144801 (Офісні будівлі в історичному середовищі), страница 3

Київський досвід підміни історичних будівель новою забудовою дедалі більше розгортається у Львові. Цілком можливо, що через кілька десятиліть від історико-архітектурної спадщини минулого тут залишаться їхні акуратні образи, до яких нікому не буде діла. Тим більше туристам.

За свідченням різних джерел, тільки в центральній частині Львова зареєстровано понад дві тисячі пам’яток архітектури загальнодержавного значення, здебільшого житлових, культових і адміністративних будинків. Крім цих об’єктів, місто також зберегло безліч пам’яток місцевого значення, які створюють історичне середовище. Тепер над цим багатством нависла загроза. Після багатьох років прохолодного ставлення до пам’яток архітектури їхній стан дуже погіршився. Чимало будинків потребує не просто косметичного ремонту, а серйозних реставраційних робіт. Але грошей у міста на це немає. За таких умов державні і місцеві чиновники усе частіше передають пам’ятки архітектури окремим комерційним підприємствам, які обіцяють відновити будинки. Проте от лихо: після втручання так званих інвесторів від пам’яток мало що залишається. Будівельні ж компанії не тільки з лихвою повертають свої витрати, а й навіть непогано заробляють. А оскільки більшість історичних будівель перебувають у жахливому стані, то охочих взяти участь у грі за назвою "Інвестори рятують пам’ятки" — аж надто. Задоволені можуть бути і чиновники: не вклавши у ремонт жодної копійки коштів із бюджету, вони по-своєму розв’язують проблему.

За останнє десятиліття у Львові до дрібниць відпрацьовано механізм, який дозволяє зрівняти пам’ятки архітектури із землею і спорудити на їхньому місці сучасні торговельні або офісні будинки. Прикладів хоч греблю гати: площа Міцкевича, 9 і 10, вул. Валова, 15, проспект Свободи, 45. Дивним є те, що самі неіснуючі будинки при цьому ще й значаться в реєстрі "національного надбання"! Пошуки винних рідко завершуються успіхом.

Особливо швидкими темпами руйнуються зразки архітектури XVIII—XIX століть. На думку фахівців, якщо так триватиме й надалі, то туристам невдовзі не буде на що дивитися. Архітектурні пам’ятки необхідно виводити з аварійного стану, а не доводити до нього, вважає історик, віце-президент Товариства шанувальників Львова Іван Сварник. Чи зацікавлений інвестор у збереженні пам’яток? А тим часом сумна доля очікує чергові пам’ятки — житлові будинки класицистичного стилю на пл. Соборній, 14 і 15. На їхньому місці інвестори вже проектують нові торговельні об’єкти. Частина нежилих помешкань будинку на пл. Соборній, 15, орендувало ЗАТ "Технопарк ЛЗТА", який не збирався зберегти об’єкт для нащадків. Тепер чиновники і представники інвестора намагаються переконати громадськість, що пам’ятка не надто цінна, до того ж вона практично зруйнована, врятувати її неможливо. Тому вихід один — збудувати на її місці новий об’єкт.

На думку начальника управління охорони історичного середовища Львівської міськради, жахливий стан пам’яток — наслідок катастрофічного браку коштів. Більшість із них — житлові будинки, ремонт яких у минулі десятиліття фінансувався з бюджету за залишковим принципом. За розрахунками А.Левика, тільки на один історичний будинок на пл. Ринок у середньому необхідно від 5 до 10 млн. грн. Оскільки тут розташовано 45 пам’яток архітектури XIV—XIX ст., то навіть мінімальні потреби реставраційних робіт могли б становити близько 40—50 млн. грн. на рік. Як вважає заступник глави Львівського відділення Спілки архітекторів України Михайло Ягольник, коли витрачати в середньому по 10 млн. грн. на кожну пам’ятку архітектури, то необхідно близько 20 млрд. грн., що дорівнює 40 бюджетам обласного центру. Якщо реально оцінювати ситуацію, то місту з цією проблемою не впоратися і за багато десятиліть.

Вихід із ситуації генеральний директор фірми "Ренесанс", голова ради Центру вивчення і збереження пам’яті українського народу Олександр Криськів бачить у тому, щоб місто навчилося управляти історичним центром. Для цього треба розробити відповідну комплексну програму, у якій посіли б своє місце туризм, екологія, реставрація пам’яток та інше, словом усе — від піару до підготовки фахівців. Це дозволить не лише знайти необхідні кошти на утримання пам’яток, але й своєчасно проводити всі ремонтні роботи. На круглому столі "Збереження історико-архітектурної спадщини Львова", у якому взяли участь представники громадськості і місцевої влади, говорили також про передачу пам’яток архітектури у приватні руки. Призупинення приватизації пам’яток архітектури негативно позначається на їхньому стані. Ні держава, ні місто не можуть бути ефективними власниками, оскільки не мають коштів для їхнього утримання. На це зауваження заступник директора з маркетингу Львівської картинної галереї Микола Гайда зауважив: приватна власність на історичні будинки має позитивні і негативні аспекти. Приватизація дає надію, що приватний капітал вкладатиме свої гроші в їхнє відновлення. Але за нинішньої ситуації часто-густо це практично неможливо. У центральній частині міста колись великі особняки розділені на невеликі помешкання. Тепер ці квартири приватизуються, продаються, господарі розпоряджаються ними на власний розсуд. Не хочуть зважати на закон про охорону культурної спадщини не лише жителі особняків, але й великі інвестори. Домовившись із місцевою владою про оренду частини помешкань, вони не мають жодного інтересу рятувати пам’ятки. Грошей знадобиться багато, а користі буде мало. Навряд чи люди, котрі живуть у цих будинках, зможуть чимось допомогти в ремонті. Що може стримати владу й інвесторів? Як вважає координатор Громадського форуму Львова Олег Мацех, багато будинків у місті руйнуються не через брак коштів, а через відсутність механізмів стримування від неправомірних дій місцевих чиновників і інвесторів. Концептуально інвестор має зберегти на об’єктах не лише фасади, але й структуру перших поверхів і підвалів. Йдеться про проект регенерації пам’яток, відновлення їх у колишньому вигляді, а не про нове будівництво. Запропонований проект розрахований на повне знищення будинків. Реальні підтвердження сказаного може побачити кожний. Правила гри є, це закон. І чиновники мають відповідати за його дотримання. Управління охорони історичного середовища при Львівській міськраді має всі повноваження для наведення ладу у цій сфері, але займає конформістську позицію. Причина такої поведінки — підконтрольність і підзвітність управління міському голові. Тому, перед тим, як шукати коштів для відновлення історичних пам’яток Львова, слід створити умови, за яких робота охоронних органів буде максимально незалежною від впливу органів місцевого самоврядування. Також необхідно створити структуру, яка стане на захист культурної спадщини. Приміром, у сусідній Польщі ці функції виконує спеціальний підрозділ на чолі з головним консерватором. Щоб остаточно не втратити історичну забудову, Львову необхідно терміново повертати державний заповідник, який існував донедавна. Інакше туристам справді нічого буде показувати.

Проекти будівництва в центральній частині Львова модерних будівель із скляними фасадами з’являються дедалі частіше. Прикро, що громадськість часто дізнається про втілення цих проектів постфактум, коли скляний архітектурний "шедевр" уже височіє у центрі міста.

Наразі одними із найбільш обговорюваних проектів будівництва в центральній частині Львова є три об’єкти. Це потенційне спорудження модерного будинку на розі вулиць Вірменської-Краківської, створення центру "Брістоль Плаза" на проспекті Свободи і вулиці Гнатюка, а також розміщення будівлі офісних приміщень на розі вулиць Шухевича-Франка. Усі ці потенційні будівлі, відповідно до задуму архітекторів, мають "прикрашати" історичний місто своїми скляними фасадами та модерними формами. Реставратори і шанувальники пам’яток Львова б’ють на сполох: розміщення скляних об’єктів серед суцільних пам’яток архітектури в центральній частині міста є прямим порушенням пам’яток охоронного законодавства, оскільки такі будівлі спотворюють історичне середовище.

Чим Львів приваблює туристів? Багато хто відповість: "Своєю архітектурою та збереженим історичним середовищем". Власне це приваблює не лише гостей міста, це також є гордістю і його мешканців. Натомість прихильники будівництва у центрі Львова модерних будівель, вважають позицію своїх опонентів свідченням їхньої дрібномістечковості. Власне, дрібномістечковим підходом назвав в одному із інтерв’ю директор інституту "Укрзахідпроектреставрація" Володимир Швець страх львівських архітекторів і реставраторів будувати щось нове і модерне. На його переконання, в тих місцях у центральній частині Львова, де з пам’яткоохоронної та містобудівної точки зору можна побудувати будинок, його будувати необхідно. Що ж стосується помилок і недоліків у будівництві, то їх, за словами пана Швеця, не уникнути. "Архітектура українська тільки постає, державотворча ментальність тільки створюється, відповідальність за свої дії тільки з’являється", - зазначає він.

Водночас екс-начальник управління охорони історичного середовища міськради, а нині заступник директора палацу Потоцьких, Микола Гайда переконаний: щоб уникнути помилок у забудові центральної частини Львова, то треба це робити на конкурсних засадах. Крім цього необхідно розробити концепцію будівництва в історичній частині міста.

"Коли місто хоче належно виглядати і бути грамотно забудованим, то воно повинне взяти ініціативу і опрацювати засадничо-концептуальні проекти забудови центральної частини. Потім уже ці ідеї продавати, а радше – реалізовувати. Тобто, мають бути рамки, в яких інвестор зможе працювати. Оскільки такі проекти не розроблені, інвестору віддають ділянку, а він намагається з цієї ділянки "викачувати" все, що може. Це приводить до того, що в місті з’являються речі несусвітні. Хтось собі щось проектує, потім виносить це на обговорення... Воно в багатьох випадках суперечить постулатам збереження історико-культурної спадщини центральної частини міста. А потім інвестор говорить, що гроші вже затрачені і так далі, і тому подібне", - розповідає Микола Гайда.

Натомість відомий львівський реставратор Кость Присяжний вважає, що врятувати місто від неграмотної модерної забудови допоможе запровадження мораторію на будівництво в центральній частині приблизно на 10 років. "Архітектори отримали свободу лише 15 років тому і тільки-тільки починають підходити до певного рівня архітектури. У центрі потрібно оголосити мораторій на будівництво нових будівель років на десять і дати місту спочити, поки архітектори вийдуть на відповідний рівень. В історичному середовищі міст недопустимі великі площини скла, застосування блискучих матеріалів, неонова реклама. Але на це ніхто не звертає уваги, бо це не закон, а всього лиш рекомендація. А там, де йдеться про гроші, забувають про смак, етику, культуру і все на світі", - зазначає Кость Присяжний.

Володимир Швець ідею впровадження мораторію на будівництво в центральній частині Львова вважає нереальною. "Чомусь дуже багато людей, які є палкими прихильниками правильного збереження Львова, керуються тоталітарним забороняючим мисленням. Їм здається, що досить вдало заборонити, "скрутити руки архітектору". Але існує об’єктивний процес. Ми маємо пережити цей перехідний період, і наша задача – зробити це з мінімальними втратами для Львова", - говорить він. На думку Володимира Швеця, теоретично вберегти Львів від агресивної архітектури можна, якщо на рівні міської ради прийняти рішення про заборону будь-якого будівництва в центральній частині міста. "Але цього рішення ніхто не приймає. Ті, хто очолює багато будівельних проектів, є одними із тих, хто вирішує долю Львова", - каже пан Швець.

Схожу думку висловили й учасники нещодавно проведеної дискусії "Новітня забудова в історичному середовищі Львова". На переконання фахівців, причиною того, що в центрі міста виростають архітектурні "монстри" є недолугість пам’яткоохоронного законодавства і відсутність ефективного регулювання будівництва нових об’єктів на рівні міської влади.

"В інших державах є таке поняття, як припис консерватора. Тобто консерватор міста має давати свої побажання, мотивації, рекомендації щодо забудови тої чи іншої ділянки. У них він має вказати поверховість, збереження висоти до карниза, матеріал, з якого мають будувати будівлю. Чомусь у нас це не робиться, на жаль. Тому ми маємо проекти на зразок "Укрсоцбанку". І не завжди вони пасують до центральної частини міста", - зазначає Микола Гайда .

Натомість віце-президент Товариства Шанувальників Львова, історик Іван Сварник переконаний, що цікавість нашого міста для туристів полягає у присутності на його вулицях прикладів забудови різних епох та стилів. Однак достойного прикладу забудови ХХІ століття в центральній частині міста немає. "Було б добре, якби наш час вніс свої моменти в архітектурну забудову Львова", – вважає пан Сварник.

Усе ж більшість експертів переконані, історичне середовище центральної частини Львова необхідно вберегти від недоречних втручань модерної скляної архітектури. Проектувати і будувати можна що завгодно. Важливо, щоб будівельні об’єкти були розміщені у відповідних місцях, а самі будівлі не спотворювали довколишнього середовища архітектурних пам’яток. Недаремно наше місто внесено у список світової спадщини ЮНЕСКО, тобто його цінність визнано на міжнародному рівні. Як зазначає Микола Гайда: " Зараз просто мода пішла на скло, але завтра вона перейде".

Джерело

Василь Худицький, "Дзеркало тижня" № 3 (632) Субота, 27 Ciчня - 2 Лютого 2007 року

http://www.dt.ua/3000/3680/62871/

http:/ibud.ua/