20...30 років - 34;

понад 30 років - 34.

За рівнем надійності магістральні нафтопроводи можна розділити на три групи:

• нафтопроводи, побудовані до 1970 року. Вводилися в експлуатацію в основному без активного захисту від корозії. Пасивний захист (бітумна ізоляція) була розрахована на термін служби 8...12 років. Фасонні деталі нафтопроводів виконували тільки зварюванням на трасі;

• нафтопроводи, побудовані в 1970-1975 роки. Нафтопроводи переважно великого діаметра (1020 і 1220 мм). У проектах вже передбачалися засоби электрохимзахисту. Фасонні вироби трубопроводів частково були заводського виготовлення. Час передпускових іспитів для нафтопроводів великого діаметра було збільшено з 6 до 24 годин;

нафтопроводи, побудовані після 1975 року. При будівництві використовували фасонні деталі тільки заводського виготовлення. Під час передпускових іспитів ( 24 год.) тиск був підвищений до заводського іспитового тиску, що викликає у металі труб тиск, рівний 0,90...0,95 нормативної границі текучості. В даний час магістральні нафтопроводи мають бітумні, полімерні і комбіновані покриття, нанесені в трасових умовах. Нафтопроводи діаметром 1020...1220 мм із полімерними і мастичными (бітумними) покриттями, що мають термін експлуатації більш 15 років, віднесені до ділянок підвищеного ризику. Гарантований термін служби ізоляційних покриттів для нафтопроводів діаметром 820 мм і менш визначений у 20 років, після закінчення якого вимагаються їхнє періодичне обстеження і вибірковий ремонт.

В даний час завантаження системи зберігається на рівні 40%. Криза в економіці у постсоціалістичних країнах, зниження платіжоспроможності внутрішнього товарного ринку, скорочення видобутку нафти і виробництва нафтопродуктів стали об'єктивними причинами порівняно невисокого завантаження нафтопродуктопроводів, що у 1999 році склало тільки 38,6 % від потужності встановленого устаткування.

Надійність, екологічна безпека і зниження аварійності нафтопродуктопроводів забезпечуються за рахунок:

- діагностики і капітального ремонту лінійної частини, резервуарів і устаткування;

- технічного переоснащення і реконструкції технологічного устаткування, систем автоматизації насосних станцій, резервуарних парків і телемеханізації лінійної частини магістральних нафтопродуктопроводів;

• модернізації існуючих і впровадження нових систем пожежегасіння резервуарних парків. Однак через дефіцит засобів обсяги робіт недостатні.

Як показує аналіз сучасного стану нафтопродуктопроводів, для збільшення їхнього завантаження, підвищення технічного рівня і поліпшення фінансового стану всіх дочірніх акціонерних товариств необхідно:

залучення до транспортування додаткових обсягів нафтопродуктів внутрішнього ринку країн й експорту;

створення оптимального технологічного запасу нафтопродуктів для скорочення термінів доставки палива;

збільшення розгалуженості мережі й обсягів реконструкції діючої системи;

розширення номенклатури нафтопродуктів, що транспортуються; диверсифікованість основних фондів;

збільшення обсягів реалізації нафтопродуктів на наливних пунктах і роздавальних блоках.

Вирішення цих проблем буде сприяти підвищенню ефективності, конкурентноздатності і привабливості нафтопродуктопроводів. Система магістрального трубопровідного транспорту газу забезпечує транспортування всього газу, що добувається як в світі так і в окремих країнах. На данний час до 30% світових компресорних станцій фізично і морально застаріли, більш 15% станцій експлуатується понад 25 років. З метою забезпечення стратегічних і економічних інтересів планомірно і комплексно розробляються чотири напрямки експорту російської нафти і транзиту нафти з країн СНД через територію Росії: Північно-балтійске, каспійско-чорноморсько-середземноморське, центрально-європейське і східно-сибірське. За прогнозами передбачається зростання видобутку, переробки й експорту нафти в Росії.

У квітні-травні російський уряд повинен визначити свою позицію по двох найважливіших експортних трубопровідних проектах: Західна Сибір-Мурманськ і Ангарськ - Далекий Схід. Будівництво нових нафтопроводів останнім часом набуло для Росії особливе значення - вона другий у світі експортер після Саудівської Аравії. Відповідно до більшості прогнозів, у найближчі роки Росія стане експортером номер один. І для неї принципово важливо розвивати транспортну інфраструктуру, щоб забезпечити вихід зростаючим обсягам нафти видобутку, що добувається, на світовий ринок. Справа в тому, що поки Росія сильно залежить від європейського ринку - на нього припадає близько 80% російського нафтового експорту. І, незважаючи на величезні обсяги експорту, вплив російських нафтовиків на світовий ринок нафти непропорційно малий, оскільки в них немає можливості гнучко реагувати на зміни попиту на інших регіональних ринках (взагалі ж в останні роки можливостей для цього було чимало).

Також найближчим часом планується збільшити видобуток нафти в Тимано-Печорскому регіоні, а піздніше в перспективі - у Каспійському регіоні і Східному Сибіру. Проблема експорту російської нафти з нових регіонів може бути вирішена за рахунок розвитку:

на заході країни - нового північнобалтийского напрямку;

на сході - тихоокеанського (найближчим часом) і східно-сибірського напрямків (у довгостроковій перспективі);

на півдні - каспийско-черноморского напрямку.

Cтратегичні і економічні інтереси Росії тісно зв'язані із збільшенням обсягів транзиту нафти країн СНД. Транзит нафти буде сприяти як завантаженню існуючих потужностей світової системи магістральних нафтопроводів, так і будівництву нових трубопроводів.

Каспійско-чорноморсько-середземноморський напрямок дозволить забезпечити транзит нафти Азербайджану, Казахстану, Туркменії через територію Росії і збільшити обсяг експорту російської нафти через нафтові термінали в західній Європі. Планується реконструювати термінал "Шесхарис" і ділянку нафтопроводу Тихорєцьк - Новоросійськ, завершити будівництво нафтопроводу Каспійського трубопровідного консорціуму.

Проект Балтійської трубопровідної системи (БТС) має велике значення для російської економіки, оскільки створюється новий експортний напрямок для транспортування російської нафти і транзиту нафти країни СНД. БТС дозволить зменшити витрати видобувних компаній на транспорт нафти на експорт.

Центрально-європейський напрямок традиційний для Росії. Нафта транспортується по двох маршрутах: північному - у Польщу і Німеччину, і південному - на нафтопереробні заводи Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії і Югославії. Планується продовжити маршрут через порт Омишаль на ринок Середземномор'я по системі нафтопроводів "Дружба" і "Адрия".

Перспективу розвитку північного маршруту нафтопроводу "Дружба" при недостатній сировинній базі в Росії доцільно розглядати в зв'язку з транспортуванням нафти Прикаспійського регіону (Казахстану). Крім того, у зв'язку зі стабілізацією споживання російської нафти нафтопереробними заводами Німеччини і Польщі подальший розвиток північного маршруту нафтопроводу "Дружба" доцільно лише за умови постачань на європейський ринок нафти з країн СНД.

Розвиток південного маршруту нафтопроводу "Дружба" можна розглядати при умовах зацікавленості країн транзиту й узгодження єдиного тарифу до порту Омишаль.

Східно-сибірський напрямок зв'язаний з бурхливим розвитком промисловості країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, насамперед Китаю, і виникненням тут нового платоспроможного ринку. Тому дуже перспективною представляється реалізація проекту постачання російської нафти в Китай.

Основними завданнями є: збереження і розвиток діючої системи нафтопродуктопроводів, підтримка її в працездатному стані, забезпечення надійності, промислової й екологічної безпеки;

реконструкція і технічне переозброєння діючих нафтопродуктопроводів з метою збільшення завантаження;

збільшення розгалуженості діючих нафтопродуктопроводів і створення нових напрямків трубопровідного транспорту нафтопродуктів;

удосконалювання тарифів і структури витрат виробництва.

Але основними проектами все ж залишаються такі пректи, як Західна Сибір-Мурманськ і Ангарськ-Далекий Схід.

Існує два основних проекти нафтопроводів. По-перше, Мурманська трубопровідна система (МТС) для транспортування нафти з Західного Сибіру і далі танкерами, насамперед , у США. По-друге, два конкуруючих проекти трубопроводів з Ангарська на китайський Дацин і з Ангарська в порт Знахідка для подальшого транспортування нафти по морю в Японію, Південну Корею, КНР і США.

Більш заплутана ситуація склалася навколо східних трубопроводів Ангарск-Дацин і Ангарськ-Знахідка. Запаси нафти в Східному Сибіру невеликі, для окупності одночасно двох проектів їх, схоже, недостатньо. Однак політична ж логіка говорить про те, що будувати необхідні обидва трубопроводи, оскільки це максимально відповідає російським інтересам.

Основнні пректи показані на мал N4

М ал 4 Atlas – analitic .com

Детально про кожен із пректів.

Газ для Європи та Азії

Газовий комплекс формує приблизно 8% ВВП країни, забезпечує майже 20% валютних надходжень у державний бюджет і до 30% доходів від оподатковування. Основним газодобувним регіоном є Надим-Пуртазовський район Ямало-Нінецького автономного округу - на нього припадає 92,5% видобутку Газпрому і 81% загальноросійського видобутку газу. Діючі трубопровідні маршрути дозволяють експортувати російський природний газ у західному напрямку - у країни Центральної і Східної Європи, а також у Туреччину. Ситуація складається таким чином, що до 2010 р. на європейському ринку прогнозується зріст споживання російського газу понад діючі контрактів приблизно на 100 млрд куб. м у рік. Таким чином, Росія одержує реальну можливість стати основним постачальником "блакитного палива" для таких країн, як Німеччина, Великобританія, Швеція й ін. Майже в два рази збільшити транзит російського газу в Європу дозволяє система трубопроводів "Ямал-Європа". Проект загальною вартістю $35-40 млрд припускає будівництво магістралі довжиною понад 4000 км по території Росії (2900 км), Білорусії (580 км), Польщі (665 км). Власне експортна частина буде складатися з двох ниток, здатних передавати до 67 млрд куб. м у рік. Вихід магістралі на проектну потужність передбачається на 2007-2008рр. На сьогоднішній день будівельні роботи на першій нитці частково довершені і трубопровід уже вступив у дію - у напрямку Німеччини щодоби транспортується близько 26 млн куб. м російського газу. Наприкінці 2002 р. керівництвом "Газпрому" був даний старт ще одному масштабному проекту. Північно-Європейський газопровід (СЕГ) покликаний зв'язати Росію з газовим ринком Європи, минаючи транзитні країни - по дну Балтійського моря. Сухопутна ділянка магістралі довжиною 897 км пройде до Виборга по вже діючому газотранспортному коридорі в напрямку Фінляндії. Підводна ділянка (1189 км.) буде прокладений до Грейфсвальда (Німеччина). У перспективі СЕГ може бути доповнений відводами для подачі газу в Калінінградську область, Фінляндію, Швецію, Данію й ін. країни. Не виключається також варіант продовження труби до Великобританії, у цьому випадку маршрут стане довше ще на 1000 км. При проектній потужності 19,7-30 млрд куб. м газу в рік загальна вартість будівництва оцінюється в $5,7 млрд. Окремого висвітлення заслуговує орієнтоване на ринки країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) східний напрямок російського газового експорту. Власні можливості видобутку в регіоні незначні, при цьому він характеризується зростаючою потребою в енергоносіях, як за рахунок збільшення чисельності населення, так і за рахунок росту споживання в електроенергетиці і важкій промисловості. Перспективи виходу Росії на газові ринки країн АТР пов'язані з освоєнням родовищ Східного Сибіру Існує також ідея з'єднання Ковиктинського родовища з Єдиною системою газопостачання, що передбачає прокладку газопроводу довжиною 2010 км від Іркутська на захід вздовж залізниці на Томськ. Однак при діючих внутрішніх цінах на газ залучити приватні інвестиції для реалізації цього проекту практично неможливо. На сьогоднішній день розроблено порядку десятка маршрутів транспортування природного газу з різних родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу на азіатські ринки. Цікаво, що деякі з них вступають у пряму конкуренцію між собою, тобто про погоджену програму освоєння вуглеводні ресурсів російського сходу мови поки не йде. Один з найважливіших інвестиційних проектів Транснафти - будівництво Балтійської трубопровідної системи, орієнтованої на транспортування нафти Тимано-Печоры, Західного Сибіру й Урало-Поволззя з залученням нафти країн СНД, насамперед, з Казахстану. Її перша черга пропускною здатністю до 12 млн т сировини в рік уже діє. Планується розширення до 30 млн т, а надалі і до 50 млн т у рік. Проект БТС-2 містить у собі другу нитку трубопроводу Ярославль - Кириши - Приморськ, кілька нафтоперегонних станцій і додатковий парк резервуарів для збереження нафти в Приморске (8 ємностей по 50 тис. куб. м кожна). За словами віце-президента Транснафти Сергія Григор'єва, вартість проекту перевищить $1,2 млрд. Компанія планує залучити до $1 млрд. кредиту Ощадбанку і випустити облігації на 12 млрд. руб. Будівництво системи почалося у вересні 2002 р., введення в експлуатацію запланований на грудень 2003 р.

На Захід

В даний момент єдиним основним ринком для Росії є європейський. Частина імпортної російської нафти в європейському споживанні енергоресурсів досить значна - 15-20%. Але навряд позиції Росії в цьому регіоні будуть зміцнюватися. З одного боку, попит на імпортну нафту в Європі буде зростати, оскільки будуть скорочуватися обсяги видобутку на шельфі Північного моря через виснаження родовищ. З іншого боку, з'явиться стримуючий фактор: цього року вступлять у дію норми ЄС по диверсифікованості джерел енергоресурсів. Росія може навіть втратити свої позиції через заміщення імпорту нафти і газу постачаннями з Африки, Близького Схід, Ірану і т.д.. Зацікавленість же США і країн Східної Азії в російській нафті найближчим часом буде тільки збільшуватися. "Ріст російського нафтового експорту в Китай і Японію приведе до диверсифікованості постачань і, отже, до зменшення їхньої залежності від країн ОПЕК. Для азіатських країн, зокрема , значний нафтовий імпорт буде сприяти зникненню так званої азіатської премії - азіатські країни заявляють, що вони платять більш високу ціну за нафту, ніж європейські, через обмеженість вибору постачальників нафтових ресурсів. Однак реалізацію російських проектів по будівництву трубопроводів у Китай чи Японію стримує їхня висока вартість в порівнянні з обмеженими запасами нафти в Східному Сибіру: тут потенційні запаси оцінюються приблизно в 6 млрд барелей нафти, що значно менше, ніж запаси нафти в Західному Сибіру (приблизно 45 млрд барелей). Насамперед це відноситься до трубопроводу на Знахідку, довжина якого повинна скласти 3800 км, а вартість 5,2 млрд доларів. Ускладнює ситуацію і взаємну конкуренцію між двома проектами - Ангарск-Дацин і Ангарськ-Знахідка. Тут прямо зтикаються інтереси державної "Транснефти" і ЮКОСА.

Менш проблемним і більш ймовірним для реалізації є Мурманський проект, що виводить російську нафту "у море", що принципово змінює ситуацію. Як тільки запускається МТС і нафто-терминал у Мурманську, куди можуть надходити 240-тисячотонні танкери, російська нафта стає конкурентноздатної на глобальному ринку, а Росія одержує можливість маневру, якого дотепер була позбавлена. Поки передбачуваний обсяг транспортування нафти по МТС складає 80 млн тонн у рік.

З економічної точки зору Мурманський проект більш ймовірний і рентабельний, ніж проект будівництва трубопроводу на Схід Росії.

На Схід

Основна проблема на східному напрямку - у гострій конкуренції між собою японського і китайського варіантів трубопроводів. Підтримкою влади користається японський варіант, оскільки довжина трубопроводу Ангарськ-Знахідка більше, скоріше за все, він у більшій ступені буде сприяти розвитку російської інфраструктури і забезпеченню вітчизняних споживачів. Привабливий цей напрямок і у російсько-американському енергетичному діалозі. Ще одним доводом "за": за цей проект є те, що великий інтерес виявляє Японія, адже в результаті його реалізації вона може забезпечити за рахунок російських постачань до чверті своїх потреб у нафті і знизити до 65% залежність від нафти Близького Сходу (зараз нафта з цього регіону складає близько 88% у загальному імпорті цієї сировини Японією). Ситуація навколо Іраку, тупик у рішенні палестинської проблеми і - у довгостроковій перспективі - неясність намірів США у відношенні Ірану роблять Близьким Схід все менш надійним постачальником. Турбує Японію і ситуація у протоках Південно-Східної Азії, по яких йдуть супертанкери з зони Перської затоки. Терористи вже намагалися робити напади на ці судна. За словами генерального секретаря кабінету міністрів Японії Ясуо Фукуда, нафтопровід може стати однією з "головних опор" майбутнього економічного співробітництва з Росією. Японська сторона виражає готовність взяти пряму участь у його. Передбачається, що Японія може гарантувати закупівлю до одного мільйона барелей сибірської нафти в день. Можлива і фінансова участь Японії в розробці енергоресурсів Сибіру.