Strahuvanny (Страхування), страница 2

Спеціальні ризики передбачають страхування перевезен­ня особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах дого­вору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.

Як відомо, головне завдання діяльності страховика по­лягає в тому, щоб мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору страхування. Кошти мають бути до­статніми для відшкодування збитку в разі виникнення стра­хового випадку (реалізації ризику).

На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному стані, це визначається спеціалістами страхової органі­зації залежно від деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються стра­ховиком. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обста­винами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини відображають об’єктив­ний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним.

При укладенні договору страхування страховик зобов’я­заний страхувати як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при укладенні договорів стра­хування можливий підбір страховиком ризикових обставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об’єкта страхування й ре­альність, в якій цей об’єкт знаходиться.

Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розраховується стра­хова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти стра­хової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результаті цього аналізу аргументують­ся висновки, що враховуються через систему скидок та над­бавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відпо­відних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реа­лізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового ви­падку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок сто­совно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під страхо­вою подією слід розуміти потенційно можливе завдання збит­ку об’єкта страхування. Страховий випадок означає реалі­зовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й викли­кали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому під час занесення в до­говір умов страхування необхідно чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей страховика. На­приклад, здійснюючи страхування від простоїв транспорт­них засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наставати страхова відпо­відальність. Крім того, умови договору страхування при цьо­му мають враховувати матеріальну шкоду, зумовлену про­стоями як реалізацією ризику.

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні.

В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру внесено 655 організацій. Із них на здійснення осо­бистого страхування отримали ліцензії: 581 — на страхування життя; 597 — на страху­вання від нещасних випадків; 424 — на медичне страхування.

Наведені дані свідчать, що для страху­вальників, які займаються особистим стра­хуванням, найпривабливішим є страхуван­ня життя, а найменш привабливим — ме­дичне страхування.

За останні роки на ринку особистого стра­хування України зросла питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за на­слідки нещасних випадків. Зростання пи­томої ваги короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитив­них. Короткострокові угоди не дають мож­ливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвесту­вання та отримання прибутку від інвестицій­ної діяльності, який можна було б викорис­тати на здешевлення послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захис­ту інтересів громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні страхо­вику, ні страхувальнику. Невигідно і з по­гляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Пе­реважна більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояс­нюється, з одного боку, вкрай низькими інди­відуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також — недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього до­бробуту. З другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заоща­джували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачу­ють за безготівковими рахунками, а випла­ти отримують готівкою).

Позитивними тенденціями розвитку осо­бистого страхування в Україні є:

— збільшення обсягів страхових резервів на один договір;

— вирівнювання темпів зростання стра­хових премій та страхових резервів;

— збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов’язань перед страхувальником;

— пожвавлення конкуренції між стра­ховими компаніями, які здійснюють особисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п’яти найбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премій зі страхування життя з 77% в 1993 до 57% в 1996 році.

В основі особистого страхування, як і страхування май­на, також лежить замкнутий перерозподіл страхових пла­тежів між учасниками особистого страхування через спеці­альний страховий фонд. Разом з тим, очевидні й розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин в особис­тому страхуванні є працездатність, здоров’я, життя лю­дей тобто воно пов’язане із специфічною стороною вироб­ництва - відтворенням робочої сили. Але цей найважливі­ший чинник виробництва неможливо безпосередньо вира­зити у ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.

На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозво­ляє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім’ям.

Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім’ї чи втрати ним здоров’я або пра­цездатності. Специфічною формою особистого страхуван­ня є страхування на дожиття, змістом якого є нагромад­ження визначеної страхової суми до кінця дії договору стра­хування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнуто­го рівня життя.

Враховуючи специфіку об’єктів особистого страхуван­ня, інакше слід оцінювати таку характерну ознаку страху­вання, як надзвичайність виникнення певних подій. Зро­зуміло, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які ма­ють надзвичайний характер. Але факт дожиття застрахова­ного до певної дати залежно від його віку, стану здоров’я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику.

Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої сили в умо­вах зростаючої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення дов­кілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Укра­їні, стає проблема матеріального забезпечення людей похи­лого віку, питома вага котрих у загальній чисельності насе­лення неухильно зростає.

Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшко­дуванні втрат у доходах людей у зв’язку з наслідками стра­хових випадків, тобто йдеться про страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян. Ця по­треба викликає необхідність суспільного страхового захис­ту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу частку, особливо в країнах з розви­нутими ринковими відносинами, складають фонди соціаль­ного страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст соціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за ра­хунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне до­повнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту.

Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є взаємозв’язок.

Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги із соціаль­ного страхування й пенсійного забезпечення спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхуван­ня проводиться в обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прий­нята постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня 1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування гро­мадян, які займаються підприємницькою діяльністю, засно­ваною на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до добровільного відносить й деякі види соціаль­ного страхування.

Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зу­мовлює певні особливості в управлінні страховими операція­ми, що викликається різними сферами перерозподілу стра­хових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпе­чення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств та організацій і відповідно управляються спеціа­лізованими державними органами.

Особисте страхування пов’язано з перерозподілом індиві­дуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаці­ями. Обслуговування застрахованих проводиться за місцем їхньої роботи чи проживання.

3. Задача: Страхова організація уклала із перестраховиком договір ексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиків становить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од. Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок.

Перестрахування — це система відносин, згідно з якою стра­ховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаці­ям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових організацій.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона — цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховану. Цей, у свою чергу, бере зобов’язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого стра­хового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сто­рони: страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик).

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв’язку страховика, котрий передає ризик, назива­ють цедентом, а перестраховика, який його приймає, — цесіонарієм.

Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому стра­ховому товариству. Наступна передача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, — ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що прий­має ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраху­вальник зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов’язаний повідомляти страховику до укладан­ня договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку стихійних лих.