157319 (Фiлософiя), страница 21

реальнi одиничнi речi.

Фiлософiя одкровення та мiфологiї, за Шеллiнгом, розг-

лядається у виглядi системи 'теософiї', не обмеженої христи-

янською доктриною. Адже одкровення має мiсце у всiх формах

релiгiйностi, а дохристиянська мiфологiя мала своєрiдне

iсторичне мiсце, за змiстом спiвпадала з iстинними

релiгiйними принципами. Мiфи не потребують тлумачення, вони

мають власний змiст, який прозрiває iснуючу тотожнiсть Абсо-

люту. Тому 'позитивна фiлософiя', подiлена на 'фiлософiю

мiфу' та 'фiлософiю одкровення', об'єднує знання та вiру.

Вiра, за Шеллiнгом, це єдиний шлях до усвiдомлення Абсолют-

ної тотжностi буття. Таким чином, задум Шеллiнга про строгий

рацiоналiстичний виклад фiлософiї тотожностi, у останнi роки

його дiяльностi стає iррацiоналiзм.

Бог, по Шеллiнгу, це перш за усе особистiсть. Рiзниця

мiж Богом i людиною у тому, що Бог, як особистiсть абсолютно

вiльний i нескiнчений, а людина обмежена. У лекцiях 'Про ме-

тод академiчного вивчення' (1803) Шеллiнг обгрунтовує iсто-

рико-критичний метод вивчення Бiблiї. У останнi роки своєї

наукової дiяльностi вiн заперечує даний метод як помилковий

абсолютизм рацiоналiзму.

5.4 Г.В.Ф.Гегель.

5.4.1 Георг Вiльгельм Фрiдрiх Гегель.

Георг Вiльгельм Фрiдрiх Гегель (1770-1831) готувався до

кар'єри пастора в Тюбiнгенському теологiчному iнститутi.

Магiстр фiлософiї, кандидат теологiї пiд впливом французсь-

кої революцiї придiлив велику увагу соцiальнiй фiлософiї.

Разом з Шеллiнгом вивчав Платона i Канта. Пiзнiше видавав з

ним 'Критичний фiлософський журнал'. Працював домашнiм вчи-

телем та займався критичним осмисленням причин виникнення та

соцiальної ролi християнства. З 1801 р. пiсля захисту дисер-

тацiї розпочинає в Iєнському унiверситетi викладацьку

дiяльнiсть. Перша з фундаментальних праць 'Вiдмiннiсть мiж

системами Фiхте i Шеллiнга' (1801) зробила його вiдомим.

Фiлософська позицiя Гегеля склалася на пiдставi критич-

ного ставлення до своїх попередникiв, перш за все Фiхте i

Шеллiнга. Але певна залежнiсть вiд них, зокрема Шеллiнга, не

перешкодила Гегелю в створеннi оригiнальної фiлософської

системи, яка за свою фундаментальнiстю не поступалася

кантiвськiй, та мала суттєву змiстовну новизну, обумовлену

дiалектичними iдеями.

З моменту видання 'Науки логiки' Гегель стає офiцiйним

державним фiлософом Прусiї. У 1818 р. Гегеля запрошують до

Берлiнського унiверситету де вiн працював професором, ректо-

ром до своєї смертi. При життi було видано 'Феноменологiю

духа' (1807), 'Науку логiки' (1812-1816), 'Фiлософiю права'

(1821), 'Енциклопедiю фiлософських наук' (1817, 1827, 1830).

Пiсля смертi Гегеля зусиллями його учнiв i послiдов-

никiв видаються iншi його роботи: 'Лекцiї по iсторiї

фiлософiї', 'Фiлософiя iсторiї', 'Лекцiї по естетицi',

'Лекцiї по фiлософiї релiгiї', що ввiйшли у 18-ттомне

зiбрання його творiв.

5.4.2 Фiлософська система Гегеля.

Одним з найважливiших спрямувань дослiдницької дiяль-

ностi Гегеля було створення 'системи фiлософiї', яка б охоп-

лювала усю сукупнiсть людських знань його епохи в системати-

зованому виглядi. Для нього, як для теоретика, дуже важливим

було вирiшення питання принципових засад здiйснюваної систе-

матизацiї знань, а також питання розчленування створюваної

системи. До їх розглдяу Гегель повертається декiлька раз,

уточнюючи свою позицiю. Так, першим варiантом було розчлену-

вання, що подано в 'Феноменологiї духа'. А саме: Дух як

система явищ людської свiдомостi, самоусвiдомлення та

пiзнання; iсторiя iнтелектуального розвитку людства вiд

примiтивних форм чуттєвостi до початку фiлософських знань;

логiка - як система дiалектичних категорiй, фундамент, на

якому виникає наукова фiлософiя природи.

Бiльш зрiлий варiант розчленування Гегель подає в 'Ен-

циклопедiї':

1.Логiка. '.Фiлософiя природи. 3.Фiлософiя духа.

Оскiльки розробка фiлософської системи здiйснювалась

Гегелем в контекстi дiалектичного мислення, та й характе-

ристики окремих елементiв системи i самої системи несли в

собi дiалектичний змiст розвитку (саморозвитку). Саме в ць-

ому Гегель вiдходить вiд шеллiногвої 'фiлософiї тотожностi'.

Гегель висуває тезу, згiдно з якою мислити абсолютну то-

тожнiсть суб'єкта i об'єкта первiсною є фундаментальна по-

милка. Поняття 'тотожнiсть' пусте без протиставлення йому

поняття 'вiдмiннiсть': розглядаючи якусь тотожнiсть ми одно-

часно фiксуємо i вiдмiннiсть. Згiдно з позицiєю Гегеля

'iстинною фiлософiєю є не фiлософiя тотожностi, а фiлософiя,

головним принципом якої є певна єднiсть протилежного, ця

єднiсть завжди дiяльна (рух, зiткнення), а тому при

вирiзненнях її протилежних моментiв завжди тотожня сама їз

собою'. Гегль вбачав можливiсть декiлькох варiантiв розвитку

системи фiлософського знання. А саме, три члени фiлософсько-

го знання, якими Гегель вважає логiку, прирду i дух, вiн

з'єднує в таких порядках:

1.Логiка (як всезагальне) - природа (як одиничне) - дух

(як особливе).

2.Природа (одиничне) - дух (особливе) - логiка (всеза-

гальне).

3.Дух (особливе) - логiчна iдея (всезагальне) - природа

(одиничне).

Цей третiй порядок, в якому логiчна iдея є серединою,

як всезагальною, всепронiкаючою, був використаний Гегелем в

роботi 'Феноменологiя духа'. Але в бiльш пiзньому розвитку

поглядiв Гегеля, як в згаданiй 'Енциклопецiї', бiльш чiтко

проявляються теоретичнi засади його фiлософської системи,

яку вiн пiдкреслено називав системою 'абсолютного iде-

алiзму', а вихiдне поняття системи - 'абсолютною iдеєю'.

Абсолютний iдеалiзм Гегеля пов'язаний з спробою охопити

весь унiверсум, природний та духовний свiт єдиним поняттям,

яким була 'абсолютна iдея' - першопочаток або субстанцiя

всьго iснуючого. В такiй якостi абсолютна iдея надiляється

атрибутом всезагальностi, по вiдношенню до якого все iнше є

або кiнцева одиничнiсть, або особливим. Абсолютна iдея Геге-

ля розглядається як всезагальне родове начало. З створених

засад Гегель пiддав критицi своїх попередникiв - Канта,

Фiхте, Шеллiнга. Позицiю Канта вiн критикував за припущення

'речi-в-собi', незалежної вiд мислення. А позицiю Фiхте -

суб'єктивiзм, за перетворення об'єктивного свiту в 'не-Я',

природи - в факт свiдомостi. Позицiя Шеллiнга щодо Абсолюту

як єдиної загальної субстанцiї пiзнання i природи, сприйня-

тої спершу, в подальшому критикувалась Гегелем за захоплення

тотожнiстю мислення i буття.

5.4.3 Дiалектична логiка.

До Гегеля логiка, як правило, розглядалась як наука про

суб'єктивнi форми мислення. Гегель не заперечує iснування

такої форми дисциплiни, її корисностi для пiзнання, називає

її наукою про елементарнi форми i закони правильного мислен-

ня - формальна логiка. Гегель намагається подолати

суб'єктивiстське тлумачення логiчних форм i дати їх

об'єктивне тлумачення як форм живого, реального змiсту, форм

розвитку всього конкретного змiсту свiту i його пiзнання.

Тому вiн ставить перед логiчною наукою унiверсальне завдання

дослiджувати усi загальнi закономiрностi розвитку пiзнання,

мислення як першооснови усього iснуючого.

Гегель подiляє свою логiку на об'єктивну, в яку включає

вчення про буття i сутнiсть, та на суб'єктивну логiку -

вчення про поняття (зовнi схожу на традицiйну формальну

логiку, хоч цей подiл i носить умовний характер). вся логiка,

за його думкою, має об'єктивне значення, спiвпадає з науковю

про речi, що осягаються в думках.

Наука про буття, за Гегелем, розглядає дiйснiсть, яка

дана людинi в її чуттєвому сприйняттi. Синтез чуттєвого

сприйняття вiдбувається у дiяннях, якi перетворюють фрагмен-

ти уявлень про буття в єдину цiлiсну дiю по внесенню змiн у

дiйснiсть.

Наука про сутнiсть доводить, що дiяння можуть будува-

тися не тiльки при використаннi даних органiв чуття. Свiдомi

змiни буття можуть здiйснюватись у результатi використання

понять про чуттєво недане - сутнiсть. Кожний предмет скла-

дається iз двох головних властивостей: бути внутрiшньо дифе-

ренцiйованим, складовим iз рiзних частин, властивостей i бу-

ти цiлим, єдиним, неподiльним при взаємодiї з iншим предме-

том. Усвiдомлення факту, що предмети внутрiшньо диференцiйо-

ванi, а разом iз цим - єдинi дозволяє використовувати їх,

враховуючи чуттєво неданi властивостi для чуттєво даних змiн

i, навпаки, iстина полягає у тому, щоб розумiти предмет як

цiле.

Вчення Гегеля про поняття поглиблювало арiстотелiвську

теорiю про форму, яка формує iншi форми. Усе що iснує знахо-

диться у процесi формування ще неiснуючого. Разом iз цим,

неiснуюче знаходиться у формi поняття в iснуючому в зародко-

вому станi. Тому володiння поняттям дозволяє розглядати

iснуюче як вже неiснуюче, недiйсне, вмираюче буття. Дiйсне

буття, те, яке пробиває собi дорогу в iснуючому (яке визна-

чає суть того, що є через те, що буде) межує iз випад-

ковiстю, тими умовами, обставинами, котрi нiколи не вiдтво-

ряться, зникнуть як риштування пiсля побудови храму.

Дiйсне буття завжди є iнтегруючий результат розмаїття

минулого, тому поняття про нього дається у форму конкретної

iдеї майбутнього.

Гегель розвиває дiалектичну думку про те, що будь яке

начало є нерозвинутий результат, а результат є розвинутим

началом. Мислення починається з вiдчуття, походить з

емпiрiї, але це тiльки вихiдний рiвень мислення, початковий

етап власної дiяльностi. Думки, поняття, категорiї, що

дослiджуються Гегелем, утворюють щаблi мислення, що саме се-

бе визначає.

Наявнi загальнi поняття знаходяться у безперервному

русi, у переходах вiд одних до iнших аж до протиставлення

самим собi. У протиставленнях понять вiдкривається власти-

вiсть мислення здiйснювати переходи вiд одного до iншого.

Розвиток понять вiдбувається шляхом переходу вiд од-

нобiчностей, абстракцiй, бiдних змiстовно, до понять багатих

рiзноплановим змiстом.

Гегель розглядає загальнi поняття, iсторично сформованi

у процесi пiзнавального розвитку, такi, як буття, нiщо, ста-

новлення, якiсть, кiлькiсть, межа, сутнiсть, тотожнiсть,

вiдмiннiсть, протилежнiсть, Суперечнiсть, необхiднiсть, ви-

падковiсть, можливiсть i дiйснiсть тощо. Гегелю вдалося до-

вести, що усi загальнi поняття взаємопов'язанi мiж собою, що

вони фiксують рiзнi ступенi поглиблення людиною розумiння

сутностi усього iснуючого.

Логiка Гегеля є системою, логiчна конструкцiя i змiст її

розвивається шляхом руху вiд абстрактного (буття) до конкрет-

ного(iдея). Цей метод руху логiчної науки уявляється Гегелем

рухом самої об'єктивностi.

Гегелiвська iдея розвиває сама себе по правилам дiалек-

тичної трiади: теза - антитеза - синтез. Кожна логiчна кате-

горiя, як i кожний роздiл всього курсу логiки, як iкожна

частина фiлософської системи в цiлому розвиваються трiадич-

ним порядком: буття-сутнiсть-поняття, чутливiсть-розсудок-

розум, одиничне-особливе-всезагальне... Триадичнiсть са-

модiяльностi поняття - це принцип гегелiвської фiлософiї,

випливає з його дiалектичного методу. Дiалектичний синтез

протилежностей здiйснюється або пiдкоренням протилежних

стрiн, категорiй третєй, вищей (причина-дiя-взаємодiя), або

встановленням субординацiї (спiвпорядкування).

Гегель вiдрiзняв два пiдрiвня дiалектичної логiки:

розсудкову дiалектику, яка здатна звести разом i протистави-

ти протилежнi начала, але не може їх синтезувати, показати

їх взаємопереходи, та розумну дiалектику, що вмiє це зроби-

ти. Розвиток останньої є найбiльшим iсторичним досягненням

Гегеля. Узагальненим виразом розумної дiалектики стали три

основних закони: переходу кiлькiсних змiн в якiснi, єдностi

i боротьби протилежностей, заперечення заперечення.

5.4.4 Фiлософiя природи.

Фiлософське вчення про природу займає в творах Гегеля

неаби-яке мiсце, що визначається двома передумовами. Одна з

них випливає iз загальних засад фiлософської системи

об'єктивного (абсолютного iдеалiзму. Згiдно з ним - природа

є iнобуттям iдеї: 'iдея пiсля повної своєї реалiзацiї в

стихiї чистого мислення' здiйснює самозаперечення i перехо-