141964 (Розвиток освіти як напрям соціальної політики)

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

Реферат

на тему: "Розвиток освіти як напрям соціальної політики"

Запоріжжя, 2010

Содержание

Вступ

1. Освіта - пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства

2. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти

3. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави

Висновок

Cписок використаної літератури

Вступ

Розвиток освіти в Україні невід'ємно пов'язаний із становленням української держави. За роки незалежності України створена нова законодавча та нормативно-правова база функціонування освітньої галузі, системно здійснюється реформування та модернізація її структури, змісту, форм та методів навчання, удосконалюється управління закладами освіти на основі принципів гуманізму та демократії [1].

Докорінні зміни в системі освіти визначаються стратегією випереджувального інноваційного розвитку і відбуваються у контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні загальнолюдські цінності. Сьогодні в Україні в цьому напрямі здійснюють практичні заходи. Організовано широке впровадження в освітню галузь принципів Болонського процесу. Освіта в Україні має розгалужену структуру: від дошкільних навчально-виховних закладів до університетів, академій, інститутів, коледжів.

Тому зміст та актуальність теми освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об’єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.

Предмет роботи - освіта і соціальна політика на Україні.

Об’єкт роботи - розвиток освіти як напрям соціальної політика.

Мета роботі - визначення розвитку освіти як напрямку соціальної політики.

Для досягнення мети необхідно визначити наступні завдання:

визначити поняття "освіта";

вивчити освіту як пріоритетну галузь соціально-економічного розвитку суспільства;

з’ясувати мету і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти;

дослідити розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави.

1. Освіта - пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства

Поняття “освіта" в контексті гуманістичної парадигми переживає суттєву трансформацію. Освіта є складовою виховання, але дещо вужчою категорією. Під нею розуміють усе те, що сприяє формуванню світогляду особистості, її професійних знань, навичок і вмінь. Сюди входить здобуття спеціально запланованої певної суми знань та їх систематизація. Освіта - сукупність знань, умінь, навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил та практичної підготовки, що досягаються в результаті цілеспрямованої навчально-виховної роботи [1, 214].

“Смисл і ціль освіти - людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом... Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини” [2, 12-13].

“Гармонійно розвинена особистість має бути головною метою і змістом усієї системи освіти. Замість пріоритету держави в освітянському просторі на перше місце має бути поставлена людина... орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти - ось ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття", - підкреслює В.Г. Кремень. [3, 11]

Відповідно, в теорії навчання поняття “освіта" має вживатись в трьох значеннях:

1) Як процес інтелектуальної підготовки особистості учня до умов життя в суспільстві шляхом засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду: “Під освітою розуміється процес входження людини в життя суспільства, в цілісний світ живої і “неживої” природи" [2, 12-13].

2) Як результат процесу навчання та рівень досягнення освіченості, сформованості навичок і вмінь: “Кінцевий підсумок освіти - внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності і допомагати ближньому, бути добротворцем” [2, 12-13].

3) Як сукупність навчально-виховних настанов. У цьому аспекті, на думку І.Д. Беха, особливе значення має категорія “ставлення” в контексті розвитку образу “Я” особистості". Ця категорія є ключовою для формування й розвитку особистості учня в педагогічному процесі, оскільки за його допомогою розкривається становлення смислового зв’язку, єдність навчально-пізнавальної та професійної діяльності особистості учня, позитивна спрямованість його ціннісних орієнтацій. В особистісно орієнтованому навчанні важливу роль відіграють гуманні стосунки між його учасниками: “... Гуманне ставлення - це ставлення перехідне від взаємин за потребою до взаємин за сформованим гуманним мотивом", тому що “ в центрі гуманного педагогічного процесу має бути не метод, не спосіб, а сама дитина, її почуття, переживання і проблеми” [4, 80-83].

Американські вчені виділяють функції шкільної освіти:

Соціалізація - передача підростаючому поколінню культурних цінностей і норм, забезпечення культурного зв’язку між поколіннями.

Культурна інновація - розвиток причинного мислення, яке сприяє виникненню нових ідей та їх розвитку.

Соціальна інтеграція - проявляється в тому, що шкільна освіта допомагає перетворити різнорідну множину людей в єдине суспільство.

Соціальна розстановка - виявляється в тому, що шкільна освіта допомагає виявити здібності школярів, які перетворюються на основу статусу людини в суспільстві.

Отже, освіта-це водночас і процес, і результат засвоєння учнями певних систематизованих знань, навичок і вмінь, формування наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку творчих сил і здібностей.

Національна система освіти нині потребує теоретико-методологічного

обґрунтування основних напрямів свого становлення й розвитку. Ці напрями визначені Законом України “Про освіту", Державною національною програмою “Освіта: "Україна XXI століття", Національною програмою розвитку освіти України в XXI столітті.

В Законі України “Про освіту” підкреслено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави [6].

Багато проблем, які повинні розв’язуватися в нашій державі, мають світовий характер. У документах ЮНЕСКО XXI століття оголошене століттям освіти, і при цьому йдеться про кризу освіти в усьому світі та необхідність розробки суттєво нової моделі. Основними напрямами реформування освітніх систем у світі є: загальнопланетарний глобалізм, гуманізація і демократизація освіти; культурознавча соціалізація та екологізація змісту навчання; міждисциплінарна інтеграція в технології освіти; орієнтація на її безперервність, розвиток та громадські функції.

Методологічною основою розвитку національної системи освіти мають бути гуманістична концепція й особистісний підхід. Тільки гуманізація національної системи освіти, її переорієнтація на особистість учня, визначення необхідності індивідуального й диференційованого підходу в навчальному процесі, активне формування в учнів механізмів самонавчання, саморозвитку, самовиховання й самоактулізації з урахуванням максимального вияву потенційних здібностей кожного з них сприяють подоланню кризи в освіті та повній реалізації вимог суспільства до освіти.

Провідні принципи реформи всієї національної освіти визначені в Державній національній програмі “Освіта: "Україна XXI століття":

демократизація освіти й розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і педагогів;

гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності;

гуманітаризація освіти, покликана формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення;

національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями;

безперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини;

неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність [7, 8-9].

Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:

Орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визначення цінності особистості учня та її гідності: “Орієнтація навчально-виховного процесу... на самоцінність життя, творчості, особистісного успіху людини, реалізація принципів полікультурної взаємодії суб’єктів освіти та рефлексивно-акмелогічної оптимізації життєдіяльності" [8, 29];

усвідомлення педагогами суб’єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення: “Дитина - не глина, з якої можна виліпити все, що завгодно: вона особистість, яка бере з освітньо-виховних впливів лише бажане для неї" [2, 5];

спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;

подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професіональної діяльності;

перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самонавчання та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;

перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних: “Одним з найістотніших механізмів “окультурення" цивілізації і, зокрема, її освітньої складової є дедалі ширше запровадження парадигми діалогу" [9, 40];

комп’ютеризація і технологізація навчання;

цілеспрямоване впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання [1, 217-219].

2. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти

Мета соціальної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти [9].

Пріоритетними напрямами соціальної політики щодо розвитку освіти є:

Особистісна орієнтація освіти;

Формування національних і загальнолюдських цінностей;

Створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

Постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

Розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

Пропаганда здорового способу життя;

Розширення україномовного освітнього простору;

Забезпечення освітніх потреб національних меншин;

Забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

Розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

Органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

Запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

Створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

Створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

Інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів [8].

Держава повинна забезпечувати:

виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;

виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;