158910 (Трансформація соціальної пам’яті в інформаційному суспільстві), страница 2

У підрозділі 1.2 "Соціальна пам’ять як історична й колективна" аналізується співвідношення та взаємозв’язок соціальної, історичної та колективної пам’яті. На основі досліджень М. Хальбвакса, П. Рікера, П. Нора, Ф. Йейтс, Ф. Арієса, школи "Анналів", зроблено висновок, що як історична, так і колективна пам’ять взаємно не заперечують одна одну, а являють собою тісно пов’язані складові соціальної пам’яті, яка одночасно є історичною та колективною. Обидві вони - результат розвитку суспільства. Соціальна пам’ять як історична пов’язана з історією суспільства, а соціальна пам’ять як колективна - із соціальними угрупуваннями, які історично розвиваються та вдосконалюються. Підкреслюється, що історична й колективна пам’ять є "втіленням" соціальної пам’яті, є своєрідними "місцями" соціальної пам'яті.

У другому розділі "Амбівалентна природа соціальної пам’яті" досліджується питання специфіки об’єктів і суб’єктів соціальної пам’яті, їх амбівалентний характер.

У підрозділі 2.1 "Специфіка об’єктів соціальної пам’яті" з’ясовується правомірність концепту - об’єкт соціальної пам’яті, його багатозначність і специфіка. Наголошується, що соціальна пам’ять має об’єктно-суб’єктну природу, її об’єктивний зміст постає через оцінку суб’єкта. У зв’язку з цим висунуто положення, що одним із критеріїв відбору об’єктів соціальної пам’яті суб’єктами соціальної пам’яті є ті факти і явища, які "включаються" в неї тільки після оцінки їх певним суб’єктом.

Будь-яка класифікація об'єктів соціальної пам'яті умовна, проте, всі об'єкти соціальної пам'яті можна розділити на кілька категорій. До першої відносяться об'єкти соціальної пам'яті, які спеціально призначалися для збереження і передачі майбутнім поколінням, такі як літописи, хроніки, мемуари, архіви і т. ін. До другої категорії відносяться "ненавмисні повідомлення", тобто все те, що створювалося не спеціально для передачі інформації про минуле, що не підпорядковує передачу фактів завданням навмисної дії на нас. У цю категорію входять об'єкти, що вимагають дешифровки, оскільки повідомлення складені в якихось знакових системах, тобто зашифровані в тому або іншому ключі. Щоб добути цю інформацію, необхідно знати цей ключ. Окрім цієї класифікації можна привести ще одну, засновану на способах кодування і зберігання інформації. Так, об'єкти соціальної пам'яті можуть бути письмовими, усними, речовинними, поведінковими (звичаї, обряди, ритуали, ігри), образотворчими.

У підрозділі 2.2 "Суспільство як суб’єкт соціальної пам’яті" обґрунтовується положення про те, що суспільство як суб’єкт соціальної пам’яті виступає, щонайперше, в своїй етнічній визначеності, оскільки етнічна консолідація є системоутворюючим чинником суспільства. Такий підхід ґрунтується на положенні Л.М. Гумільова про те, що етнос - не сукупність схожих особистостей, а система, що об’єднує етнічні спільноти та продукти їх діяльності вподовж багатьох поколінь. Етнос є системою, структурованою навколо об’єктів соціальної пам’яті, і в той же час соціальна пам’ять є необхідною умовою підтримки етнічного буття індивідів, чинником їх об’єднання в суспільство. Соціальна пам’ять виконує роль живильного ґрунту, що сприяє існуванню етносів різних рівнів - субетносів і мегаетносів. Кожне з етнічних об’єднань має свої особливості по зберіганню та передачі важливої інформації із покоління в покоління, тобто є своєрідним суб’єктом соціальної пам’яті.

У підрозділі 2.3 "Соціальна група та індивід як суб’єкти-транслятори соціальної пам’яті" обґрунтовано, що транслятором соціальної пам’яті є соціальна група, носій основного навантаження по зберіганню й передачі інформації. Саме соціальна група, починаючи з сім’ї і закінчуючи релігійними та національними угрупуваннями, зберігає своє минуле у двох важливих аспектах - своєрідності та довговічності.

Слід відзначити, що соціальні групи одночасно являються і суб’єктами соціальної пам’яті і засобом трансляції її стосовно інших суб’єктів. Кожний із суб’єктів соціальної пам’яті прагне зберегти й передати наступним поколінням те, що важливе для виживання та консолідації його групи. Транслятором соціальної пам’яті тієї чи іншої групи є мова як "передавальний механізм".

Особливість даного суб'єкта соціальної пам'яті виявляється в тому, що соціальні групи є сполучною ланкою між соціальною пам'яттю індивіда і суспільства. Адже не вся соціально-значуща інформація, що циркулює в суспільстві, необхідна індивіду і перший її "відсів" відбувається на рівні групи. Не всі ціннісні установки, що існують на рівні суспільства, приймаються конкретною соціальною групою, а вже залежно від її оцінки формуються ціннісні орієнтири конкретного індивіда.

Це дозволяє зробити висновок, що соціальна пам’ять одночасно виступає і суб’єктом розвитку суспільства, і об’єктом соціального пізнання, що свідчить про її амбівалентну природу. Як чинник культурно-історичний, соціальна пам’ять - необхідна умова людської життєдіяльності, спосіб конструювання людини, що знаходиться в тій чи іншій реальності.

У третьому розділі "Суб’єкт-об’єктні трансформації соціальної пам’яті інформаційного суспільства" увага зосереджується на трансформації соціальної пам’яті в умовах техногенної цивілізації та інформаційного суспільства.

У підрозділі 3.1 "Соціальна пам’ять: дихотомія традиція/новація" показано, що в інформаційному суспільстві соціальна пам’ять перетворюється в процес, що організовує навколо себе предметний простір, а світ артефактів лише обслуговує її потреби. Вона виступає як фрактальний наратив: здійснюючи перескоки-блукання між сторінками історії, породжується такий вид пам’яті як бриколаж. Віртуальна реальність сприяє конфігурації соціальної пам’яті як симулякра, як "фальшивого претендента", який виникає через несхожість і вказує на її істотні спотворення чи відхилення. Останнім часом з’явилася тенденція інтерпретації соціальної пам’яті як своєрідного картулярія - заміни історичних архівів, документів і оригіналів, копіями. Картулярії здатні конструювати та реконструювати соціальну пам’ять, що призводить до появи спотвореної пам’яті.

Віртуальна реальність призвела до появи віртуального меморіалу як нового виду соціальної пам’яті. Інтернет сприяє створенню будь-якого двійника, якого не можливо відрізнити від оригіналу. Цей двійник може жити безмежно довго в комп’ютерних мережах. Першим таким проектом став проект "Автозображення" (Д. Роди), в якому порушується важлива проблема інформаційного суспільства - смерть та авторство в цифровому світі.

У підрозділі аналізується соціальна пам’ять як смерть й безпам’ятство в ситуації оцифрованої інформації. Аналіз соціальної пам’яті як дихотомії традиція/новація вказує на те, що нинішня конфігурація соціальної пам’яті є багатомірною і відбиває динаміку історичного часу. Стосовно соціальної пам'яті в контексті інформаційного суспільства її нова конфігурація означає, перш за все, полісемантичність її проявів, образів.

Одним із аналогів організації соціальної пам’яті в умовах інформаційного суспільства є книга, написана так, що її можна і треба читати не послідовно, а як завгодно. Прикладом є роман М. Павича "Хазарський словник" без кінця та початку. Соціальна пам’ять в такому випадку втрачає часову глибину.

У підрозділі 3.2 "Зміна конфігурації соціальної пам’яті" обґрунтовано положення про те, що соціальна пам’ять зі зміною історичних умов піддається поступовому поповненню, змішуванню, комбінуванню і перекомбінуванню по-новому. Саме ці процеси змінюють конфігурацію соціальної пам’яті в інформаційному суспільстві, адже історично безпрецедентний стрибок в інформаційну сферу (Е. Тоффлер) робить соціальну пам’ять не лише досить широкою, але й активною.

Інноваційні зміни в конфігурації соціальної пам'яті в умовах інформаційного суспільства представлені актуалізацією досліджень "контрпам'яті" (М. Фуко) - дискурсивних практик, завдяки яким пам'ять постійно змінюється. Історія дискурсу описує образи, в яких репрезентуються ідеї, оскільки кожна епоха перебудовує дискурс відповідно до нових підстав. Кожен дискурс відкриває нову інтелектуальну перспективу. Звертаючись до положень М. Фуко, у підрозділі подано розгляд соціальної пам’яті в контексті дискурсивних практик. Видами контрпам'яті є соціальна амнезія і тілесна пам'ять.

Одним з різновидів контрпам’яті є дискурс соціальна пам’ять/соціальна амнезія. Соціальна амнезія є регулятором балансу обсягу соціальної пам’яті в суспільній свідомості та кількості інформації в суспільстві. Соціальна пам’ять/соціальна амнезія не існують ізольовано, а утворюють цілісну систему. Про соціальну амнезію можна говорити лише тоді, коли відбувається розрив між минулим, сьогоденням і майбутнім. Соціальна пам’ять - це феномен, що підтримує соціальну стабільність, цілісність суспільства, тоді як соціальна амнезія, навпаки, здатна їх зруйнувати.

Складовою соматичного буття як інтегральної характеристики людської історії є тілесна пам’ять, яка фіксує її фізичні та метафізичні інтенції "жити" й "бути". Вона пов’язана з механізмами фіксації, збереження, відтворення та переробки інформації соматичного рівня. Соціальна й соматична пам’ять поєднуються в процесі діяльності людини й суспільства, тобто в їх співіснуванні. Стосовно тілесної пам’яті як різновиду контрпам’яті, то соціалізація тілесності показує, що родова і універсальна орієнтації індивіда тісно пов'язані з соціальним контекстом, в якому розгортається діяльність людини, і яка приводить до просторово утілюваного її буття, де з'єднуються соматична і соціальна пам'ять людини.

У підрозділі 3.3 "Соціальна пам’ять і соціальна інформація" з’ясовується, яким чином в умовах інформаційного суспільства пам’ять зазнає істотних модифікацій.

У підрозділі проаналізовано аналоги соціальної пам’яті, до яких належать соціогени (термін Ромащенко О. Р) й тілесна пам’ять. Соціоген є інформаційним носієм, зберігачем соціальної пам’яті, моделлю пізнання та інтерпретації інформаційної картини світу. Він виражає ставлення до навколишньої дійсності, що є характерним для колективної свідомості, забезпечує збереження соціального досвіду та його передавання новим поколінням. Соціогени мають різну природу, вони можуть бути набутими або залученими зовні і можуть або сприяють розвитку суспільства, або руйнують чи дестабілізують його. Як певний соціоген можна розглядати культуру, оскільки вона завжди історична за своєю природою і відображає ставлення як до минулого, так і до майбутнього.

У підрозділі 3.4 "Соціальна пам’ять і комп’ютер" аналізується соціальна пам’ять як один із важливих компонентів комп’ютерної культури, яка прискорила і полегшила доступ до надбань минулого. На думку П. Хаттона, в комп’ютері пам’ять може бути не тільки екстеріоризована, але й миттєво поновлена. Комп'ютерна техніка і сучасні інформаційні технології, віртуальна реальність, втягуючи в себе соціальну пам'ять, змінюють її традиційну структуру, модернізують її функції і все більшою мірою віртуалізують її. Розгляд комп'ютера як своєрідного соціогена (термін Ромащенко О. Р) дозволяє в умовах інформаційного суспільства зняти опозицію об'єктивне/суб'єктивне соціальної пам'яті. У зв'язку з такою постановкою взаємозв'язку соціальної пам'яті і комп'ютера знімається класична інтерпретація об'єкту і суб'єкта. Суб'єкт в комп'ютерну, електронну еру вже не може бути описаний в парадигмі класичної філософії. Розгляд соціальної пам'яті як соціогена розширює її інноваційне поле, її змінну зовнішність в інформаційному суспільстві, її розуміння.

Для опису суб’єкта пам’яті пропонуються нові концепти, наприклад, кінцева тотожність за У. Берроузом. Комп’ютер - це і є "термінальна тотожність", тобто безпомилково побудоване зближення, де знаходиться і кінець суб’єкта, і нова суб’єктивність, що сконструйована пультом комп’ютера на моніторі. Комп’ютер у такій ситуації є феноменом культури знакових систем, культури на межі "світу речей" і "світу людей". Інформаційно-комп’ютерна технологія породжує новий тип реальності - віртуальний у контексті якої соціальна пам’ять стає різновидом "симулякра", в якому поєднується минуле й сьогодення, реальне й уявне. Це одна із нових тенденцій аналізу соціальної пам’яті, що свідчить про появу її нової конфігурації.

У підрозділі 3.5 "Соціальна пам’ять, наука, інформаційна картина світу" соціальна пам’ять аналізується в контексті розвитку науки та інформаційної картини світу. Соціальна пам’ять сьогодні постає вже як інформаційна картина світу, що має конкретно-історичний характер. Наука як вид соціальної пам’яті містить в собі накопичені знання, що функціонують зараз, а також певну систему знань, покликаних передбачати її майбутнє. Соціальна пам’ять концентрує в собі інформацію про картину світу, формує широкий спектр інформаційних блоків, що містять в собі різноманітні знання про світ та місце людини в ньому.

В інформаційній картині світу завжди відтворюються певний загальнолюдський алгоритм світоупорядкування. Обсяг інформації у сучасному світі породжує протиріччя між обсягом і спроможністю людини та суспільства до її засвоєння. Це призводить до кризи інформації, що має якісну та кількісну складові, до появи мозаїчної картини світу, яка пов’язана з тим, що на зміну кумулятивній концепції розвитку науки прийшла концепція революційних перетворень у ній. Метафорично її розвиток уподібнюють різомі, фрактальному наративу. В умовах інформаційного суспільства наука маніфестує себе як соціальна пам’ять, що базується на двох вимірах - інформаційному та ціннісному.

Поява постнекласичної науки, вагомою характеристикою якої є "людинорозмірність" систем (В. Стьопін), дає підстави для формування єдиної наукової картини світу, в основі якої покладено уявлення про три основні сфери буття: неживої природи, органічного світу й соціального буття. Таке положення є одним із аспектів великої культурної трансформації, що відбувається зараз і дає змогу стверджувати, що постнекласична наука породжує новий образ інформаційної картини світу у вигляді загальнолюдської глобальної пам’яті.