144477 (Технологія підготовки бетонної поверхні під просте фарбування водними сумішами), страница 2

Технологічні операції з ремонту тріщин

1. Розшивання тріщин за допомогою перфоратора

2. Очищення тріщин і отворів стисненим повітрям

3. Забивання тріщин

4. Ін'єкція смоли.

Ін'єкції смоли

Існує кілька способів ін'єкцій, найпоширенішими є наступні:

• з подачею матеріалу самопливом або під тиском з попереднім перемішуванням компонентів

• з безперервною індивідуальною подачею смоли й затверджувача, які йдуть по окремих трубках

Тиск ін'єкції залежить від ширини розкриття, глибини тріщин і в'язкості смоли. Як правило, воно повинне бути невисоким і не перевищувати 0,1 Мпа.

Точки ін'єкції вертикальних і порядок чергування крапок ін'єкції в горизонтальних елементах. Істотним при ін'єкції будь-якої тріщини є рівномірне проникнення розчинної суміші й абсолютне заповнення нею тріщини. Ін'єкції похилих або вертикальних тріщин починають із найнижчої точки й роблять роботу знизу нагору. Така послідовність необхідна, оскільки смола має властивість випливати із точки, розміщеної вище.

Для горизонтальних тріщин чіткий порядок добутку робіт відсутній. Ін'єкції виконують або від країв тріщини, рухаючись до середини, або навпаки, від середини, рухаючись спочатку вліво до кінця тріщини, а потім вправо, або від середини поперемінно вправо й уліво

3. Технологія підготовки поверхонь

Виконуються такі технологічні операції.

1. Очищення і згладжування поверхні — нову обштукатурену і бетонну поверхню потрібно очистити від пилу, бруду, набризків і патьоків розчину торцем деревини та спеціальним пристроєм. Цю операцію можна виконати за допомогою шліфувальної шкурки, закріпленої у спеціальному пристосуванні для шліфування. Робітник має стояти напівобертом до стіни на відстані 1м і притискати шліфувальне пристосування, щоб кут між держаком і стіною дорівнював 30⁰—40°. Шліфування виконують вертикальними чи горизонтальними рухами.

2. Розшивання дрібних тріщин — виконують дрібним шпателем чи малярним ножем на глибину 2—3 мм. Шпатель має бути нахилений під кутом 45° до кромки тріщини. Розшиту тріщину обмітають від пилу. Дрібні (волосяні) тріщини затирають дерев'яною теркою, змочуючи поверхню водою.

3. Перше ґрунтування, прооліфлення - при простому фарбуванні розшиті тріщини змочують водою (під водне фарбування) чи наносять оліфу (під неводне фарбування). Цю операцію виконують для того, щоб підмазочну суміш міцно утримувати у вибоях і розшитих тріщинах. Оліфу наносять пензлем—ручником, а воду — рогожною чи маховою щіткою. Ґрунтовку наносять на поверхню рогожною чи маховою щіткою, розтушовуючи її на стінах вертикальними рухами щітки, а на стелях — уздовж падаючого світла.

4. Часткове підмазування - тріщини підмазують після висихання шару ґрунтовки. Під водне фарбування застосовують гіп-сокрейдову чи гіпсоклейову підмазку, під неводне фарбування -олійну. Підмазку наносять металевим шпателем, переміщуючи його у напрямі тріщини під кутом 60°-70°, а розрівнюють — рухом уздовж тріщини.

Крім того, підготовлені під фарбування обштукатурені та бетонні поверхні мають бути просушені: вологість ретельно підготовленої поверхні не повинна перевищувати 8 %.

Підготовка раніше пофарбованих бетонних поверхонь

Для цих робіт використовують штукатурний розчин, 1—3 % розчин соляної кислоти, оліфу, підмазку гіпсоклейову та олійну. Виконуються такі технологічні операції.

1. Видалення неміцної штукатурки, відшарованої фарби.

2. Визначте межу дефектного шару. Для цього поверхню простукайте молотком. Глухий звук означатиме, що у цьому місці фарба не зчеплені з поверхнею. Відбийте молотком ізніміть штукатурною лопаткою шар, що відстає. Фарбу зчищають скребком чи шпателем.

3. Очищення поверхні. Якщо поверхня вже кілька разів фарбувалася, то на ній

4. може утворитися набіл (за водного фарбування), тобто товстий фарбувальний шар, який необхідно видалити.

Слабкий набіл змивають водою за допомогою рогожної чи махової щітки. Міцний набіл змочують гарячою водою і залишають на 1—2 години, потім знімають металевим шпателем чи шкребком. Міцні казеїнові, силікатні набіли змочують 1—3 % розчином соляної кислоти (1 л води на 10...ЗО г кислоти) і після розм'якшення зчищають шпателем, скребком.

Під час розведення кислоту вливають у воду, а не навпаки!

Після зняття набілу всю поверхню промивають водою за допомогою рогожної чи махової щітки.

Під час підготовки поверхні під високоякісне фарбування обов'язково виконується друге шпаклювання та шліфування. Другий шар шпаклівки наносять завтовшки 0,5 мм. Прийоми виконання другого шпаклювання та другого шліфування такі самі, як і за наведених вище технологічних операцій.

Друге ґрунтування (перше ґрунтування виконується за простого фарбування) виконують за поліпшеного та високоякісного фарбування. Під клейове фарбування застосовують купоросну, миловарну ґрунтовку. Під вапняне - вапняну. Під силікатне фарбування — силікатну. На 10 л купоросної, миловарної ґрунтовки кладуть 6—7 кг крейди. Зазначені ґрунтовки наносять за водного фарбування. За неводного фарбування використовують оліфу—оксоль. Розглянемо технологічні прийоми другого ґрунтування.

Наносять ґрунтовку рогожною чи маховою щіткою, а потім розтушовують на стінах вертикальними рухами, на стелях — уздовж падаючого світла.

Третє ґрунтування з підфарбовуванням виконують за високоякісного фарбування. За водного фарбування використовують ті самі ґрунтувальні суміші, але без крейди. До ґрунтовки додають пігменти, що переважатимуть у фарбуванні. За неводного фарбування використовують олійну фарбову суміш. Колір суміші — як для остаточного фарбування.

4. Техніка безпеки під час фарбувальних робіт

Основними причинами травматизму під час фарбування є невра-хування дії шкідливих факторів та нехтування заходами для їх попередження. Охарактеризуємо шкідливі фактори, наявні під час виконання малярних робіт, та заходи щодо їх попередження.

Більшість фарбових сумішей, у яких розчинниками є рідини, що легко випаровуються, шкідливі для організму людини, а деякі, виготовлені на свинцевих та мідних пігментах чи із застосуванням бензолу, - отруйні.

Під час висихання фарбових сумішей відбувається виділення в повітря парів летких розчинників, тому фарбові суміші негативно діють на організм людини. Отруйні речовини потрапляють до організму людини через органи дихання, шкіру та шлунок.

Під час виконання малярних робіт усередині приміщення олійними фарбами має бути забезпечена природна (провітрювання) чи штучна вентиляція.

До готування лакофарбових сумішей зі шкідливими і вогненебезпечними речовинами допускаються робітники, які пройшли спеціальне навчання. Забороняється застосовувати для малярних робіт, незалежно від їх обсягу, свинцеві білила як складову частину фарб, а бензол і етиловий бензин — як розчинники.

Під час виконання малярних робіт усередині приміщень методом розпилення, а також під час застосування швидкосохнучих лакофарбових матеріалів, що містять леткі розчинники, робітники повинні бути забезпечені протигазами відповідного типу, захисними окулярами, респіраторами зі спеціальними патронами чи фільтрами для видалення парів, газів розчинників; нешкідливими миючими засобами і теплою водою для миття.

Перебування робітників понад 4 години у щойнопофарбованих олійними фарбами чи нітрофарбами приміщеннях забороняється.

До початку роботи потрібно користуватися захисними кремами, пастами. Після роботи необхідно дотримуватися правил особистої гігієни, ретельно вимити руки, обличчя.

Фарбу, що потрапила на незахищену ділянку шкіри, необхідно видалити дрантям, а потім шкіру промити теплою водою з милом, змастити очищеним вазеліном.

Під час роботи з вапняними фарбовими сумішами, каустичною содою, купоросною олією — концентрована (60—70 %) сірчиста кислота — виникає небезпека опіків рук і очей.

Необхідно бути вкрай обережними — працювати у захисних окулярах, спецодязі, гумових рукавичках і гумових чоботах. Токсичні суміші потрібно зберігати ізольовано від інших речовин.

Під час роботи з ручними електроінструментами, виконанні фарбових робіт у приміщеннях з підключеною електропроводкою можливі електротравми.

Електропроводка в приміщеннях, де фарбують водними сумішами, на час малярних робіт відключається.

Робітники, які користуються електроінструментами, мають бути навчені правилам техніки безпеки під час роботи з ними і знати правила надання першої допомоги на випадок ураження електричним струмом.

Перед тим, як розпочати працювати з хімічними речовинами, уважно прочитайте інструкції до них. Перш ніж викинути ганчірки, просочені розчинниками, їх висушують.

Під час підготовки до виконання деяких малярних робіт та їх проведення існує підвищений ризик пожежі. Причини виникнення пожежі можуть бути такими.

1. Випалювання олійної фарби всередині приміщення паяльними лампами.

Видаляють фарбу хімічним пі ляхом, шпателем, скребком на довгому держаку, щоб не замастити руки, можливе також видалення фарби за допомогою жару. При цьому необхідно забезпечити наскрізне провітрювання.

2. Недотримання правил техніки безпеки під час розігрівання каніфолі та воску.

Каніфоль і віск розігрівають у казані, який наповнюють не більше як на 75 % його об'єму. Не допускається потрапляння до казана води та снігу. Гарячі суміші переносять у закритому посуді. Додавати розчинники до воску необхідно тільки після зняття казана з вогню.

3. Варіння оліфи у вологому неспеціалізованому приміщенні, розбрискування оліфи.

Оліфу потрібно варити у спеціальному приміщенні; не допускається потрапляння вологи до казана. Під час варіння і розігрівання натуральної оліфи необхідно запобігати розбризкуванню і загорянню. Забороняється наповнювати казан оліфою понад 3/4 його об'єму.

4. Застосування відкритого вогню чи іскроутворення під час роботи з нітрофарбами.

Пари нітрофарб легко займаються. Там, де ведуться малярні роботи із застосуванням нітрофарб, неприпустимим є використання відкритого вогню та іскроутворення.

5. Паління під час виготовлення фарбових сумішей, шпаклівок та ґрунтовок.

Фарбові суміші, шпаклівки та ґрунтовки готують до використання тільки у спеціальних колерних майстернях, де є відповідне устаткування, вентиляція. У таких приміщеннях палити заборонено.

Використана література

1. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. – К.: Вища освіта, 2006. – 495с.: іл.

2. А.І. Гавриляк, І. А. Гавриляк, В. Б. Гузюк, А.Д. Акімова, Викладання будівельних дисциплін, Львів, видавництво „Оріяна нова”, 1997. – 174 ст.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. – К.: Вища освіта, 2003. – 384 с.: іл. http://www.ceresit.ua/site/