144801 (Офісні будівлі в історичному середовищі), страница 2

Вул. Михайлівська, 7. Зруйнована двоповерхова пам’ятка архітектури (з багатим декором зверненого до вулиці головного фасаду). Новобуд, що виріс тут, своїми сучасними формами й матеріалами різко дисгармонує з історичним середовищем.

Пейзажна алея (над урочищами Гончарі-Кожум’яки). Під час підготовки ділянки заповідника "Місто Володимира" до протиправної забудови найцінніший археологічний пласт без належних археологічних досліджень згрібався ковшем екскаватора і на самоскидах вивозився у невідомому напрямку.

Початок 2000-х років: Майдан Незалежності. Оскільки вул.Хрещатик і площі, прилеглі до неї, є комплексною пам’яткою містобудування (вулицею-пам’яткою), то в її архітектурно-охоронній зоні неприпустимі ніякі масштабні зміни. Приводом для реконструкції послужила політична ситуація: потрібно було видалити з площі антикучмівське наметове містечко. У результаті реконструкції була зрізана значна частина історичного ландшафту й зелених насаджень, характерних для Києва, і виконане "заскління" площі. Замість живих дерев і кущів вимощений плиткою простір площі прикрасили штучною зеленню та вазонами (архітектор А.Комаровський). Отож головну столичну площу перетворили на дах супермаркету, при цьому ліквідувавши "Музей Лядських воріт" із фрагментами фундаментів давньоруського часу. "Тріумфальна арка", побудована над землею "замість" підземних Лядських воріт, має надумані форми, непропорційну скульптуру Архангела над нею й, будучи поставленою під кутом до головної вісі площі, додає абсурду до різностильового "вінегрету", привнесеного на Майдан його реконструкцією.

Кінець 1990-х років: вул. Спаська, 30. Зведений величезний офісний будинок з бетону і скла поруч із шедевром бароко — церквою Миколи Набережного — позбавив храм колишньої монументальності. Задля новобудови була зруйнована пам’ятка стилю "модерн" і порушене периметральне планування стародавнього кварталу в заповіднику "Древній Київ". Під стінами храму утворилася стихійна автостоянка. Почалося підмочування фундаменту і стін храму. У стінах з’явилися і збільшуються вертикальні тріщини. Автор будинку-монстра — С.Бабушкін.

На межі ХХ—ХХІ століть: на вул. Боричів тік знищено багато пам’яток архітектури й історії — задля зведення на їхньому місці кітчевих приватних особняків і котеджів. Новобудови загрожують збереженню Андріївської церкви, яка вінчає Андріївський пагорб. Усе це відбулося й продовжує відбуватися, попри те, що земля у заповіднику "Древній Київ" (до нього входить і вулиця Боричів тік), згідно із законодавствомає статус національного надбання і приватизації не підлягає.

Середина 1990-х — початок 2000-х років: Урочища Гончарі-Кожум’яки й провулок Воздвиженський. Незважаючи на численні обіцянки міської влади зберегти загальний колорит невисотної історичної забудови урочищ і створити тут парк-музей "Київська Русь" (де б у майстернях експонувалося стародавнє ремісниче виробництво), в урочищах у середині 1990-х рр. здійснено справжній погром. Безжально знищені пам’ятки історії й архітектури заради створення елітного житлового комплексу. З порушенням стародавнього садибного планування впритул один до одного тут були зведені стилізовані під старовину особняки підвищеної поверховості з по-чудернацьки оздобленими фасадами. Цей небувалий несмак перетворив урочища на далеку для заповідника "фантасмагоричну" країну. Підвищена поверховість нових еклектичних будинків на сусідньому Воздвиженському провулку перекрила краєвид на Андріївську церкву. Тут була підрита Старокиївська гора без належних археологічних досліджень.

Кінець 1990-х — початок 2000-х років: Поштова площа. Площа є частиною території заповідника "Древній Київ". У центрі площі в перші роки незалежності України відтворили церкву Різдва Христового (так звана Шевченківська), що стала (як це було у давнину) висотною домінантою ансамблю Поштової площі. Здавалося б, восторжествувала історична справедливість, відтворено храм, по-варварськи зруйнований у 30-ті роки більшовиками. Однак згодом на площі (попри протести й пікети фахівців і громадськості) виросла нова будівля — готель "Рив’єра", що перевищила не лише висоту куполів церкви, а й її дзвіниці, перекрила краєвид як на Андріївську церкву, так і на панораму Задніпров’я, яким раніше могли милуватися кияни і туристи, піднімаючись і спускаючись схилом гори на фунікулері. Виходить, що й сьогодні ми по-більшовицькому доруйновуємо нашу культурну й історичну спадщину.

На протилежному боці площі (вул. Набережно-Хрещатицька, 1-А) ще зовсім недавно був будинок-пам’ятка, зведений у 1912 р. за проектом знаменитого зодчого О.Вербицького. Нині його безцеремонно розібрано і розпочато зведення висотної готельно-офісної споруди у кітчевих псевдоісторичних формах, аж ніяк не характерних для стародавньої забудови Подолу. Будівництво ненадовго зупинилося, коли в сусідній будівлі філії Парламентської бібліотеки раптом з’явилися загрозливі тріщини. Але питання швидко вирішили, розібравши бібліотеку за одну квітневу ніч 2007 року. Як результат — новий монстр надзвичайно розрісся, порушивши охоронну зону стародавньої будівлі елеватора, впритул приліпившись до нього. Після цього з’явилися тріщини й у елеваторі — цій найоб’ємнішій пам’ятці на Поштовій площі. Автор двох готельних будинків на площі — архітектор В.Смирнов.

Середина 1990-х років. Спорудження "співочого поля" в охоронній зоні архітектурного ансамблю Києво-Печерської лаври (облаштування естрадної сцени з надземними і підземними приміщеннями). Гучні розважальні заходи викликають дискомфорт у Лаврі під час богослужінь, а залпи салюту, феєрверки сприяють руйнуванню пам’яток, у стінах яких з’явилися тріщини. Порушений гідрогеологічний баланс ділянки, через це посилився процес замочування печер.

Початок 2000-х років. Поблизу кріпосної огорожі й вежі Кушника Києво-Печерської лаври зведений ресторан у псевдоісторичних формах із глибоким підвалом. Громадськість Києва намагалася протестувати і пікетувати безжально-вандальне будівництво, однак лаврське духівництво до цих заходів не приєдналося. І, напевне, саме тому, що за його потурання й участі ведеться протиправне будівництво на заповідній території Лаври, що загрожує збереженню пам’яток і печер. Очевидно, з метою забезпечення проїзду будівельних механізмів на Нижню лавру в ніч із 7 на 8 жовтня ченцями УПЦ МП були розібрані стародавні ворота (пам’ятка архітектури), а під час їхньої реконструкції зроблені ширші за історичний прототип ("відповідно до сучасних технічних вимог" — як висловився очільник Держслужби з охорони історико-культурної спадщини при Міністерстві культури України Микола Кучерук).

Межа ХХ—ХХІ століть: вул. Щорса, 36 На Печерську, на заповідній території Києво-Печерської фортеці ,на замовлення ректора Національного університету культури і мистецтв М.Поплавського, зведений житловий будинок у 25 поверхів, нібито із квартирами для викладачів. Під час обговорення проекту цього будинку на наукових радах низки інстанцій п. Поплавському дорікали, що проект явно комерційного характеру, і його втілення стане прецедентом для подальшої протиправної забудови території фортеці висотними спорудами, що насправді й сталося. Як відомо, вже нині фортеця інтенсивно забудовується, саме через це нещодавно був знесений будинок-пам’ятка військового телеграфу і зруйнована частина фортечного "мазепинського" валу. Щодо шкоди, заподіяної валові, ведеться кримінальне розслідування.

Початок 2000-х років: вул. Грушсвського, 9-а. У Маріїнському парку в зоні охоронного історичного ландшафту на місці колишнього дитячого садка з порушенням кількох положень містобудівного і пам’яткоохоронного законодавства був зведений 22-поверховий житловий комплекс. Невдовзі у Маріїнському палаці з’явилися тріщини і посилився зсувний процес на придніпровському схилі

Початок 2000-х років: костьол св. Миколая (вул. В.Васильківська, 79). Культова споруда неоготичного стилю, зведена за проектом В.Городецького. В останні роки радянської влади у будинку були проведені ґрунтовні дорогі реставраційні роботи. Нині будинок перебуває в поганому стані. Поява глибоких тріщин у стінах костьолу, на думку авторитетних експертів (доктор технічних наук Г.Чорний та інші), пов’язана зі спорудженням поруч із костьолом об’ємної торгово-офісної будівлі (архітектор В.Смирнов), а також цілої низки інших висотних будинків в охоронній зоні цієї дорогоцінної пам’ятки національної ваги.

Кінець 1990-х років: вул. Володимирська, 47. Через заплановане будівництво об’ємної споруди готелю "Хілтон" були зруйновані дві пам’ятки архітектури, зокрема й знаменита "Рисувальна школа М.Мурашка". Проектована будівля, порушуючи периметральне планування стародавнього кварталу історичного ядра Києва, мала розміститися по діагоналі кварталу. Громадськість активно протестувала і не дозволила цей злочин довести до кінця.

На рубежі ХХ—ХХІ століть на вул. Воровського, 11 по-вандальськи втрутився в історичне середовище висотний (22 поверхи) житловий будинок для співробітників СБУ, що порушив охоронну зону кількох прилеглих пам’яток архітектури.

У 2004 році знесений Сінний базар — пам’ятка торговельної архітектури радянського часу (вул. Воровського). На його місці планується зведення висотного будинку.

Початок 2000-х років: вул. Хрещатик, 50 Над чотириповерховою пам’яткою зроблена надбудова високої двоповерхової мансарди у кітчевих формах, після чого будівля "випала" із ансамблю стародавнього кварталу (архітектор Ю.Духовичний).

Початок 2000-х років: вул. Толстого, 14-А. Пам’ятка техніки — будинок Метеорологічної служби ("будинок О.Беретті") до невпізнанності спотворений розширенням і надбудовами.

Початок 2000-х років: вул. Липська, 10. Розібраний дощенту особняк М.Леопардова задля заміни його спрощеною копією — муляжем із прибудовою впритул до нього висотного будинку сучасної архітектури.

2004—2005 роки: вул. Хрещатик, 5. Попри те, що архітектурний ансамбль Хрещатика є комплексною пам’яткою містобудування, тут був зруйнований будинок-пам’ятка стилю "конструктивізм" з метою спорудження на його місці більш прибуткового "хмарочоса" (архітектор М.Дьомін).

Початок 2000-х років: на Бессарабській площі зведена дисонуюча з Хрещатиком величезна кітчева будівля торговельного центру, задля чого знищена пам’ятка історії — будинок Шолом Алейхема.

Сьогодні по схилах непарного боку вулиці зводяться висотні монстри, протиправно ущільнюється забудова історичного ядра міста, що призведе до транспортного колапсу і серйозних екологічних проблем.

Початок 2000-х років: вул. Терещенка. Поблизу палацових будівель — музею Російського образотворчого мистецтва і Музею мистецтв імені Б. та В. Ханенків споруджуються висотні будинки. У стінах музеїв-палаців з’явилися тріщини, хоча не так давно тут були проведені серйозні й дорогі реставраційно-ремонтні роботи.

Початок 2000-х років: Театральна площа. Історичний ансамбль Театральної площі донедавна формував один із найзатишніших і мальовничих куточків центру Києва. Територія площі — складова частина архітектурно-охоронної зони всієї Володимирської вулиці в цілому, а центром композиції площі і її художньою домінантою був чудовий будинок Опери. Однак грубо проведена реконструкція колишнього "Театрального" готелю (архітектор С.Бабушкін) зруйнували красу ансамблю.

Початок 2000-х років: Олімпійська площа. Будівництво торгово-розважального центру на площі перед стадіоном "Олімпійський" (пам’ятка техніки національного значення) порушило цілу низку положень пам’яткоохоронного і містобудівного законодавств (архітектори О.Комаровський, С.Бабушкін). Однак тривалий час (до виграшу Україною конкурсу на проведення Євро-2012 з футболу) ніякі порушення в забудові площі місцевими чиновниками не визнавалися, і лише закордонні експерти (певно володіють більшим імунітетом до корупції) зробили категоричний висновок, що новобудова перед входом на стадіон перешкоджатиме благополучній евакуації вболівальників, і її потрібно розібрати. До такого рішення, нарешті, прийшли і вітчизняні прокурори й судді.

Нині з’явилася надія, що прецедент із Олімпійською площею покладе кінець і всім іншим протиправним новобудовам у Києві. З’явилася також реальна можливість продемонструвати світові, що українці стають цивілізованою нацією, що ми здатні визнавати допущені містобудівні помилки, а головне, виправляти їх. Можливо, зуміємо прийняти сміливе рішення: ліквідувати підземні басейни на Софійській площі, розібрати будинки-монстри на вулиці Грушевського, 9-а, біля костьолу на вулиці В.Васильківській та в інших місцях... Адже всі європейські держави, принаймні ті, що числять себе такими, не дозволяють собі так брутально поводитися зі спадщиною, залишеною видатними представниками свого народу. Згадаймо лишень, практично у кожній європейській столиці (і не лише столиці) співіснують так звані старі й нові міста: Стара Прага, Старий Відень, Старий Таллінн, Стара Рига, Стара Варшава, Старий Краків... та й загалом — існує поняття Старе місто... Не можна перетворювати древнє місто-красень на експериментальний майданчик для архітекторів-невдах, які лише на "постаментах" видатних пам’яток минувшини, руйнуючи їх, паплюжачи імена визнаних Зодчих і Архітекторів, можуть творити власні "шедеври". Історія вже не раз довела згубність такої практики.

Історично-культурна спадщина України є істотною частиною загальносвітової культурної скарбниці. І якщо ми хочемо на рівні вступити у співтовариство передових європейських країн, то повинні неухильно дотримуватись умов ратифікованих урядом нашої країни міжнародних угод зі збереження спадщини. Є безліч об’єктів спадщини, які досі перебувають під загрозою знищення, але ще можуть бути врятовані.