158065 (Активна діяльність як об’єкт вивчення філософії), страница 2

Таким чином, "закритість" діяльності по застосуванню наявних засобів і норм відносини людини до миру носить все-таки відносний характер. Здійснення цієї діяльності завжди припускає активність її суб'єкта в рамках прийнятої парадигми, якщо завгодно, творче застосування й розвиток закладених у ній можливостей.

Було б великою помилкою якось недооцінювати або принижувати роль діяльності в житті людей. Усяка соціокультурна робота, будь те в сфері суспільних відносин, в економіці, політику, військовому справі, техніку, науці, мистецтві, здійснюється в рамках певних парадигм із досить чітко фіксованими нормами, передумовами й підставами. Їхнє формування й твердження в суспільстві - результат довгої, складної й напруженої роботи. Духовна дисципліна діяльності являє собою необхідну умову існування й функціонування культури. І разом з тим завжди існує небезпека окостеніння, догма парадигми, що перетворює її в гальмо соціокультурного розвитку. Це відбувається тоді, коли її підстави й передумови перетворюються в щось непорушне, безальтернативне, що виключає можливості інших варіантів підходу. Від такий догми, що закріплюється егоїстичним соціально-груповим інтересом носіїв певної парадигми, не застрахований жоден вид соціокультурної діяльності, у тому числі й науки. Винятково важлива тому принципова філософська установка, що виходить із того, що будь-які вироблені в ході культурно-історичного розвитку підстави, передумови й норми миро відношення людей, що визначають відповідний вид їхньої діяльності, завжди носять відносний, "кінцевий" характер і можуть бути перевершені в більш глибокій, повній і широкій перспективі відносин.

Діяльність як відкрита система

Традиційний же філософський зміст поняття волі припускає здатність будувати й здійснювати свою програму дії, реалізовувати свої творчі конструктивні потенції, переборюючи тиск перешкоджаючої цієї реалізації факторів, будь те зовнішнє природне середовище, соціальні порядки, егоїстичні інтереси оточуючих людей або власна особистісна нерозвиненість. Воля пов'язана з розширенням обрію свого відношення до миру й до самого себе, з можливістю "уписуватися" у більше повні й багаті контексти буття.

Вся історія людського суспільства, матеріальної й духовної культури являє собою процес розгортання, реалізації діяльно-творчого відношення людини до навколишнього його миру, що виражається в побудові нових способів і програм діяльності. Якщо взяти матеріальне виробництво, то люди у свій час зробили перехід від господарства, що привласнює (полювання й рибальства) до виробляючого господарства (землеробству й тваринництву), далі від ремесла й мануфактури - до великого машинного виробництва; у цей час здійснюється перехід до постіндустріального інформаційного суспільства, характер і наслідки якого нам зараз ще важко представити. У своєму громадському житті людство пройшло довгий і драматичний шлях зміни типів соціального пристрою, з якими зв'язане перебудова всього укладу життя людей в економічній, політичній і ідеологічній сферах. У духовній культурі творча здатність до ламання старих програм діяльності й створенню нових її форм проявляється (якщо взяти як приклад науку) у наукових революціях, що приводять до створення нових наукових картин миру й пов'язаних з ними нових ідеалів і норм наукового пізнання, у мистецтві - у створенні нових стилів, нових видів мистецтва й т.д.

Література

1. Арефьева Г.С. Общество, познание, практика. - М., 1988.

2. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. – М., 1975.

3. Поппер К. Логіка й ріст наукового знання. - К, 1987.

4. Франк С.Л. Реальність і людина. - К, 1997.

5. Холл К, Линдсей Г. Теорії особистості. - К., 1997.