Враховуючи парадигму соціальної справедливості, поняття соціальної політики можна тлумачити як діяльність держави з узгодження інтересів різних соціальних груп у сфері виробництва, розподілу та споживання, а також узгодження інтересів цих груп з інтересами окремої пересічної людини та колективними цілями всього суспільства. Найбільш цілісним і лаконічним, хоч і значно ширшим за попередні, є наступне визначення.

Соціальна політика — це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усі сфери життєдіяльності людей — виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.

Оскільки ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав, то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-різному.

Соціальна політика є цілісною системою понять та знань, виокремленою у науковий напрям, базу якого можна зобразити у вигляді чотирьох умовних пластів (рис. 1.1): методологічного; просвітницько-орієнтаційного; економіко-правового та інформаційного; природознавчого, загальнотехнічного та виробничого. Водночас соціальна політика організаційно впливає на розвиток багатьох галузей науки та виробництва, "закладених" у її підмурок. На сучасному етапі світового економічного розвитку будь-яка національна соціальна політика набуває наднаціонального і транснаціонального характеру. Внаслідок міжнародної інтеграції нівелюються ефективність і масштаби національних соціальних заходів урядів. Розвинена виробнича спеціалізація та технічний прогрес дають змогу оптимізувати витрати на винагороду, здешевити людську працю (іноді навіть усунути її) і, як результат, трансформувати національні ринки праці та обмежити потенціали традиційної національної соціальної політики. Це пояснюється впливом таких факторів: зменшення економічних витрат на соціальний захист з метою підвищення конкурентоспроможності продукції (якщо в цих державах немає наддержавних чи глобальних регулятивних засобів, спрямованих проти такої політики); міжнародний перерозподіл доходів у результаті значних міграційних процесів; виникнення наддержавних владних структур за рахунок спільних ринків капіталу та праці, які заперечують або ставлять під загрозу соціальні права громадян суспільства на національному рівні; зростання ролі міжнародних організацій у формуванні добробуту країн, що розвиваються, тощо [4, с. 97].

Мета соціальної політики — створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.

Кожна соціально-економічна система, державний устрій по-своєму задовольняє цю мету, виходячи з колективних традицій, економічного розвитку та враховуючи менталітет народу. Але в межах усіх без винятку держав існує найголовніша мета соціальної політики — надання особливого захисту та допомоги недієздатним та нужденним.

Рис. 1.1. Зв'язок соціальної політики з іншими науковими та виробничими напрямами

Не залишаються поза увагою соціальні проблеми, спричинені природними катаклізмами, складними обставинами або ж несподіваною неадекватною поведінкою особи.

Висновки

Таким чином, соціальна політика — це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усі сфери життєдіяльності людей — виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.

Оскільки ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав, то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-різному.

Соціальна політика є цілісною системою понять та знань, виокремленою у науковий напрям, базу якого можна зобразити у вигляді чотирьох умовних пластів: методологічного; просвітницько-орієнтаційного; економіко-правового та інформаційного; природознавчого, загальнотехнічного та виробничого. Водночас соціальна політика організаційно впливає на розвиток багатьох галузей науки та виробництва, "закладених" у її підмурок. На сучасному етапі світового економічного розвитку будь-яка національна соціальна політика набуває наднаціонального і транснаціонального характеру.

Список використаних джерел

1. Головінов О. М., Горожанкіна М. Є., Дмитриченко Л. І. та ін. Соціальна політика та економічна безпека. — Донецьк: Каштан, 2004. — 335 с.

2. Гриненко А. М. Соціальна політика. — К.: КНЕУ, 2003. — 309 с.

3. Методологія, напрями, тенденції, проблеми у сфері праці та соціальної політики / М.М. Папієв (ред.), Т.М. Кір'ян (ред.). — К.: Соцінформ, 2006. — 408 с.

4. Мужикова Н. М., Пузирний В. Ф., Семиног Л. А. Адаптація соціальної політики та трудового законодавства України до стандартів ЄС. — Чернігів: Деснянська правда, 2007. — 170 c.

5. Семигіна Т. В. Соціальна політика у глобальному вимірі. — К.: Універсітетське видавництво "Пульсари", 2003. — 252 с.

6. Шевчук П. І. Соціальна політика. — Л.: Світ, 2005. — 400 с.