158665 (Проблема простору у філософських і природничих науках), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Проблема простору у філософських і природничих науках", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "философия" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "философия" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "158665"
Текст 2 страницы из документа "158665"
Для правильного розуміння проблеми універсальності основних властивостей простору, що має фундаментальне значення для сучасної філософії (у контексті рішення проблеми різноманіття форм простору) і науки (насамперед фізики - у контексті рішення проблеми структури простору як у геометричному, так і в конкретно-елементному її поданні), необхідно чітко розрізняти простір реальне, існуюче, так сказати, "насправді", простір концептуальне, тобто деяке наукове подання про реальний простір (в основному це фізичні й математичні абстрактні простори) і простір перцептуальний (від лат. perceptio - сприйняття, безпосереднє відбиття об'єктивної дійсності органами почуттів), тобто простір як його сприймає людина своїми органами почуттів, і насамперед зором і дотиком, іншими словами, що здається простір, що, отже, може бути сугубо індивідуальним.
Певною мірою перцептуальний простір зв'язує реальне й концептуальне простори.
У початковий період пізнання миру ці три види простору можуть зливатися в один, що ототожнюється з реальним простором, що й проявляється в міфології.
З розвитком перших філософських систем і виділенням геометрії на інтуїтивному рівні відбувається поступове усвідомлення розходжень між реальним, концептуальним і перцептуальним просторами.
Причому якщо для філософії характерним було ототожнення переважно реального й концептуального ("мислимого") простору, то в науці того часу найчастіше ототожнювалися концептуальному й перцептуальному простору.
Втім, ототожнення різних видів простору (у їхньому різному сполученні) характерно й для багатьох сучасних дослідників, як філософів, так і натуралістів і суспільствознавців. І оскільки реальність пізнається людиною в процесі теоретичної й чуттєво-практичної діяльності, остільки найбільше "страждає" реальний простір, точніше, подання про нього. Як правило, реальному простору приписуються властивості концептуального й перцептуального просторів, тобто на нього переносяться наші теоретичні подання про простір і (або) почуттєве сприйняття простору.
Така експансія "мислимих" властивостей простору на реальні приводить до перекручування змісту самих подань про простір, тому що без корекції, без обліку відносності пізнання ми ототожнюємо ці властивості. Тому й з'являлися в історії пізнання самі різні подання про простір, а деякі з них навіть оголошувалися остаточними й максимально повними.
Як указує у зв'язку із цим відомий англійський філософ Бертран Рассел у своїй книзі "Людське пізнання", "однієї із труднощів, приведших до плутанини, було не розрізнення перцептуального простору й фізичного простору (реального). Перцептуальний простір складається зі сприйманих відносин менаду частинами сприйняття, тоді як фізичний простір складається з виведених відносин між виведеними фізичними речами. Те, що я бачу, може бути поза моїм сприйняттям мого тіла, але не поза моїм тілом як фізичної речі".
Треба сказати, що наведене висловлення викликає якесь "інтелектуальну незручність" через використання поняття "виведене", що, скоріше, підходить для концептуального, чим для фізичного простору.
Припускає певний рівень абстрагування, що означає поняття фізичного простору, у той час як Рассел розуміє під фізичним простором реальний простір, у якому локалізовані фізичні об'єкти.
Таким чином, Рассел, призиваючи до розрізнення просторів реального й "мислимого", сам не проводить чіткого розходження між поданням про фізичні об'єкти й фізичний простір, з одного боку, і самими фізичними об'єктами й фізичним простором - з іншої.
Проте можна приєднатися до наступних слів Рассела: "... Коли я маю переживання, названі „баченням стола", видимий стіл має насамперед положення в просторі мого зорового поля. Потім за допомогою наявних у досвіді кореляцій він одержує положення в просторі, що охоплює всі мої сприйняття.
Далі за допомогою фізичних законів він корелятивно зв'язується з яким-небудь місцем у фізичному просторі-часу, саме з місцем, займаним фізичним столом. Нарешті, за допомогою фізіологічних законів він ставиться до іншого місця у фізичному просторі-часу, саме до місця, займаному моїм мозком як фізичним об'єктом. Якщо філософія простору хоче уникнути безнадійної плутанини, вона повинна ретельно проводити границю між цими різними кореляціями".
Констатуючи розходження між реальним, концептуальним і перцептуальним просторами, ми повинні виділити й загальне між ними: таке вимога діалектичного методу. Строго говорячи, загальне між цими видами простору - у їхній відповідності, тому що останні два, відбиваючи, моделюють перше.
Видимо, одним з основних є їхня топологічна подібність: між крапками реального й перцептуального просторів існує відповідність і порядок крапок у реальному просторі визначає порядок крапок у перцептуальном. У свою чергу, безперервному руху тіла в перцептуальном просторі відповідає безперервний рух тіла в просторі реальному.
Установлення топологічної подібності між реальним і концептуальним просторами значно складніше. Ця складність обумовлена тим, що концептуальний простір створюється тільки в розумі людини для наукового пізнання реального простору. Воно носить абстрактний, часом гранично абстрактний, характер і виражається у вигляді символів - математичних, фізичних і ін. Перцептуальний ж простір, будучи безпосереднім відбиттям реального простору, є відбиття почуттєве. Воно є нам у процесі повсякденного, повсякденного досвіду, що постійно співвідносить цей простір з реальним, що й дозволяє нам орієнтуватися в ньому.
Тут немає символів, є лише безпосереднє сприйняття: навіть стіл, про яке говорить Рассел, - не стіл взагалі, а даний конкретний стіл. Але як тільки ми вводимо символічне подання про простір, так відразу ж переходимо на рівень концептуального простору, незалежно від того, які ці символи.
У вигляді символів можна представляти й реальний, і перцептуальний простір: фізичний простір, простір художнє (подання реального або перцептуального простору на художнім полотні, наприклад, або на сцені), математичне й т.д.
Тому концептуальних просторів може бути, видимо, скільки завгодно, і всі вони будуть поданням двох інших видів простору. Мало того, саме завдяки концептуальному простору ми часом ототожнюємо реальний й перцептуальний простір, затверджуючи, що при описі наших відчуттів простору ми описуємо реальний простір (це, зокрема, характерно для вульгарно-матеріалістичних філософських систем).
Але, на жаль, тим самим перцептуальний простір, накладаючись своєрідною "матрицею" на наше мислення, що, цілком природно, утрудняє розуміння концептуального простору. Останнє ми прагнемо представити у вигляді очевидної, зрозумілої картини, а це, у свою чергу, утрудняє дослідження реального простору.
Література
1. Герман Вейль. Простір. Час. Матерія. Лекції по загальній теорії відносності. - К., 2004
2. Хокинг С., Еллис Дж. Масштабна структура простору-часу. - К., 1997
3. Визгин В.П. Релятивистская теория тяготения (истоки и формирование). - М., 1991
4. Визгин В.П. Единые теории в 1-й трети XX в. - М., 1995