141035 (Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ))

ПЛАН

Вступ.

I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў:

а) вивчення укра∙нського фольклору;

б) етнографўчнў дослўдження;

в) соцўологўя лўтератури.

II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо-

логў∙:

1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.

2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.

3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.

4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло-

гў∙.

5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.

Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў.

Заключення.

ВСТУП

Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав-

ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-

тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням його конкретно-ўстори-

чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм, соцўальних цўнностей, ўдеалўв,

соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-

ного розвитку народу, його культури, менталўтету й сприяї ∙х подаль-

дальшўй еволюцў∙.

Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про-

цес практично не дослўджувалася, а нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў

розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙ проблематики конкретних

мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.

Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури як су-

5;1

- 3 -

купностў створених ним матерўальних ў духовних надбань. В системў

ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос-

лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи вўд

∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙ як академўчно∙ науки набуваї

особливого значення.

У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов'яза-

них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально∙ ў соцўологўчно∙

думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова

практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос-

новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет-

ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови, науково∙ спадщини,

проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў та багато

ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен-

ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання "репресованих" ў

забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне з

головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.

Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су-

спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий

комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-

тральною з них ї визначення ўсторичного часу та простору становлення

укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й менталўтету,

державностў, ўсторчних етапўв розвитку.

Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў∙, принципи,

установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў проце-

си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися, замов-

чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-

тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-

матично∙ ўдеологў∙, котра залишила глибокў рубцў в соцўальнўй,

полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙ нашого народу. Можна називати безлўч

представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту,

гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або перелицьо-

вана на свўй лад: М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов, В.К.Винниченко,

М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.

Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙ соцўологўчно∙

думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку ў кла-

сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв. Ўсторўя - неперервний процес, тому розглядаючи

5;1

- 4 -

ўсторўю соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, важливо вўдтворити ∙∙ як

цўлўсний, спадково-поступальний процес еволюцў∙, вивчити внутрўшню

логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки

роздўляють на два перўоди:

- протосоцўологўчний перўод включаї в себе процеси зародження,

становлення, розвитку донаукових (мўфологўя, геро∙чно-побутовий епос,

релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань про людину, су-

спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў мо-

тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення та засоби здўйснення ∙∙

спецўалўзованих видўв щодо органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў-

альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та ўндивўдами ў

т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу, ў

∙х формування пов'язане з певними комплексами умов, котрў ми вўдокрем-

люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи. Зрозумўло, що

не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-

логўїю як наукою, котра виникла у першўй половинў ХIХ ст. Це рўзнў

речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як алхўмўя не ї

хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,

так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього) йшло станов-

лення соцўологў∙.

- перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙

(вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙ нау-

ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап ново∙ та

сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов'язаний з формуванням су-

часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв ў методўв

аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем сучас-

ного суспўльства, спробами створення загальносоцўологўчно∙ теорў∙ з

глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.

Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї вўдносний характер,

оскўльки вона залежить вўд багатьох параметрўв (принципўв аналўзу,

рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).

В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на

основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури.

5;1

- 5 -

ГЛАВА I

Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення народного

життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў науко-

вого досвўду, нў матерўальних можливостей, та й ўмперўя не була

зацўкавленою. Проте етнографўчнў й деякў дослўдження соцўально-стру-

ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв роз-

вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про госпо-

дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни

в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв

народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких, чу-

мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв'∙в, при-

казок, загадок ў т.д.

В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов'язанў з бажанням збе-

регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й вўдродити ўнтерес до

минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку з пошуками шляхўв ви-

ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙ нацўонально∙

держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень, пошукўв

та видань матерўалўв народно∙ творчостў.

Протягом ХIХ ст. виходять у свўт численнў збўрки укра∙нського

фольклору, серед яких одна з перших - праця укра∙нського та росўйсько-

го фольклориста М.А.Цертелїва "Опыт собрания старинных малороссийских

песен" (СПб.,1819), М.Максимовича "Украинские народные песни" в трьох

книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские

народные думы и песни" (СПб, 1836), М.А.Маркевича "Обычаи, поверья,

кухня и напитки малороссиян" (К.,1860), М.Номиса "Укра∙нськў приказки,

прислўв'я ў таке ўнше" (СПб.,1864) та ўншў.

Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага-

томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити прадавнў витоки нацўо-

нально∙ культури, народного свўтосприйняття та менталўтету. Одночасно

все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-

го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть якого перебували пўд

постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому в роз-

витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався й процес

нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет-

5;1

- 6 -

носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,

на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.

Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ ст., над-

звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,

що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як формування

зародкўв етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-

дўл соцўологў∙.

Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙.

Предметом ∙∙ ї етноси як соцўальнў спўльностў, соцўальнў процеси,

взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-

ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами.

Соцўальне, полўтичне, духовне значення етнографўчного матерўалу

було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося формування

свўтогляду та ўнтересўв численних представникўв нацўонально∙

ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала до себе увагу,

викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за ме-

жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток укра∙нсько∙ ху-

дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист по-

неволеного народу й набувала революцўйно-демократичного змўсту. На

фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй, драм, тра-

гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо.

З ХIХ ст. саме лўтература була головним носўїм ў поширювачем нацўо-

нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси, будила гро-

мадську думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-

бражував стан суспўльства. Це коло проблем, що складають особливий

предмет дослўдження, який можна розглядати як соцўологўю лўтератури.

Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-

дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю художнўх

образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.

Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного матерўалу цў

данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну са-

мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи час-

то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-

су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.

ГЛАВА II

5;1

- 7 -

Одним ўз перших мислителўв, хто закладав пўдвалини укра∙нсько∙

соцўологў∙, був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци-

клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого публўцис-

тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута завўса мов-

чачння, опублўковано немало праць, що характеризують творчий генўй

укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова, певна рўч,

похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань, уяв-

лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому. Соцўологўю вўн ро-

зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, "якўй ба-

гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати вўддўлами".

Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для полўтично∙ економўки,

нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙

галузей суспўльствознавства, скўльки до теоретичного синтезу "науки

суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя".

Використовуючи загальнў методологўчнў установки першого пози-

тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних по-

ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг прийняти

ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙. Драгоманов був не

тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в Росў∙

ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово ново∙

для того часу системи суспўльного знання.

М.Драгоманов визначаї соцўологўю як "науку про дўяльнўсть людини в

суспўльствў", а ўсторўю - як науку про звершену, минулу дўяльнўсть,

стявлячи вимогу, щоб цў науки давали "такў ж точно узагальнення, якў