145012 (Семіотика багатоквартирного житла)

Реферат на тему :

"Семіотика багатоквартирного житла"

Зміст

1. Еволюція багатоквартирного житла

2. Семіотика. Знак в архітектурі

3. Аналіз синтаксису фасаду житлового будинку

Підсумок

Список літератури

1. Еволюція багатоквартирного житла

Історія багатоквартирного житла налічує більше двох тисяч років. Перші багатоквартирні будинки (МКД), в звичному для нас розумінні, появилися за часів Римської імперії, коли сенат прийняв закон, що дозволяли вільним громадянам Риму володіти окремими житловими приміщеннями в міських "багатосімейних" будинках-інсулах. Тоді і з'явився термін,що вживається сьогодні в багатьох країнах "кондомініум" тобто співволодіння. У Середні віки будинки з багатьма приміщеннями - окремо для кожної родини, якими сумісно володіли власники цих приміщень, - будувалися в огороджених стінами містах-фортецях, що служили притулком від нападів супротивників підчас міжусобних війн. Після Середньовіччя аж до початку ХХ ст. ідея спільної власності на МКД не виникала, хоча саме за рахунок швидкого та численного будівництва такі будинки розросталися в міста в епоху індустріалізації - дома, як правило, повністю належали багатим власникам і були прибутковими.

Тільки в першій половині ХХ ст. в Західній Європі (Німеччина, Австрія, Франція) квартири в окремих будинках почали передаватися у власність громадян. Колишні власники розпродавали свої будівлі, квартиру за квартирою, орендарям та іншим бажаючим отримати власне житло - так до Європи повернулися кондомініуми. Цей підхід поширився на країни Латинської Америки і Пуерто-Ріко, де в 1951 р. були прийняті закони, які створили правові рамки для кондомініумів як частини корпоративного та житлового права. З Пуерто-Ріко ідея спільної власності на МКД поширилася на США, а звідти - на Канаду.

Після цього кондомініуми як тип житлових комплексів, в яких одночасно присутня приватна власність на квартири та нежитлові приміщення та спільна часткова власність на місця загального користування, отримали широке поширення в багатьох країнах світу.Крім того, кондомініуми стали виникати при будівництві МКД, приміщення в яких ще на етапі будівництва або відразу по його завершенні продаються особистим власникам, а будинок стає їхнім спільним майном. Таке будівництво перетворилося на надзвичайно вигідний бізнес: житло в цих будинках має 100-відсоткової ліквідністю і приносить добрі прибутки компаніям-забудовникам.

Економічною базою демократичної правової держави являється приватна власність і вільний ринок. У результаті прогалин у законодавстві в Росії, України, Білорусі, Вірменії, Азербайджані, Молдові, Таджикистані до останнього часу збереглися пострадянські адміністративні схеми управління МКД (не випадково саме житлово-комунальний сектор часто називають "останнім оплотом соціалізму"). Практика довела, що державні (муніципальні) житлові організації характеризуються низькою ефективністю використання фінансових коштів, у т. ч. внаслідок штучно створеної високої зайнятості

У Росії, України та інших республіках колишнього СРСР в даний час застосовується поняття "багатоквартирний будинок", під яким розумієтся будинок, що включає дві і більше квартири, які мають самостійні виходи в приміщення загального користування. До складу МКД крім квартир можуть також входити одне або декілька нежитлових приміщень, що належать на праві власності різним особам і не входять до складу загального майна

Інсули (лат. Insula - буквально перекладається як острів) З'явилися не раніше III століття до н. е..- в Давньоримській архітектурі - багатоповерховий житловий будинок з кімнатами і квартирами, призначеними для здачі внайми. Мали поверховість від чотирьох до семи поверхів, є згадки про восьмиповерхові інсули. Вони складали масову забудову давньоримських міст. У інсулах проживали як бідні, так і заможні верстви римського населення. Інсули будувалися звичайним для Стародавнього Риму способом бутової кладки. За часів Республіки в якості будівельного матеріалу використовувалися невеликі туфові блоки неправильної форми, скріплені цементом. Пізніше інсули почали будувати з цегли. Дахи робилися з черепиці. Перший поверх інсул зазвичай займали галереї з невеликими крамницями. Звідти був вхід в світловий дворик, навколо якого установлювалися приміщення. Зазвичай до кожної квартири або кімнаті вела окрема сходи: розібравши її, господар міг блокувати мешканця в його кімнаті, поки той не виплатить квартирний борг. Перші поверхи інсул зазвичай знімали заможні городяни: у таких квартирах були високі стелі (до 3,5 м.) і широкі вікна, захищені щільними віконницями: слюда і скло використовувалися рідко через їх дорожнечу. Квартири, починаючи з третього поверху, зазвичай призначалися для бідніших наймачів: вікна в них були маленькі, а стелі такі низькі, що мешканцям у них доводилося ходити зігнувшись. Часто пристроювалися дерев'яні антресолі. Центральне опалення відсутнє: тепло в кімнатах давали індивідуальні водяні котли. У інсули каналізація зазвичай не проводилася: в Римі нечистоти виносилися в гнойові купи або просто викидалися з вікон; воду брали з найближчих джерел або фонтанів. В інших містах на першому поверсі була вбиральня, як, наприклад, показали розкопки в Остії.

У Меса Верде, США , штат Колорадо знаходяться перші в Америці "багатоквартирні будинки". І час їх спорудження відносять до VI-XIII століття. Що ж являло собою поселення стародавніх індіанців? Без інструментів і будівельної техніки їм вдалося побудувати абсолютно дивовижні багатоповерхові будівлі. Вони розташувалися прямо на стіні ущелини, вони схожі одночасно і на неприступні фортеці, і на середньовічні замки, які пливуть у повітрі. Найбільш великим будинком є так званий Скельний палац. Населення такого міста-замку складала близько 400 чоловік. Цей "житловий комплекс" включав більше 200 житлових кімнат, комори, 75 двориків і терас. Були там і 23 ківи (круглі приміщення з дерев'яним дахом, призначені для ритуальних обрядів). Стіни предки індіанців зводили з жовтого пісковика. Блоки розміром з буханець хліба з'єднували з допомогою глини, розмоченої у воді. А деякі стіни навіть прикрашені розписами і геометричними орнаментами. При цьому для споруди будинків стародавні будівельники вибирали природні ніші в скельних обривах.

В 1,6 км на північ від сучасного міста Таос в американському штаті Нью-Мексико розташовано поселення Таос-Пуебло або Пуебла-де-Таос . Через поселення протікає невелика річка, Ред-Віллоу-Крік.

Найбільш примітною особливістю Таос-Пуебла є коричнево-червоний глинобитний багатоповерховий житловий комплекс, розділений на дві частини річкою Ріо-Пуебла. Згідно сайту Таос-Пуебла, комплекс був побудований в період між 1000 і 1450 рр.. н. е.. Статус об'єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО присвоєно у 1992 р. Станом на 2006 р. близько 150 чоловік живуть у глинобитному комплексі постійно. Пуебло на північному березі річки вважається одним з найбільш визначних і часто фотографованих споруд у Західній півкулі. Це найбільше з до цих пір використовуваних споруд древніх пуебло (відомі також більш крупні, але вже занедбані "палаци" в Меса-Верде та ін.) Стіни виготовлені з глинобитних елементів і по товщині можуть сягати метра і більше. Спочатку будинки служили оборонними спорудами. Аж до початку XX століття на верхні поверхи піднімалися за допомогою приставних сходів, нерідко у внутрішнє приміщення можна було потрапити тільки через дах за допомогою приставних сходів. У разі нападу зовнішні сходи втягувалися в будівлю. Дома зазвичай складаються з двох кімнат, одна з яких є власне житловий, а друга була кухнею-їдальні-складом. Кожен будинок є замкнутим, проходи з будинку в будинок не були передбачені. Раніше індіанці племені Таос рідко використовували меблі, але зараз вони використовують столи, стільці і ліжка. У Таос-Пуебло всередині жител заборонено використовувати електрику, проточну воду, прокладати трубопроводи. Пуебло огороджено суцільною стіною, яка символізує її суверенітет. Раніше стіна була істотно довшою і захищала селище від набігів сусідніх племен.

У Середні віки будинки з багатьма приміщеннями - окремо для кожної родини, якими сумісно володіли власники цих приміщень, - будувалися в огороджених стінами містах-фортецях, що служили притулком від нападів супротивників підчас міжусобних війн.

Після Середньовіччя аж до початку ХХ ст. ідея спільної власності на МКД не виникала, хоча саме за рахунок швидкого та численного будівництва такі будинки розросталися в міста в епоху індустріалізації - дома, як правило, повністю належали багатим власникам і були прибутковими.

У кінці XIX – на початку XX ст. з появою великого приватного капіталу строгі форми класицизму втрачають свою популярність, архітектура стає родом товару. З'являється мода на "ретроспективні" стилі, комбінації архітектурних елементів, запозичених з різних національних стилів. Складаються альбоми-каталоги історичних архітектурних форм, використовуючи які, архітектори могли "цитувати" ті чи інші мотиви або композиційні прийоми візантійського, романського стилів, ренесансу, класицизму. Паралельно з еклектикою в кінці XIX ст. виникає спроба створення "єдиного великого стилю" нового суспільства, покликаного створити навколо людини цільну естетично насичену предметно-просторове середовище, висловити духовний зміст епохи за допомогою синтезу мистецтва, нових форм і композиційних прийомів, матеріалів і конструкцій. Цей стиль отримав в різних країнах різні назви: "модерн", jugendstil "," secessionstil "," art nouveau "," liberty ". Модерн протиставив еклектиці єдність, органічність і свободу форм, дух стильової єдності і взаємодії всіх видів мистецтв. В архітектурі з'явилася вільне планування на основі використання залізобетонного каркасу, активно впроваджувалися нові матеріали: скло, кований метал, кахлі і кераміка, в інтер'єрі - фанера, полотно, різьблення по дереву, необроблений камінь, вітраж. Для модерну характерна часткова або повна відсутність симетрії, створення яскравих , індивідуальних образів, багатство кольору і пластичного декору, динаміка, "плинність" форм, використання природних мотивів (ліан, хвиль, фігур тварин і фантастичних істот). У цей час починають зводитися дохідні будинки. Прибутковий будинок - багатоквартирний житловий будинок, побудований для здачі квартир в оренду. Як тип склався в європейській архітектурі 1830-40-хгг. і до XX ст. став одним з основних типів міського житла. В кін. XIX - поч. XX ст. дохідний будинок звичайно займав всю ділянку, що належала домовласнику ділянку з незабудованим внутрішнім двором-колодязем. Прибуткові будинки мають сотообразную просторову структуру: однорідні по плануванню квартири групуються навколо сходових кліток, коридорів і галерей. Різноманітну архітектурну та декоративну обробку мав, як правило, лише парадний, вуличний фасад.

У 1920-х роках у радянській архітектурі починається період, коли архітектори намагалися створити мову архітектури нового світу, порвавши з минулим-конструктивізм. Головне завдання проектування - конструювання матеріального середовища, що оточує людину, використання нової техніки для створення простих раціональних форм, доцільних конструкцій на основі функціонального методу. Конструктивізм висловлював надії нового споживача архітектури - пролетаря, широких народних мас, міць індустріального суспільства, вирішального великі соціальні завдання. Принципове невизнання форм минулого призводило до пошуку нового архітектурного мови без прикрас, культу інженерних і архітектурних конструкцій при зведення квартирного житла. В історії російського конструктивізму професійні архітектори проектували всілякі модульні конструкції житлових одиниць, що з'єднуються між собою у великі комплекси, рухомі по зовнішніх стінах ліфти і т. д.

У цей час в архітектурі XX століття з’являється нова течія - функціоналізм, що вимагає суворого відповідності будівель і споруд виробничим і побутовим процесам (функціям) що протікають в них. Виник він в Німеччині (школа "Баугауз") і Нідерландах (Я. Й. П. Оуд). Використовуючи досягнення будівельної техніки, функціоналізм дав обґрунтовані прийоми і норми планування житлових комплексів (стандартні секції і квартири, "рядкова" забудова кварталів торцями будівель до вулиці). Філософія стилю - "форма визначається функцією".

В області житлової архітектури укладена в знаменитому постулаті Ле Корбюзье: "Будинок - машина для житла". Критики концепції функціоналізму характеризують її негативну складову наступним набором епітетів: "Безликість" серійності ", бездуховність, сірість і штучність бетону, незграбність паралелепіпеда, грубість і мінімалізм зовнішньої обробки, стерильність і кольчужні ворожість кахельної плитковий. Контраст між ціклопізмом зовнішніх розмірів і мікроскопічними внутрішніми приміщеннями та вікнами, що робить удома цього стилю схожими на вулики. На відміну від конструктивізму функціоналізм позбавлений монолітності. При детальному розгляді будинок розпадається на окремі блоки. На відміну від сталінського ампіру функціоналізм позбавлений помпезності і претензійності. Будинки нагадують не палаци, а вулика з квартирами-стільниками. На відміну від неоготики - дешевий штучний матеріал і видиму відсутність даху. На відміну від Хай-тека - закритість маленьких вікон, ваговитість і неміцність.

Раціоналізм 1920-1930-х років романтизував в архітектурі прості геометричні форми - нова пластична мова промислової ери. Раціоналізм висунув вимогу єдності архітектурної форми, конструкції й функціонально обумовленої просторової структури споруди. Теоретик напрямку - Ле Корбюзье - бачив справжню красу в чіткої ясності геометричних обсягів, в простоті і логіки сучасних залізобетонних конструкцій. Він визнає примат функції, однак вважає єдиним джерелом архітектурно-естетичної виразності архітектурну конструкцію. Оспівуючи естетичні достоїнства залізобетонного каркасу, висунув "п'ять принципів" сучасної архітектури: 1) будівля на стовпах, 2) плоский дах, 3) вільне планування поверху; 4) горизонтальні вікна; 5) вільне оформлення фасаду (наприклад, вілли в Пуассі і Гарше). У житловій архітектурі раціоналізм охоплював як економічне житло - багатоквартирні будинки та котеджі, так і дороге високоякісне житло - заміські будинки і вілли. В архітектуру житла привніс піднятий на колони перший поверх, плоскі експлуатовані дахи, вікна на висоту поверху від підлоги до підлоги, промисловий дизайн деталей.

Постмодерн з'явився в 1960-х роках у США і Західній Європі у відповідь на повсюдне поширення Інтернаціонального стилю з його раціоналізмом і функціональним методом, який заперечує складності і протиріччя в архітектурі. Передумовами появи постмодерну стали вичерпаність новаторського духу модернізму та Інтернаціонального стилю, руйнування міського середовища функціональної забудовою, що приносить відчуття зневіри, монотонності і одноманітності. Постмодерн впроваджував у проектування принципи демократичної архітектури, поваги індивідуальності споживача, партнерства та співтворчості з мешканцем житла. Постмодерн характерний в унікальних житлових будівлях - позаміських та міських особняках еліти споживчого товариства.