142870 (Явище альтруїзму як категорія соціальної психології), страница 2

Щоб відділити егоїстичне прагнення до зменшення власного дистресу від альтруїстичної емпатії, дослідницька група вченого Бейтсона провела дослідження того, що викликає емпатію. Потім дослідники звернули увагу на те, чи будуть стривожені люди зменшувати свій власний дистрес шляхом ухилення від ситуації чи вони прийдуть на допомогу іншій людині. Результати послідовно свідчили про одне: емпатія людей в цьому випадку зростає, вони зазвичай йдуть на надання допомоги.

Дослідження підкреслювали аспекти ситуації, які збільшували чи зменшували вірогідність просоціальних дій. Загалом люди з більшою вірогідністю надають допомогу, якщо володіють необхідними знаннями чи здібностями (наприклад, надання першої медичної допомоги). Окрім того, деякі люди більш, а інші менш схильні надавати допомогу: деяких непокоять будь-які нещастя, які відбуваються за оточуючими, а інші видаються зовсім байдужими до чужого горя.

Психологи вважають, що готовність допомогти визначається багатьма факторами. Наприклад, люди, які мають велику потребу в схваленні, з більшаю вірогідністю допомагають іншим, можливо тому, що їм приносить особливе задоволення вираження вдячності. Їх готовність допомогти виявляється з більшою очевидністю, якщо раніше їх вже нагороджували за подібну поведінку.

Найбільш значна спроба дати визначення альтруїстичної особистості була здійснена дослідником Бірхофом і його колегами. Вони розглянули декілька типів особистості, виділених в попередніх просоціальних дослідженнях, і порівняли кількість людей на місці події, які надали чи не надали першу медичну допомогу до приїзду „швидкої допомоги”. Ці дві групи були співставленні з точки зору статті, віку і соціального становища, потім їх порівнювали за особистісними параметрами. В результаті було виділено п’ять компонентів альтруїстичної особистості.

1. Для тих, хто надав допомогу, важливою частиною „Я”-концепції була емпатія. Люди, котрі надали допомогу, також описували себе як відповідальних і комунікабельних, з високим рівнем самоконтролю, з бажанням справити хороше враження, схильних до компромісу і терплячих.

2. Ті, хто надав першу допомогу, вірили в справедливість світу. Люди вважали, що надання першої допомоги є правильною дією і що людина, яка надає допомогу, отримає від цього користь. В цілому, вони сприймали світ як справедливий і передбачуваний і вірили, що хороші поступки винагороджуються, а погані – караються і люди отримують те, на що заслуговують.

3. Соціальна відповідальність також диференціює тих, хто надає допомогу, а хто – ні. Людина з високим показником цієї характеристики переконана, що всі повинні намагатися допомогти оточуючим.

4. Альтруїстичні особистості характеризуються як люди з внутрішнім локусом контролю. Це означає переконання в тому, що людина може поводити себе так, щоб звести до максимуму позитивні результати і зменшити до мінімуму негативні, – що людина не покладається на удачу, долю чи інші неконтрольовані сили.

5. Люди, які надали допомогу, мали низький показник егоцентризму. Ті, хто не надав допомогу, були в більшій мірі зосереджені на собі і більш схильні до суперництва.

Цікаво, що одні й ті ж п’ять змінних виявилися характерними для людей з різних європейських країн, які брали активну участь у врятуванні євреїв від переслідувань фашистів.

Вчений Борнштейн провів метаналіз 23 досліджень і показав, що чим більше жертва залежить від допомоги інших, тим більшою є вірогідність того, що їй дійсно допоможуть. Для надзвичайно залежної жертви схожість чи відсутність схожості з людиною, яка надає допомогу, втрачає значення.

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки.

1. Просоціальній поведінці може заважати зайнятість, неправильна інтерпретація неоднозначної ситуації, недостаток ясності в тому, хто повинен взяти на себе відповідальність, відсутність необхідних знань та здібностей, а також страх можливих наслідків. При прийнятті рішення про допомогу активізуються наступні процеси: інтерпретація невербальних сигналів і їх атрибуція, соціальне порівняння.

2. Просоціальна поведінка буде більш вірогідною при наявності деяких змінних, серед яких найбільш важливою є емпатія. Певну роль відіграють також „Я”-концепції і локус контролю.

3. Жертви з більшою вірогідністю отримають допомогу, якщо вони подобаються спостерігачу. Схожість між жертвою і спостерігачем зазвичай сприяє готовності допомогти.

Загалом більша частина теоретичних пояснень мотивації просоціальної поведінки стосується емоційного стану потенційного помічника і емоційного ефекту, який є наслідком такої поведінки. Хоча дослідники сперечаються про безкорисливість чи егоїстичність просоціальної поведінки, в основному всі погоджуються, що альтруїстичні причини виникають тому, що вони збільшують позитивні емоції і/або зменшують негативні. Емоціям приділяють однаково велику увагу в дослідженнях пізнання, соціальних установок, атракції і взаємовідносин.

1. Порівняння і оцінка теорій альтруїзму

В наш час існує три різні теорії в соціальній психології, які пояснюють явище альтруїзму – соціального обміну, соціальних норм і еволюційної психології.

Згідно з теорією соціального обміну людська взаємодія спрямовується „соціальною економікою”. Люди обмінюються не тільки матеріальними благами і грошима, але і соціальними товарами – любов’ю, послугами, інформацією, статусом. Діючи так, люди використовують стратегію „міні-максу” – мінімізують (зменшують) витрати, максимізують (збільшують) винагороди (заслуги). Теорія соціального обміну зовсім не стверджує, що люди свідомо розраховують на винагороду, вона припускає, що такі міркування керують нашою поведінкою.

Часто люди поводять себе так, начебто їм потрібне якесь виправдання для прояву співчуття: наприклад, жертвують більше грошей на благодійність, якщо отримують щось натомість (цукерки і ін.). Навіть якщо ці речі їм зовсім не потрібні і вони ніколи не купили б їх самі, тим не менше механізм соціального обміну вступає в дію.

Проте в теорії соціального обміну є і слабка сторона: ця теорія з легкістю зводиться до простого вказання причини. До прикладу, якщо котрась людина вчинила альтруїстичний вчинок, так і хочеться „пояснити” її поведінку тим задоволенням, яке вона отримала від своєї діяльності. Але таке вказання вигоди призводить до пояснень по колу: „Чому вона добровільно зробила це?” – „Через внутрішнє задоволення.” – „А чому ви вважаєте, що вона відчула внутрішнє задоволення?” – „Навіщо ж їй тоді добровільно робити це?”

Щоб уникнути подібного циклічного пояснення, слід розглядати винагороди (вигоди) і витрати незалежно від альтруїстичної поведінки. Якщо суспільне схвалення мотивує надання допомоги, то експерименти повинні довести нам, що, коли за здійсненням допомоги наступає схвалення, допомога посилюється. І це дійсно так і відбувається.

Згідно з теорією соціальних норм люди здійснюють альтруїстичні вчинки тому, що певну поведінку, життєві обов’язки накладають на них суспільні очікування. Дослідники виділили дві суспільні норми, які мотивують альтруїзм.

Соціолог Алвін Гоулднер стверджує, що всезагальним „моральним кодом” є норма взаємності: наш слід не приносити шкоду, а надавати допомогу тим, хто надає допомогу нам. Ми „вкладаємо” свої зусилля в інших і очікуємо винагороди. Ця норма найбільш явно стосується взаємовідносин рівних з рівними. Ті, хто не вважає себе залежними від кого-небудь, особливо відчувають необхідність відповідати взаємністю. Таким чином, на відміну від людей з низьким почуттям власної гідності, вони з більшою неохотою шукають допомоги. Якщо вони не можуть цього зробити, то відчувають, що, приймаючи допомогу, піддають себе небезпеці чи втрачають власну гідність. У людей, які приймають допомогу і в силу різних обставин не можуть відповісти взаємністю, суттєво знижується самооцінка.

Переконання, що люди повинні надавати допомогу тим, хто її потребує, безвідносно до можливої вигоди в майбутньому, є нормою соціальної відповідальності. Саме ця норма спонукає людей, наприклад, підняти книгу, яку впустила людина на костилях. В колективістській культурі іноді люди підтримують норму соціальної відповідальності більш твердо, ніж на індивідуалістичному Заході. Вони висловлюють бажання допомогти навіть тоді, коли відсутня безпосередня загроза життю людини, що потребує допомоги, чи коли вона не належить до кола їх родичів.

Експерименти доводять, що навіть тоді, коли доброчинці залишаються невідомими і не очікують ніякої вдячності, вони допомагають тим, хто потребує допомоги. Однак вони зазвичай застосовують норму соціальної відповідальності лише вибірково – стосовно тих, чиї потреби, швидше всього, виникли не внаслідок їх власної безвідповідальності. Якщо люди приписують неприємності складній ситуації, яка не піддається контролю, тоді вони допомагають. Якщо ж вони вважають, що ця ситуація – результат вчинків самої людини, справедливо буде, якщо допомога не буде надана: людина ж сама винна у своїх бідах.

Третє пояснення альтруїзму випливає з еволюційної теорії. Еволюційна психологія стверджує, що суть життя полягає в збереженні роду. Гени змушують нас діяти так, щоб максимально збільшити можливість їх виживання. Коли наші предки помирали, їх гени продовжували жити.

Якщо судити за назвою книги Річарда Докінза „Егоїстичний ген”, еволюційна теорія представляє образ людини, який психолог Дональд Кемпбелл назвав біологічним підтвердженням ідеї про наявність глибоко вкоріненого в людині „первородного гріха”, який змушує людей турбуватися тільки про власні інтереси. Гени, які змушують окремих людей діяти безкорисливо в інтересах інших, не виживуть в ході еволюційного змагання. Генетичний егоїзм, таким чином, налаштовує людей на два види безкорисливого альтруїзму: захисту роду і пошуку взаємної вигоди.

Наші гени змушують нас турбуватися про тих, з ким ми є кровно спорідненими. Так, однією з форм самопожертви є любов до своїх дітей. Як помітив Девід Барош, „гени допомагають собі тим, що симпатизують тільки самим собі, навіть якщо знаходяться в різних тілах”. Хоча еволюція схвалює альтруїзм стосовно дітей, діти мають меншу зацікавленість у виживанні генів своїх батьків. Таким чином батьки, як правило більш віддані своїм дітям, ніж діти своїм батькам.

Генетичний егоїзм також визначає дії у відповідності з принципом взаємності. Як вважає біолог Роберт Триверс, один організм допомагає іншому, тому що очікує надання допомоги у відповідь. Він надіється що той, хто не бажає відповісти взаємністю, буде покараний: відступників і зрадників всі зневажають.

Взаємність найкраще проявляється в малих ізольованих групах, в яких людина часто зустрічається з тими, кому надає допомогу. Невеликі школи, містечка, церкви, робітничі бригади і студентські гуртожитки сприяють виникненню общинності, коли люди турбуються одні про одних. В порівнянні з ними, жителі великих міст менш схильні повідомляти одні одних про телефонні дзвінки, передавати за призначенням „загублені” листи, сприяти дослідникам, допомагати заблукалим дітям і чинити інші альтруїстичні вчинки.

Таким чином, існує схожість поглядів на альтруїзм між трьома різними теоріями – соціального обміну, соціальних норм і еволюційної психології. Кожна теорія пропонує два типи просоціальної поведінки: взаємний обмін типу „ти – мені, я - тобі” і, зверх того, не обмежене ніякими умовностями надання допомоги. Ці три теорії працюють на трьох взаємодоповнюючих рівнях пояснення. Якщо еволюційний погляд відповідає істині, то наші генетичні схильності повинні знайти своє вираження в психологічних і соціологічних явищах.

Кожна теорія закликає до логіки. Разом з тим кожну з них можна звинуватити в спекулятивності і в підгонці пояснень під факт, що мав місце. Коли ми здійснюємо вчинок, знаючи, що нас очікує, а потім трактуємо його, посилаючись на процес соціального обміну, „норму взаємності” чи еволюційну першопричину, ми просто даємо пояснення через найменування. Але якщо ми можемо пояснити будь-яку мислиму поведінку після факту, що відбувся, як результат дії соціального обміну, норми чи природного відбору, то ми не можемо відкинути ці теорії. Завдання кожної з них полягає, таким чином, в тому, щоб породжувати прогнози, які дали б нам можливість перевірити (чи відкинути) цю теорію.

Ефективна теорія також повинна давати логічно зв’язну тему для узагальнення результатів різноманітних спостережень. За цим критерієм всі три способи пояснення альтруїзму отримують високі оцінки. Кожна з них пропонує широкі можливості, завдяки яким можна зрозуміти як причини терплячої витрати часу чи засобів, так і причини спонтанної допомоги.

Висновки

Отже, альтруїзм – це мотив надання кому-небудь допомоги, не пов'язаний свідомо з власними егоїстичними інтересами. Суб’єктивно він проявляється в почутті симпатії, орієнтованості на надання допомоги іншим людям. Альтруїзм протиставляється егоїзму, який несумісний з безкорисливою турботою про благо інших людей, готовністю жертвувати для них особистими інтересами.

Основною рушійною силою альтруїстичної поведінки вважається бажання покращити становище інших людей, а не очікування певної нагороди (як це, на думку зарубіжних вчених, відбувається у тварин), чи будь-яка інша причина, в якій можна побачити корисливий інтерес.

Американські соціальні психологи прогнозують наступні пояснення альтруїзму:

• причина бажання допомогти іншим людям полягає в емпатії, щасливій людині;

• людина допомагає іншим, оскільки прагне подолати власний негативний емоційний стан. Вигляд горя чи страждання інших людей засмучує даного індивіда, і він хоче позбутися цих відчуттів.

В західних соціобіологічних теоріях основна увага акцентується на тому, що, хоча більшості людей видається, начебто в діях альтруїста відсутній особистий інтерес, насправді він часто наявний в прихованому вигляді. Альтруїстична поведінка розглядається як стратегія, яка розвивається в процесі природного відбору. Проявляючи альтруїзм до близьких генетичних родичів (наприклад, до дітей), люди забезпечують збереження людського генофонду. Допомагаючи комусь сьогодні (наприклад, пропускаючи другий автомобіль в чергу перед собою), ми вважаємо, що ця послуга буде „повернена” нам пізніше.

Зарубіжні культурні теорії, в свою чергу, акцентують увагу на розвитку норм альтруїзму, маючи на увазі норму соціальної відповідальності (допомогу тим, хто її потребує) і норму взаємної відповідальності (допомога тим, хто допоміг вам). Прихильники цих теорій стверджують, що соціальна еволюція здійснює більш значний вплив на людський альтруїзм, ніж біологічна еволюція, яку сповідують соціобіологічні теорії.