Ратуша була побудована в класичному стилі, хоча небагато сухуватому, але в цілому що змогли передати загальний задум, велич | і показність. У плані будинок являє собою карі з двома внутрішніми дворами, а його вежа — овальну ротондугу із куполом. Дуже ефектно внутрішній простір ратуші, особливий але величезна галерея і величезний, у кілька поверхів, головний зал перекритий коробовим зводом. Ці традиційні елементи для Голчч ланди сполучені з новими, характерними для класицизму ордерними.

Муніципальних будівель у класичному стилі виявилося не так багато. Найвідомішими з них є палацове спорудження Маурицхейс у Гаазі (1633-1635 роки) і невеликий мисливський замок Хейс-тен-Босх архітектора П. Посади. Останній будинок стало знаменитим завдяки своєму великому залу-павільйону, що покривали розписами прославлені живописці того часу.

Класицизм знайшов відображення й у торгових будівлях, серед яких особливо виділяються будинки міських ваг у Гауді архітектора П. Посади й Ост-Индской компанії (1660 рік). Будинок міських ваг являє собою велике спорудження без надмірностей, із прикрашеним рустикою фасадом.

Комплекс Ост-Индской компанії вважається самим грандіозним. Всемогутня в той час компанія через свою універсальність, що забезпечує Голландії положення першої держави світу, була предметом особливої гордості. Вона розміщалася в п'ятиповерховому будинку, сильно розтягнутому в довжину, із флюгером на покрівлі і великому внутрішньому дворі. Фасад на 79 віконних осей прикрашали ризаліти і портали, розташовані в центральній частині, із класичними фронтонами. До основного будинку зі службовими приміщеннями примикали арсенал, бойня і навіть корабельна верф.

У цей період практично сформувався зовнішній вигляд голландських міст. Архітектори, що тут працювали, дуже тонко зуміли передати дух життя, що панував у найбільших містах країни, атмосферу постійної діяльності. Саме за ці якості російський імператор Петро I виділив серед інших голландські міста і зробив їхнім зразком для будівництва нової столиці Росії — Петербурга.

При зведенні житлових будинків голландські архітектори продовжували по звичці користатися традиційними способами будівництва і декорування будинків. Саме тому фронтони особняків найчастіше прикрашалися барочними мотивами, а елементи класицизму використовувалися тільки для декоративного оформлення інтер'єра і фасаду, що вони розчленовували каннелірованними пілястрами і прикрашали класичним фронтоном. Планування внутрішнього простору зодчі, як правило, запозичали в інших країнах.

В останнім тридцятиріччі XVII століття в Голландії усе сильніше початок позначатися вплив закордонного (особливо французького) мистецтва, і голландські зодчі утратили свою оригінальність. Нові будівлі, відповідно до французької моди і вимог. Фасади будинків виконували цілком з каменю, без пілястр і обробляли тільки витонченою рустикою. Вікна, розташовані по центральній осі фасаду, зв'язували однією системою обрамлення, фронтон заміняли чи аттиком балюстрадою.

Інші країни Європи

Розвиток класицизму на території Італії приходиться на XIX століття. У цей час економічна і політична обстановка в країні мало сприяла розвитку мистецтва: відбувалося становлення єдиної національної держави, що нерідко супроводжувалося національно-визвольною війною, по всій країні постійно спалахували збройні повстання.

На поширення класицизму в Італії великий вплив зробила Франція. Але на півострові новий стиль розвивався по іншому напрямку: він був скоріше споглядальним, хоча Рим і став згодом одним з головних теоретичних центрів класицизму.

Яскравим прикладом класичної спорудження в Італії є оперний театр «Ла Скеля» у Милане архітектора Пьермарини. Це було одне з перших у європейській архітектурі театральних будинків, розрахованих на величезне число глядачів. Незабаром цей будинок стало зразком для наслідування. Риси класицизму присутні й у перебудованому театрі Сан-Карло в Неаполе, соборі Сан-Франческо де Паоло.

В Іспанії XVIII століття в період початку царювання Бурбонов на чолі з Пилипом V характеризується занепадом іспанського мистецтва в порівнянні з його розквітом у попереднім сторіччі, коли тут було поширено бароко. Пилип V оточив себе в основному італійськими і французькими майстрами, серед яких велику популярність одержали Пилипі Ювара і Джованни Баттиста Саккети. Саме з їхньою допомогою і здійснювалася перебудова королівського палацу в Мадриді в 1734 році, ушкодженого під час пожежі мадридського Аль-касара. Зразком послужив Версаль.

У нових будівлях сильно почувається перехід від попереднього декоративного стилю чурригереска, названого так по імені архітектора Хосе Чурригера, до строгих класичних форм античного мистецтва. Згодом навколо іноземних майстрів утворилася національна іспанська архітектурна школа. Величезну роль у распространении класицизму в країні зіграла Академія образотворчих мистецтв Фернандо. Цього нового для країни стилю дотримували у своїх роботах найбільші архітектори того часу: Вени-туру Родригес, що побудував палаццо Лория в Мадриді і церква Сан-Виттория в Кордове; Франциско Сабатини, творець воріт Сан-Висенте в Мадриді, і Хуан де Вильянуев, автор художнього музею Прадо (1785-1830 роки).

В архітектуру Португалії ідеї класицизму проникнули в другій половині XVIII століття. Класичний напрямок можна простежити в будівлях будинку госпіталю Сант-Антониу в Порту і Тріумфальну арку в Лісабоні. Особливо велике поширення цей стиль одержав у першій половині XIX століття, тому що практично всі будівлі зводилися по проектах італійських архітекторів, що і прищепили новий напрямок у країні. Серед будівель особливо виділяються королівський палац дажуди в Лісабоні (1802 рік) архітектора Франческо Фабри, національний театр де Алменида Гаррет, знаменитий Палац конгресу (1896 рік) у Лісабоні архітектора Мигела Вентура Терри.

У першій половині XIX століття на території сучасної Німеччини розташовувалося королівство Пруссія і Рейнський союз, залежний від Наполеона. Після нетривалого впливу римського мистецтва з закінченням будівництва Бранденбурзьких воріт у Берліні (1791 рік) в архітектурі Німеччини відбувся різкий поворот убік античних грецьких форм, і класицизм зайняв пануюче положення в мистецтві країни (у тому числі й в архітектурі). Прагнення повторити шляхетну простоту і спокійну велич античного мистецтва, а також дослідження вченими і людьми мистецтва древньої архітектури сприяли поширенню в країні цього нового стилю. Головними центрами класицизму в Німеччині стали столиці Пруссії (Берлін) і Баварії (Мюнхен). З найбільшою яскравістю новий стиль проявився в роботах архітекторів К.-Ф. Шинкеля і Л. фон Кленце.

Класицизм у Німеччині не мав свого ґрунту, тому вийшов трохи обмеженим у вираженні. В основному в цьому стилі зводилися монументальні будинки. Як приклад можна привести Бранденбурзькі ворота в Берліні, споруджені архітектором К.-Г. Ланг-хансом, а також проекти Старого монетного двору в Берліні (1798— 1800 роки) архітектора Д. Жилли. Переважно в античному стилі зводилася велика частина установ культури й утворення (театри, музеї, університети і бібліотеки), а також будинку соціального призначення (лікарні, будинку для сліпих, в'язниці і казарми).

У традиціях пізнього класицизму побудований архітектурний ансамбль, що включає будинок Гліптотеки (музею скульптури), що розташовувався на одній із площ Мюнхена. Стіни головного будинку розчленовані нішами, а центральна частина прикрашена іонічним портиком з підтримуючими його вісьма колонами.

Послідовником класичного мистецтва був і Карл Фрідріх Шинкель. Знавець античної спадщини, він по-своєму переробив концепції древніх зодчих і втілив у своїх архітектурних добутках. Йому належать проекти торгового дому й обсерваторії в Бонні. Він керував будівництвом маяка в Арконе, храму в Потсдамі будівель у парку Сан-Суси. Більшість створінь Шинкеля знаходиться в Берліні. Одне з них — це будинок Нової караульні (1816— 1818 роки) у виді величезного, кубовидної форми будівлі, прикрашеного шестиколонним доричним портиком. Більш витонченим вийшов Драматичний театр, побудований у 1819-1821 роках. Шинкель створив у Берліні Нову гауптвахту. Старий музей (1824—1828 роки).

Приблизно в цей період на території Німеччини велося будівництво князівських палаців-резиденцій. Найбільший інтерес представляють ансамблі на Марктплатце (торгової площі) у Карлсруе, на чи Максим анштадте і на Людвигштрассе в Мюнхені. Можна додати такж( заміські маєтки аристократії і буржуазії, ратуші, церкви і жиліе будинку.

В другій половині XIX століття ідеї класицизму поширились далі на схід: у Чехію, Словаччину (входили до складу Австрії) і Рісцю. А в Німеччині цей стиль поступився місцем еклектиці.

У Чехії і Словаччині класичні традиції одержали розвиток наприкінці XVIII століття, коли через посилення віденського впливу Праг утратила своє значення у світовому мистецтві. У цей час доводи активно йшов процес формування національної культури, і практично всі сфери мистецтва виявилися задіяні в цьому. Але всле ствие важкого економічного становища багато талановиті архітектори були змушені залишити країну. З що залишилися талановитими були А. Повольні і И. Фейглер.

В другій половині XVIII століття значними роботами ста^ архітектурне об'єднання фасадів Празького Граду і створення першого двору архітектором Н. Паккаси, Єпископський палац у Братиславі, фасади бібліотеки (архітектор И. Паллиарди), будинок міського театру в Празі.

Наприкінці XVIII століття з'явилися перші містобудівні комплекси в стилі класицизму. Так, наприклад, у 1780 і 1781 роках почалося будівництво міст-фортець Терезії і Йозефов. Деякі з елементів зміцнень були виконані в стилі бароко, але внутрішній простір — цілком у дусі класицизму. Основою проекту обох міст стала регулярна прямокутна мережа вулиць з однаковими рівнем міського комфорту будинків і висотою забудови.

На початку XIX століття були зведені костьол «У гиберну» у Празі (1808—1811 роки), костьол святого Хреста, костьол у Левочи (1823—1827 роки), деякі маєтки аристократів. Будинки знаходилися в композиційному зв'язку з парком і природним ландшафтом. Класицизм у чистому виді представлений у будинку замка Кичина (1802—1822 роки) по проекті архітектора X. Шурихта.

У стилі класицизму будувалися і міста-курорти, у плани яких обов'язково включалися зелені зони. Так, наприклад, Франтиш-кові Лазни'(1793 рік) розташовані у великому природному парку. Курортні будівлі містять у собі архітектурні колонади, павільйони з джерелами лікувальної води.

Класицизм у Чехії і Словаччині досить швидко придбав специфічні місцеві риси. У східних і південних областях Словаччини досить часто зустрічалися конструкції, у яких тісно перепліталися мотиви класицизму (наприклад, колонади у виді галерей) з елементами народного зодчества.

У Данії класицизм зародився в останній третині XVIII століття, а найбільше яскраво проявився на початку XIX століття. Це були часи, коли в скандинавських країнах йшло становлення національного мистецтва, у тому числі художніх шкіл.

До наших днів на території Данії збереглася безліч архітектурних споруджень того часу. Найбільший інтерес представляє церква Богоматері в Копенгагені, побудована архітектором Фредериком Хансеном у 1811—1829 роках. Їм же були створені і деякі світські будинки: ратуша (1816 рік), школа Метрополітен (1816 рік) і ін.

У цей час на території Угорщини велася боротьба за незалежність (країна знаходилася в складі Австрійської імперії). У деякому роді одним зі способів боротьби стало мистецтво. Однак через своє колоніальне положення художні школи не одержували масових замовлень, що, природно, гальмувало їхній розвиток. Лише після деякого поліпшення економічного становища, що викликало ріст міст, у країні розгорнулося цивільне будівництво. Стиль класицизму покликаний був виражати право країни на незалежне положення, підтримувати ідеї нації навколо політичного прогресу.

Особливо активно почалося будівництво у великих містах країни. Тут зводилися будинки міського й обласного керувань, навчальних і культурних установ. Масово забудовувалися в першу чергу Пешт і Буда. Після їхнього об'єднання утворилася столиця Угорщини Будапешт. Була створена спеціальна комісія з його прикраси, що зіграла велику роль у плануванні міста.

Практично всі угорські будівлі епохи класицизму відрізняються ясністю і простотою, підкресленою скромністю і стриманістю архітектурного декору. Звичайно архітектори акцентували увагу лише на центральній частині будинку, причому робили це без зайвої помпезності, не перевантажуючи деталями. Одним з найбільших угорських архітекторів вважається Міхай Поллак, творчість якого яскравіше всего відбило особливості угорського класицизму.

Самим грандіозної з його споруджень є Національний музей, побудований у Будапешті в 1837—1847 роках. Це величний триповерховий будинок являє собою в плані величезний прямокутник із двома внутрішніми дворами. Архітектор постарався при". волокти увага до центральної частини будинку і для цього спорудив величний портик, підтримуваний вісьма колонами. До могутнього; стилобату, на якому спочиває портик, плавно піднімається шикарна, сходи, рівна по ширині портику. Через деякий час цей будинок стало своєрідним символом,;національного визвольного руху: на ступенях сходів у 1848 році була прочитана «Національна пісня» Шандора Петефи — угорського поета, що згодом очолив повстання в Пеште. '

У країнах Прибалтики ідеї класицизму поширилися у вто рій половині XVIII століття. Це було зв'язано в основному з політично мі подіями, що тоді відбувалися. Так, наприклад, у Литві поїв розпаду Польсько-Литовської держави і приєднання її в 1795 рік, до Росії стали сильніше виявлятися національні протиріччя і класова боротьба. Велику популярність придбали ідеї французьких просвітителів. У цей же час Вільнюська духовна академія реорганізується у світську Литовську головну школу.

Ведучими архітекторами тієї епохи були в Литві М. Кнак-фус і Л. Стуока-Гуцявичус. Одним з найвідоміших споруджень Кнакфуса вважається університетська обсерваторія, побудована в 1782—1788 роках. Її фасад прикрашають дві виступаючі вежі і фриз зі знаками зодіаку.

Риси більш пізнього класицизму просліджуються в будинку кафедрального собору у Вільнюсі (1777—1801 роки) архітектора Л. Сту-ока-Гуцявичуса, учня Кнакфуса. Під час навчання в Парижеві він прекрасно засвоїв основні принципи класицизму, що згодом і використовував при будівництві собору. Але тому що йому довелося враховувати і стару основу собору, побудовану в готичному стилі, то внутрішній простір, особливо вузького і витягнутого центрального нефа, вийшло трохи стиснутим. Зате виявився чудово оформленим портик західного фасаду будинку. Його підтримують шість злегка розсунутих колон тосканського ордера, виконаних у досить строгих рисах. Колони прикрашені фризом із тригліфами, що чергуються, і метопами; портик вінчає трикутний фронтон, прикрашений скульптурною композицією. Ідеально рівні стіни будинку сполучаються із суворими тосканськими колонами і прямими кутами, що панують у плані. Перебудований кафедральний собор, розташований посередині центральної площі, прекрасно вписався в загальний вид міста і незабаром став його невід'ємною частиною і визначною пам'яткою.

Розвиток класичних традицій у Латвії й Естонії приходиться на другу половину XVIII століття і збігається з ростом міст. Ведеться активне будівництво культових і світських споруджень, а також житлових будинків, причому останнім віддається перевага — епоха монументальної архітектури минала.

Серед ранніх будівель можна назвати ратушу, зведену в Ризі в 1750—1765 роках по проекті архітектора Іоганна Фрідріха фон Еттингера. Небагато пізніше, у 1780—1785 роках, у цьому ж місті, у цитаделі (центральної, укріпленої частини міста), була побудована Петропавловська церква під керівництвом майстра Кристофа Хаберланда. Самою її цікавою частиною є багатоярусна дзвіниця.