Республіка як форма правління відрізняється наступними ознаками:

• виборністю органів державної влади на певний строк і їхній колегіальний характер;

• наявністю виборного на певний строк глави держави;

• похідним характером державної влади, що користається владними повноваженнями не по власному праву, а з доручення суверенного народу;

• юридичною відповідальністю глави держави.

По історичних періодах свого існування республіки класифікуються на античні (держави - поліси - Афіни, Рим і т.д.); середньовічні (феодальні), до числа яких відносяться торгово-промислові республіки в Італії (Венеція, Флоренція), Нідерландах, Росії (Новгородська, Псковська); буржуазні, коли республіканська форма правління досягає свого розквіту, стаючи способом політичної організації цивільного суспільства.¹¹

Республіканська форма правління з'являється там, де мова йде про політичне об'єднання вільних громадян, що є самостійними суб'єктами господарського і громадського життя.

Особливості устрою верховної влади тоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттям республіки, ці ознаки дають підставу для виділення третього виду форми правління - форми правління тоталітарної держави.

Форма правління тоталітарної держави звичайно є перекрученою формою республіки і відрізняється наступними ознаками:

• наявністю правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає керівну роль у управлінні всіма державними і суспільними справами країни;

• збігом вождя партії і глави держави в одній особі, що прагнуть до довічного збереження своїх політичних посад (у деяких країнах з тоталітарною формою правління навіть намічалася тенденція спадкоємної передачі влади, наприклад, у КНДР);

• наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

• формальним характером партійних і державних виборів;

• підвищеною роллю партійної і державної бюрократії, що вирішує всі конкретні справи суспільного і державного життя;

• відсутністю юридичної відповідальності глави держави і партії.

Тоталітаризм припускає функціонування відповідного політичного режиму.

Узагальнення історичного досвіду функціонування тоталітарних держав свідчить, що вони виявляються досить ефективними тоді, коли країна розвивається екстенсивно. У цьому випадку тоталітарно-улаштована влада в стані забезпечувати постійне залучення все нових і нових людських, сировинних і інших ресурсів для вирішення економічних і політичних проблем переважно позаекономічними, тобто політичними засобами. Тоталітарно-улаштоване правління успішно досягає поставлених перед ним цілей, якщо діє за принципом «результат за будь-яку ціну». Коли ж суспільство змушене розвиватися інтенсивно, цей тип правління виявляється малоефективним, більш того, він перетворюється в перешкоду на шляху прогресу країни. Органічно властива йому централізація управління, при якій команди приймаються лише на самому «верху», виключає кваліфіковані планування і рішення, оскільки центр у принципі не може мати скільки-небудь повну інформацію про наявні на місцях можливості конкретних підходів до досягнення конкретних цілей. При відзначеному органічному пороці керівництва країною з єдиного центру дія таких істотних факторів, як централізований розподіл матеріальних благ, що виключає особисту зацікавленість виконавця, острах відповідальності, скутість ідеологічними догмами і т.д., відступали на другий план.¹²

1.3 Види політичних режимів.

Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режи­му, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюєть­ся державна влада в суспільстві. Він характеризується станом де­мократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспіль­них відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.

Сучасна теорія держави розрізняє два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить ще від Платона, який виділяв, окрім «найкращої держави», тимократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію і тиранію; остання, якщо користатися сучасною термінологією, є тоталітаризм.

Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, зас­нована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Де­мократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність.¹³

Демократичний режим — це такий режим, коли державна вла­да здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через де­мократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: де­мократично-ліберальний, демократично-консервативний, демо­кратично-радикальний.

Демократія й олігархія були історією переборені (перша - цілком, друга - частково), а демократичний і тоталітарний режими перетворилися нині в пануючі форми. Їхнє сучасне тлумачення відрізняється від платонівського. Державовідча думка ХХ століття протиставляє демократію як політичну форму, що забезпечує прогрес, тоталітаризму як утіленню політичної реакції, тоді як у Платона обидві вони суть форми виродження «найкращої держави». Правда, тиранія (платонівський еквівалент сучасного тоталітарного режиму), у цій градації займає останнє місце і тому страждає найбільшою виродженністю.

Загальний хід процесу виродження, по Платону, такий. «Найкраща держава» - ідеал, що відрізняється стабільністю. Тимократія відрізняється від неї насамперед елементом нестабільності: ще вчора єдиний патріархальний клас розщеплюється під впливом власницьких інтересів і конкуренції. «Скупчення золота в коморах у приватних осіб губить тимократію, - говорив Платон, - вони насамперед вишукують, на що б його ужити, і для цього переписують закони, мало рахуючись з ними». Виникає конфлікт між чеснотою і багатством. «Коли встановлюються порядки, по яких до влади не допускаються ті, у кого немає визначеного майнового цензу, перемагає олігархія, що тримається на збройній силі або залякуванні», тобто за допомогою політичного насильства, як сказали б ми сьогодні. Виникнення олігархії створює передумови для початку громадянської війни між олігархіями і найбіднішими шарами. Соціальна міжусобиця, якщо в ній перемагають бідняки, приводить до демократії, у результаті чого супротивники знищуються або виганяються, інші зрівнюються в цивільному стані і можливостях займати державні посади. Установлюється «царство волі» і як наслідок цього - беззаконня. Реакцією на витлумачену в такий спосіб демократію є тиранія - незаконна влада одного. Порівняння платонівської концепції політичних режимів (держав) із сучасним державознавством свідчить, що в ній міститься в зародку практично всі елементи політичної думки, за допомогою яких і сьогодні формуються політичні теорії: типологія політичних режимів (держав), їхня історична послідовність, закономірність їхньої зміни, форми переходу від одного типу держави до іншого (наприклад, революція, громадянська війна), і навіть вказівку на джерела історичних змін, серед яких Платон позначає і те, що пізніше марксисти назвали класовою боротьбою.¹⁴

Політичний режим демократичного типу має своєї соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов свого життя і які будують відносини один з одним на основі обміну і договору.

Політичними передумовами цього режиму є:

• відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології, що однозначно визначає мету суспільно - історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення;

• наявність вільно формованих позадержавних політичних партій, що відбивають соціальну диференціацію цивільного суспільства;

• обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на яких вони виступають з розробленою виборчою програмою, що відбиває інтереси партією соціальної групи цивільного суспільства, яке вони представляють;

• функціонування політичної системи, що припускає боротьбу, конкуренцію політичних партій, угоду між ними, утворення коаліцій політичних сил, що прагнуть до парламентської більшості й одержання вирішальної ролі в державному управлінні; передбачається, що виникаюча в такий спосіб політична боротьба є відображення соціально - економічної конкуренції усередині цивільного суспільства;

• існування не визначальної державну політику і тому не несущої за неї відповідальність меншості, у функцію якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічна і кадрова підготовка його зміни;

• наявність політичних воль (гласність, воля слова, преси, вуличних ходів, демонстрацій, мітингів, протестів і т.д. і т.п.), за допомогою яких суверенні об'єкти цивільного суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.

Реалізація цих передумов робить політичний режим демократичним.

Головне в політичному режимі - порядок і умови формування державної влади. Умови демократії забезпечують у цьому процесі вирішальну роль народу. Демократичний режим уможливлює послідовно визначальний зв'язок населення з партіями, партій через вибори які проводяться періодично з представницькою владою, представницької влади з владою виконавчою. Такий порядок вважається головним достоїнством демократичного політичного режиму, тому що забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.¹⁵

Політичний режим тоталітарного типу такою перевагою не володіє. Для нього характерно насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою і побутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем. Вона підкоряє собі державу. У її руках знаходяться засоби масової інформації, друку. У методах управління переважає політичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор.

Подібні властивості, здавалося б, виключають можливість ненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвід Чехословаччини, Угорщини, багато в чому Польщі і, можливо, СРСР, тоталітарний політичний режим здатний до самозміни з поступовим і відносно мирним переходом до посттоталітарного, а потім, очевидно, і до демократичного. У всякому разі такого роду перехід успішно здійснений в Іспанії, Греції, Чилі, які відмовилися від фашистських режимів і вибрали демократичний шлях розвитку.

Політичний режим авторитарного типу - третій його вид, зафіксований сучасною теорією держави. Він є проміжним між тоталітарним і демократичним режимами, перехідним від одного до іншого. При цьому перехід може здійснюватися як убік демократії, так і убік тоталітаризму.

Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає «розмитість», нечіткість багатьох його властивостей. У ньому можна спостерігати риси і тоталітаризму, і демократії. Головна його особливість полягає в тому, що державна влада не має тоталітарного характеру і не досягає повного контролю над усіма сферами економічного, політичного і культурного життя. У ньому немає єдиної державної обов'язкової для всіх ідеології, що замінюється ідеологічними конструкціями типу теорії національного інтересу, ідеями патріотизму і т.п. Управління здійснюється не настільки твердими, як при тоталітарному режимі, засобами. Масовий терор відсутній.

Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політич­них партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.

Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашист­ський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм.

Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскра­во виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму.

Авторитарні політичні режими з'являються на авансцені історії тоді, коли влади мають намір приступити до корінних реформ суспільного ладу і здійснити «революцію зверху» (наприклад, перехід в Іспанії від фашистського ладу до демократичного в останній період правління каудильйо Франко, почата в СРСР у 1985 р. перебудова відбувалися в умовах авторитарних режимів).