з багатого кшатрийського роду у Видехе (нинішній Бихар). У віці 28 років він залишає рідний будинок, щоб після 12 років аскези й філософських міркувань прийти до принципів нового навчання. Потім він займався проповідницькою діяльністю. Спочатку він знайшов учнів і численних послідовників у Бихаре, однак незабаром його навчання поширилося по всій Індії. Вардхаману називають також Джина (Переможець - мається на увазі переможець над круговоротом перероджень і кармою). Згідно традиції, він був тільки останнім з 24 учителів - тиртхакаров (творців шляху), навчання яких виникло в давній давнині. Джайнистське навчання тривалий час існувало лише у вигляді усної традиції, і порівняно пізно (в V в. н.е.) був складений канон. Тому не завжди легко відрізнити споконвічне ядро доктрини від пізніших інтерпретацій і доповнень.