141759 (Практична сфера соціальної роботи)

Реферат на тему

Практична сфера соціальної роботи

ПЛАН

1. Вступ.

2. Проблеми методології соціальної роботи

3. Процес соціальної роботи

4. Методи і технології соціальної роботи

5. Використана література.

1. Вступ.

Соціальна робота є синтезом теоретичних концепцій і практичних підходів, що вирізняються за правовими, психологічними, педагогічними, соціологічними, адмі­ністративними та іншими ознаками. Водночас це без­межний простір практичної діяльності соціальних пра­цівників, у якому співіснують ідеї щодо природи люд­ської поведінки і соціальних проблем, етичні норми професії, перелік технологій, послуг та стратегій втру­чання, чітке уявлення про логічну послідовність проце­су соціальної роботи.

Знання, вміння і цінності соціальної роботи визна­чають її форми та рівні, на яких вона відбувається, спе­цифіку методів роботи з різними групами клієнтів, вза­ємозв'язок між цими компонентами практичної діяль­ності соціальних працівників. Ця система методів і форм соціальної роботи являє собою специфічний інс­трументарій науково-практичних знань фахівців. Влас­тивістю методології соціальної роботи є її гнучкість, яка виявляється в постійній зміні змісту і форми роботи соціальних працівників, та дискретність, свідченням чого є нерівномірність її впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

2. Проблеми методології соціальної роботи

Для будь-яких науки і фаху актуальними є пробле­ми методології, тобто системи принципів і засобів орга­нізації діяльності, побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему. Стосовно соціальної роботи методологія — це система принципів і способів організації діяльності соціальних працівни­ків і соціальних служб, наукові основи побудови систе­ми надання соціальної допомоги тим, хто її потребує.

Важливими компонентами методології соціальної роботи як прикладної діяльності є:

• процес (послідовність дій із розв'язання проблем клієнтів);

• методи (засоби діяльності соціальних працівни­ків);

• технології (організаційні процедури, що їх вико­ристовують соціальні працівники і соціальні служби);

• стратегії втручання (загальні підходи, спрямова­ність діяльності соціальних працівників і соціальних служб).

На сьогодні існують різні описи змісту, структури, класифікації, оцінки цих компонентів. Це пов'язно з тим, що соціальна робота як наука все ще перебуває на стадії еволюційного формування, а практичні питання, вирішенням яких займаються соціальні працівники, надзвичайно складні та розноманітні, що ускладнює систематизацію методів і принципів організації та регу­лювання фахової діяльності. Специфіка практики соці­альної роботи полягає ще й у тому, що зміна об'єктивних умов надання соціальної допомоги та підтримки немину­че породжує нові соціальні ситуації, зміну в стосунках між людьми в процесі соціальної роботи. Це зумовлює необхідність використання адекватних новим ситуаціям методів, технологій і стратегій втручання, впроваджен­ня інноваційних підходів. У зв'язку з цим практика со­ціальної роботи перебуває у постійному пошуку і трансфор­мації.

Найактуальніші методологічні проблеми соціальної роботи стосуються організації її на такому рівні, який забезпечував би максимальну її результативність, а та­кож критеріїв її ефективності. Ці дві проблеми фокусу­ються на головному методологічному принципі практи­ки діяльності соціальних працівників, який зобов'язує

до забезпечення єдності теоретичних знань, практич­них навичок і вмінь. А це формує відповідні вимоги до фахової компетентності та особистісних якостей соці­альних працівників.

Становлення методології соціальної роботи відбува­ється за гострих дискусій. Обумовлено це тим, що ха­рактер практичної соціальної роботи, її структура і на­прями здійснення розглядаються представниками різ­номанітних теоретичних шкіл під різними кутами зору.

3. Процес соціальної роботи

Соціальна робота, що ґрунтується на відносинах со­ціальних служб, соціальних працівників з клієнтами, попри універсальну логіку, загальні закономірності функціонування, у кожному конкретному випадку є са­мобутнім феноменом. Адже соціальні працівники у сво­єму прагненні поліпшити життя клієнтів (індивідів, ро­дин, груп, громад), часто дотримуючись різних, часом антагоністичних теорій людської поведінки і заснова­них на них моделей практики, використовують різно­манітні стратегії втручання. Сповідуючи однакову ме­ту, вони можуть обирати різні варіанти послідовності дій щодо її досягнення, які в сукупності утворюють про­цес соціальної роботи.

Процес соціальної роботи — послідовність дій, за якою відбува­ється втручання соціального працівника у ситуацію клієнта задля досягнення конкретного результату.

Соціальна робота є динамічним процесом, у структу­рі якого нелегко виокремити фази, і не всі вони наявні у кожному конкретному випадку. Багатомірність і багатоаспектність процесу соціальної роботи зумовлені різ­ними підходами до тлумачення суті, різним баченням його внутрішньої структури.

1. Раціональний (лінійний) підхід. Його прихильни­ки вважають процес соціальної роботи своєрідним цик­лом, що складається з окремих послідовних фаз (почат­кового оцінювання, планування, реалізації плану, кін­цевого оцінювання). Вони виходять із того, що людина, відчуваючи або усвідомлюючи потребу в допомозі, до­лає разом із соціальним працівником цикл із чотирьох послідовних фаз, які утворюють процес допомоги або процес розв'язання проблеми (табл. 3.1).

Ці фази властиві не тільки індивідуальній соціаль­ній роботі, а й груповій роботі та роботі у громаді. Нерід­ко за один цикл не вдається досягти мети, через що постає необхідність повторити його. Наприкінці запла­нованої роботи може виникнути інша проблема, що спонукатиме соціального працівника продовжити співпра­цю з клієнтом чи повернутися на якусь із попередніх фаз і переглянути прийняті рішення. У процесі роботи актуальність запланованої мети може суттєво знизити­ся, внаслідок чого процес її буде значно важливішим за результат.

Не завжди один і той самий соціальний працівник є відповідальним за всі фази процесу. Інколи оцінюють ситуацію, планують роботу одні фахівці, а виконують план (надають послуги) — інші. Головне, щоб у соці­альній службі зберігалася безперервність у роботі, фун­кціонувала система відповідальності за конкретного клієнта.

Лінійна модель зосереджена на цілях і наслідках (розв'язанні проблем). її ще називають раціональною, оскільки вона орієнтує на пошук технічного і оптималь­ного (раціонального) методу розв'язання певної пробле­ми, передбачає її структурний аналіз, визначення цілей і пріоритетів, альтернатив та інструментів, вибір опти­мального варіанта.

1. Покроковий (інкрементальний, аналітичний) під­хід. Йому не властиве бачення соціального процесу крізь призму довгострокових цілей і альтернатив, він орієнтує на поміркованість, поступові зміни з урахуванням ситу­ації, що склалася, досягнення на кожному етапі компро­місу, домовленості між суб'єктами соціальної роботи. Покроковий підхід є інтерактивним, що передбачає вза­ємодію багатьох елементів. Його використовують у зосе­редженій на завданні моделі соціальної роботи.

2. Практичний підхід. Його засадничою основою є діалог між соціальним працівником і клієнтом. Діяльність може починатися без попереднього знання адек­ватних стратегій втручання і методів роботи, завдяки яким можна передбачити кінцевий результат, без фор­мулювання цілей. Соціальні працівники відштовхують­ся від свого обов'язку сприяти добробуту, використову­ють різноманітні уявлення та ідеї, щоб осягнути конкретне завдання. Кінцевий результат проектується з урахуванням придатних у конкретному випадку засобів діяльності. Соціальні працівники, розмірковуючи ра­зом із клієнтами про очікувані результати, аналізують способи їх досягнення. Внаслідок цього може з'явитися нова мета дільності. Так відбувається постійна взаємо­дія між цілями і засобами, зберігається відкритість до альтернативних ідей, реалізовується постійний пошук істини. Найчастіше цим підходом послуговуються за гу­маністичних моделей соціальної роботи.

Вибір підходу до процесу соціальної роботи залежить від теоретичної моделі, якої дотримуються соці­альні працівники, обраної стратегії втручання і методу соціальної роботи.

Інколи в соціальній роботі виникає загроза застосу­вання шаблонів і усталених процедур, орієнтації на бю­рократичні вимоги і теоретичні знання, яка заступає потребу ґрунтовно розібратися в ситуації клієнта, забез­печити його право на самовизначення. Добре налаго­джений процес соціальної роботи має убезпечити від ру­тинного, шаблонного застосування стратегій і тактик втручання, неадекватних ситуації методів соціальної роботи.

4. Методи і технології соціальної роботи

У розв'язанні соціальних проблем клієнтів, стимулю­ванні розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації соціальні праців­ники використовують різноманітні методи соціальної роботи — сукупність прийомів, способів діяльності. Мета їх — дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть подолати шлях у розв'язанні власних життєвих проблем.

Поняття «метод» прижилося у європейській соці­альній роботі після Другої світової війни під впливом американських концепцій. У США до 60-х років XX ст. до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їх іс­торичному розвитку. Протягом наступних десятиліть унаслідок дискусій у Нідерландах і Швеції сформува­лися нові підходи, у межах яких було розроблено пси­хологічні моделі і терапевтичні техніки (клієнтцентрована терапія спілкування, тренінг відносин, групова терапія).

У сучасній зарубіжній практиці, попри різноманітні дискусії, поширена класифікація методів на первинні (класичні, інноваційні) і вторинні. До класичних пер­винних методів зараховують індивідуальну підтримку, групову роботу, роботу в громаді, до інноваційних пер­винних методів — індивідуальну терапію, сімейну терапію, групову терапію; до вторинних методів — супервізію (наставництво та спостереження), плануван­ня, консультування, супровід практики, розвиток ор­ганізації, менеджмент. Застосовують їх, як правило, при структурних змінах, коли індивідуальні процеси і розвиток перебувають ніби на другому плані. Засоба­ми змін є дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація.

Українські вчені класифікують методи соціальної роботи за такими ознаками:

— за напрямами і формами діяльності (організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні та ін.);

• за об'єктами соціальної роботи (індивідуальні, групові, в громаді);

• за суб'єктами соціальної роботи (методи, які зас­тосовують окремі спеціалісти, колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою).

За іншою класифікацією, яка бере за основу специ­фіку роботи державних служб соціального захисту насе­лення, розрізняють:

• соціально-економічні методи (впливають на мате­ріальні, моральні, національні, сімейні та інші соціаль­ні інтереси і потреби клієнтів). До них належать нату­ральна і грошова допомога, пільги, компенсації і допо­моги, догляд і побутове обслуговування тощо;

• організаційно-розпорядчі методи (орієнтовані на координацію взаємовідносин соціальної роботи з орга­нізаційною структурою соціальних служб). їм властива безпосередність впливу, опора на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи впливають на роботу соціальних служб через положення та інс­трукції, розпорядчі — сприяють оперативному розв'я­занню проблем, своєчасному уточненню завдань. До ор­ганізаційно-розпорядчих методів належать регламенту­вання, нормування та інструктування;

— психолого-педагогічні методи (характерною їх особливістю є безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо). Такими методами є підтримка, надання інформації, роз'яснення, рекомен­дації тощо.

Іноді ведуть мову про такі методи соціальної роботи, як біографічний метод (з'ясування суб'єктивних аспек­тів громадського життя завдяки дослідженню особис­тих документів), консультування, моделювання.

Класифікація російського дослідника Сергія Тетерського охоплює:

1. Науково-дослідницькі методи (забезпечують от­римання достовірної інформації, формування на її осно­ві наукових теорій). До них належать організаційно-розпорядчі (регламентування, нормування, інструкту­вання), психолого-педагогічні методи (переконання, со­ціальна терапія, сповідальний метод), метод соціально­го діагнозу, метод втручання в критичних випадках, метод роботи у громаді та метод роботи на вулиці.

2. Перетворювальні методи (засоби, прийоми про­фесійного впливу соціального працівника на клієнта і його оточення). Вибір методів залежить від специфіки роботи соціальних служб. Здебільшого вони викорис­товують комплекс методів, хоча можливе надання пе­реваги якомусь одному з них. У практичній соціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група пос­луг». Наприклад, служба соціальної підтримки сім'ї може надавати їй матеріальну допомогу (забезпечення дітей харчуванням, належних умов у помешканні; придбання обладнання для догляду за дитиною-інвалідом; придбання одягу, взуття для дитини; придбання насіння для городу та ін.), допомагати організаційно (сприяння працевлаштуванню, представництво інтере­сів на міжвідомчому рівні, контроль та інспектування, правове консультування), надавати психолого-педаго­гічні послуги (підтримка і моральне заохочення, нав­чання догляду за немовлям, сприяння в оволодінні ме­тодами виховання дитини, ведення домашнього госпо­дарства, розподіл сімейного бюджету, налагодження стосунків).

За переконаннями багатьох учених, доцільніше за­мість поняття «методи» послуговуватися ширшим за смисловою наповненістю поняттям «соціальні техноло­гії» — сукупність наукових знань, засобів, прийомів, методів, організаційних процедур, спрямованих на оптимізацію процесу впливу.

Серед технологій соціальної роботи виокремлюють загальні та спеціальні (прикладні).

До загальних технологій переважно відносять: