141437 (Ідеальний образ соціального працівника)

Реферат на тему

Ідеальний образ соціального працівника

ПЛАН

1.Всутуп.

2.Фахові вимоги до соціального працівника

3.Особистіснівимоги до соціального працівника

4. Використана література.

1.Всутуп.

Ефективність соціальної роботи залежить не тільки від рівня підготовки фахівця, його знань і досвіду, а й від особистісних характеристик, якостей, світоглядної сфери і життєвої позиції. Соціальний працівник повинен виробити для себе певну систему цінностей, яка має узгоджуватися із сутністю і змістом соціальної роботи, суспільними нормами і традиціями тощо. Більшість клієнтів вважає, що краще їх зрозуміє людина, яка має професійний і життєвий досвід, вміє пройнятися почуттями співрозмовника.

Соціальний працівник має справляти приємне враження зовнішнім виглядом, старанністю у створенні умов для поліпшення самопочуття інших людей. Йому доводиться вступати у взаємовідносини з представниками різних соціальних груп і професій, впливати на інших. Тому він повинен дбати про позитивне ставлення до нього, про те, щоб бути зрозумілим. На індивідуальне ставлення до конкретного фахівця опосередковано впливає суспільний престиж професії, тобто громадська думка.

З огляду на це в сучасному теоретичному обґрунтуванні соціальної роботи особливе місце посідають питання, пов'язані з формуванням позитивного іміджу соціальної роботи та образу, взірця, моделі соціального працівника. Наявність загальноприйнятого взірця дає змогу фахівцям сприймати його як еталон, на який слід орієнтуватися в щоденній діяльності.

Ідеальний образ соціального працівника висвітлює різнобічні аспекти міждисциплінарного характеру професії, складність і глибину взаємозв'язків, які виникають у процесі надання соціальної допомоги і підтримки. Складовими такого образу є:

• кваліфікаційні вимоги до спеціалістів різних рівнів (знання, навички, вміння, функції);

• психолого-педагогічна готовність до оволодіння професією (обізнаність із специфікою професії, її сутністю, рівень мотивації);

• особистісні якості, що зумовлюють професійне призначення спеціаліста (позитивна життєва спрямованість, дотримання етичних норм, цінностей, установок, риси характеру, що відповідають місії та завданням соціальної роботи).

На формуванні ідеального образу соціального працівника позначаються такі аспекти практичної діяльності:

• фаховий портрет практичних соціальних працівників (їх сильні та слабкі сторони, професійні труднощі і ризики, професійна небезпека, позитивний життєвий досвід у збереженні власної сім'ї, духовний досвід);

• поширені серед практиків ролі соціальних працівників;

• суспільна позиція соціальних працівників у створенні умов для допомоги та підтримки людей, які опинилися в складних життєвих ситуаціях;

• налагоджена система супервізії (наставництва), яка допомагає соціальним працівникам краще долати труднощі й виконувати свої функції.

Соціальна робота належить до важких у фізичному та психологічному плані професій, оскільки соціальні працівники мають справу із складними і сумними сторонами людського життя. Таку роботу супроводжує надмірна втрата психічної енергії, що спричинює втому й емоційне виснаження. Процес соціальної роботи не завжди буває успішним і результативним, працівники зазнають невдач, переживають розчарування, набува­ють негативного досвіду. За таких умов наявність ідеального образу орієнтує на той високий професійний рівень, досягнення якого є метою справжніх фахівців.

2.Фахові вимоги до соціального працівника

Сучасний соціальний працівник — це фахівець у галузі соціальної інженерії і соціальних технологій. Як соціолог і педагог, він має глибоко знати правові, моральні, психологічні регулятори життєдіяльності людей, має бути здатним і готовим прийти їм на допомогу, надавати її кваліфіковано, доброзичливо і терпеливо. Незалежно від конкретних умов професійної діяльності фахівець із соціальної роботи повинен:

• знати теоретичні й методологічні засади соціальної роботи, її історичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучасні завдання, методи організації соціального захисту населення;

• мати навички соціально-психологічного і ситуаційного аналізу, діагностики умов і рівня життєдіяльності різних соціальних категорій і груп населення;

• уміти проводити соціологічні дослідження, прогнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їх результати у своїй роботі, а також під час врегулювання соціальних конфліктів;

• володіти організаторськими здібностями, високою загальною культурою, педагогічним хистом, бути комунікабельним, товариським, співчутливим, готовим до самопожертви;

• мати необхідну методико-психологічну підготовку, бути спостережливим, уважним, милосердним, витриманим, скромним тощо;

• бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав клієнтів.

У соціальній роботі існують критерії компетентності соціальних працівників загального профілю, які виразно окреслюють зміст їхньої діяльності та очікування клієнтів, суспільства від неї.

Теоретичні положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівців свідчать, що належна компетентність соціального працівника передбачає такі вміння:

1. виявляти й оцінювати ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соціальними інститутами;

2. оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення; вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благополуччя людини;

1. стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, особистісного розвитку;

2. бути посередником між клієнтами й організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

3. ефективно втручатися у процес розв'язання проблем найдискримінованіших і найвразливіших груп населення;

4. сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;

5. брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити споживачів послуг; прагнути нейтралізувати дії організацій, які створюють перешкоди для споживачів послуг;

6. оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

7. постійно оцінювати свій професійний рівень і розвиток, поведінку і набуті навички;

10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи професійні знання, підтримуючи стандарти й етичні норми професії.

Професійне становлення фахівця із соціальної роботи є багатогранним і безперервним процесом. Його розвитку сприяють глибоке розуміння особливостей обраної професії, її значущості для суспільства, усвідомлений професійний вибір і системна робота над собою. Саморух особистості до вершин професійної майстерності охоплює такі стадії:

а) оптацію (бажання, обрання) — формування особистісних намірів, усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості;

б) професійну підготовку — формування професійної спрямованості і системи професійних знань, умінь і навичок, набуття досвіду теоретичного і практичного розв'язання професійних проблем;

в) професійну адаптацію — входження в професію, засвоєння нової соціальної ролі, професійне самовизначення, формування особистісних і професійних якостей, досвіду самостійної професійної діяльності;

г) професіоналізацію — формування професійної позиції, інтеграцію особистісних і професійно важливих якостей, умінь у значущі утворення;

ґ) професійну майстерність — цілковиту реалізацію, максимальний вияв особистості у професійній діяльності (творчо-креативний принцип) на основі рухливих інтегральних психологічних новоутворень.

У формуванні, самоформуванні особистості соціального працівника важлива роль належить професійному вихованню. У широкому розумінні це відбувається у процесі трудового і суспільного життя, у вузькому — у процесі підготовки висококваліфікованих фахівців із соціальної роботи, здатних працювати у нестандартних, постійно змінюваних навчальних закладах. Ґрунтовне оволодіння фаховими знаннями і навичками передбачає: створення умов для вільної реалізації розуму і почуттів майбутніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів вияву людяності; творчу спрямованість навчального процесу; підготовку студентів до входження в систему професійної діяльності «людина — людина», успішної адаптації в ній; створення умов, за яких кожна навчальна група була б своєрідною лабораторією розвитку навичок спілкування, взаємодії, ефективної комунікації. Не менш важлива орієнтація навчального процесу на розвиток унікальності й неповторності особистості майбутнього соціального працівника, що є основою формування його індивідуального стилю роботи; на усвідомлення ним значущості обраного фаху, вироблення вміння реалістично оцінювати свої можливості, достоїнства і недоліки, навичок роботи над собою.

Початковою стадією професійного виховання соціальних працівників є профорієнтація — комплекс психолого-педагогічних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу вибору молодою людиною своєї майбутньої професії відповідно до індивідуальних нахилів, уподобань, здібностей і суспільної потреби. Завершується профорієнтація фактом вибору професії. Подальшими складовими професійного виховання є підготовка до свідомого досягнення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації.

Основою всебічного й ефективного професійного виховання майбутнього фахівця із соціальної роботи є дотримання таких принципів:

а) принципи творчого саморозвитку. Передбачають поєднання логічного й евристичного (пошукового, творчого), раціонального й емоційного; здійснення саморозвитку через безперервне самовдосконалення; поширення власного досвіду, власних знань з одночасним запозиченням досвіду колег;

б) принципи самопізнання. До них належать: орієнтація на рефлексивне мислення; усвідомлення своїх сильних і слабких якостей; опора на сильні якості і робота над подоланням слабких; використання тестів самоконтролю, договорів із собою, самоспостереження, самоаналізу, аналізу чинників своїх успіхів і причин невдач;

в) принцип дотримання пріоритетів практики. Суть його полягає у визнанні необхідності вивчення теорії з розумінням того, що критерієм істини є практика. Практична реалізація ідей, вивчення теорії відбувається не лише з метою усвідомлення, а й для використання її узагальнень на практиці;

г) принципи співтворчості викладача і студента

Творча особистість, незалежно від віку, виду діяльності, постійно розвивається, спрагло всотуючи нові знання, заохочуючи до співтворчості всіх, із ким вона взаємодіє. Дбаючи про успіхи своїх колег, учнів не менше, ніж про свої, вона виявляє до них довіру, щирість, терпимість, дотримується демократичних засад у взаємодії з ними, розв'язанні спільних завдань тощо.

Поширені випадки, коли соціальними працівниками стають люди, які не мають відповідної фахової підготовки. Наприклад, колишні клієнти, їхні родичі або люди, які самотужки здолали свої проблеми і прагнуть допомогти іншим. Вони мають життєвий досвід, який поціновують клієнти, проте таким соціальним працівникам доводиться опановувати базові професійні навички, розвивати в собі необхідні якості. Для них у соціальних службах організовують спеціальне навчання, покликане сприяти новачкам у набутті цілісного уявлення про завдання, функції та правила поведінки соціальних працівників, що дає змогу інтегрувати знання, навички, професійні та особисті цінності, впливає на професійний розвиток. Такого підходу дотримується Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, у центральному і регіональних осередках якої працюють консультантами чимало тих, хто має статус ВІЛ-позитивного.

Інколи соціальний працівник, навіть належно професійно підготовлений, з певним досвідом, може опинитися у проблематичному становищі. Часто це є наслідком переоцінювання власних суб'єктивних уявлень та установок щодо потреб клієнта, його ресурсів і можливостей розвитку («Я краще знаю, що саме потрібне клієнтові»). Тоді він рекомендує клієнтові не те, що потрібно, а те, що вважає правильним, корисним для нього. Це свідчить про непрофесіиність. Тому важливо завжди мати на увазі, що будь-яке судження про клієнта, сприйняття його слів є лише передбаченням. Нерідко висловлювання клієнта викликають у фахівця особисті асоціації, емоції, які заважають адекватному сприйняттю їх змісту. Часто клієнт приховує власні емоції, побоюючись посваритися із соціальним працівником. У зв'язку з цим слід пам'ятати, що висловлені потреби клієнта можуть не відповідати тому, що він насправді відчуває, переживає, чого потребує. Наприклад, працівник соціальної служби для самотніх людей із функціональними обмеженнями кілька років поспіль обслуговував клієнта, який на перших порах весь час висловлював вдячність соціальній службі, потім припинив це робити і сприймав послуги як належне, не висловлюючи жодних нарікань. Але згодом почав висувати різноманітні конкретні скарги стосовно стану здоров'я та прохання щодо збільшення обсягу соціальних послуг. Як з'ясувалося, зміна поведінки клієнта не була пов'язана з погіршенням його фізичного стану, реальною потребою у нових послугах, а ґрунтувалася на незадоволеній потребі у спілкуванні. Тому соціальний працівник має чітко розрізняти, що потрібно клієнтові, обирати правильний різновид допомоги: надати інформацію чи пораду, знайти ресурси, підтримати емоційно тощо.

Діяльність соціальних працівників реалізується у географічному, політичному, соціально-економічному, культурному і духовному контекстах, на які обов'язково мають зважати справжні професіонали. Географічний контекст визначає кордони соціальної роботи (агентство, регіон, нація, держава). Політичний контекст характеризує суспільний устрій, політичний режим, форму правління, які обумовлюють формування внутрішньої соціально-економічної політики, в т. ч. засади соціальної практики і практичної діяльності соціальних працівників. Від соціально-економічного контексту залежить доступність для людей необхідних життєвих засобів, а також умови здобуття освіти, медичного обслуговування, соціального забезпечення і захисту, рівень розвитку соціальних послуг і соціальної підтримки. Культурний і духовний контексти вимагають від соціального працівника поваги до релігійних, культурних, духовних традицій особистостей, сімей, громад і націй, врахування соціальних цінностей суспільства, філософсько-політичних переконань, ідеалів людей, з якими їм доводиться спілкуватися.

Професіоналізм як високий стандарт цілеспрямованої діяльності соціального працівника виражається передусім у її стабільності і результативності, в ефективному індивідуальному стилі. Характеризується він об'єктивними і суб'єктивними показниками.

Об'єктивні показники професіоналізму соціального працівника визначаються його відповідністю професії, особистим внеском у соціальну практику, здатністю фахово розв'язувати проблеми клієнта, надавати допомогу різним групам населення. Важливим об'єктивним критерієм є також рівень фахових знань і вмінь, які: сприяють ефективному посередництву між клієнтом і державними структурами, успішному функціонуванню в ролях організатора, координатора, технолога соціального захисту клієнта; забезпечують його вплив на соціальну політику в регіоні, суспільстві, вміння аналізувати процеси в соціальній сфері, свою діяльність і прогнозувати їх розвиток у найближчій і віддаленій перспективах.