138888 (Психологічні аспекти буддизму), страница 2

Отож, основою буддизму є істина про страждання. Страждання (духкха) розуміється буддизмом не лише як фізичне, а й як страждання "душі". "народження є стражданням, старість є стражданням, смерть є стражданням. Возз’єднання з неприємним є стражданням, роз’єднання з приємним є стражданням, будь-яке незадоволене прагнення є стражданням. Коротше кажучи, всі п’ять складових людської сутності є стражданням" ("Дхаммачаккаппаватанасутта"). Страждання розглядалися як форма існування індивіда. [8]

Однак подібне існування не є істинним, оскільки страждання неприродне. Тому і необхідне позбавлення від такої форми існування, тобто позбавлення від страждань. Для цього потрібно лише зрозуміти причини його виникнення. Головною причиною страждання в буддизмі вважається "невідання" (авідья), котре є початком ланцюга причинно-наслідкових зв’язків, які призводять до страждань. Авідья полягає в неістинному уявленню про "самотність", неістинному почутті "я". одним із найважливіших положень буддизму є теорія не існування індивідуального "я" (душі). [6] [3]

2.2 Карма і переродження

Поняття карми і перевтілення в буддизмі нерозривні. Коротку і досить точну характеристику буддійського вчення про переродження наводить О.О. Розенберг: " за вченням буддизму, кожна особистість з усім тим, що вона є і мислить, з усім її внутрішнім і зовнішнім світом, є нічим іншим, як тимчасове поєднання безпочаткових і нескінченних складових частин, як стрічка, сплетена з безпочаткових і нескінченних ниток. Коли приходить те, що ми називаємо смертю, тканина з певним узором начеб розпускається, але ті ж самі неперервні нитки з’єднуються заново, з них плететься нова стрічка з новим візерунком". В буддійському вченні переродження не є переселенням душі в нове тіло. Метою буддійського "спасіння" не в розриві комбінацій дхарм, що складають дану особистість, в даному циклі перероджень, а у припиненні будь-якої комбінації. Карма і є тією силою, що "поєднує повздовжні" нитки в "основу тканини". [8] З припиненням дії карми, "нитки" перестануть сплітатися. Вчення про карму є частиною традиційної індійської філософії. Буддизм лише розширив концепцію карми, посилив її етичну направленість. Карма - деяка безособова неухильно діюча природна сила, що втілює в себе закон причинної обумовленості. Закон карми не накладається ззовні, він закладений в самій нашій природі. Кожна дія має свою причину, і в неї будуть свої обов’язкові наслідки. "Блага" дія матиме "благі" наслідки, "дурна" дія матиме "дурні" наслідки. Дія карми - це збудження якогось життєвого закону. [6]

Для розуміння механізму дії карми можна скористатися такою асоціацією: [8] людина, проходячи в лісі однією дорогою кілька разів з часом протоптує стежинку, тому і інша людина, навіть не маючи зв’язку з першим, йдучи в тому ж напрямку безумовно скористається тією ж стежкою. Чим більше людей пройдуть стежкою, тим менша вірогідність, що в когось виникне бажання з неї зійти. Так само ї дії людини формують його карму (стежку), котра після його смерті (розпаду особистості), не зникає, а є силою, котра згідно схильностей попередньої особистості, незмінно формує нову особистість. Ця нова особистість пройде по протоптаній стежці, потім, можливо, зійде в сторону, але буде блукати лісом якщо не усвідомить, що ні лісу, ні заблукалого насправді не існує. [4] [3]

В простому розумінні кожна людина "заробляє" карму протягом життя, вчиняючи або не вчиняючи "моральні" або "аморальні" вчинки. Ця карма і визначить майбутнє життя "спадкоємця" його карми. Подібне притягується до подібного, і "злий" буде в "пеклі" або переродиться в "несприятливих" умовах на землі (впритул до переродження в тварин і комах), а "добрий" буде в "раю" або в праведних сім’ях і країнах, де процвітає вчення Будди, і через тисячі життів він накопить достатньо "заслуг", щоб побороти авідья і досягти Нірвани. [7] [8] [3]

Карма не визначає все майбутнє життя людини, вона лише визначає його схильності, котрі людина, якщо захоче, може змінити або перебороти, якщо докладе достатньо зусиль і набуде відповідних знань. Карма лишає людині свободу, достатню, навіть для того, щоб знищити її дію зовсім. Карма - закон абсолютної справедливості, оскільки він не має особистісного зачатку і йому непотрібно зав’язувати очі (як Феміді - богині правосуддя). Не може бути наслідку без причини і причини без наслідку. Будь-яка істота, доки ним керує авідья, не зможе не підпадати під закон карми. Тому, поки існує авідья, людина крутиться в колесі перероджень і його страждання можуть бути вічними. Коли ж ми розсіємо всі ілюзії і досягнемо найвищого стану - Нірвани, карма перестає діяти. Всі минулі дії і їх результати зникають назавжди. Стан свободи вищий від добра та зла. [3]

2.3 Відношення до концепції Бога

Буддизм відторгає концепцію Бога як певної надістоти чи духовної субстанції, котра є творцем чи основою цього світу і має звичку постійно вмішуватися у світовий порядок. Маючи закон карми, як найвищу справедливість буддизм не потребує в понятті Бога, котре абсолютно не потрібне у вченні про спасіння, де кожна людина сама творить свою долю, де лише від зусиль самої людини залежить, буде він вертітися як білка в колесі в цьому світі, чи досягне свободи. [5] [6]

Цікаві аргументи (і залізна логіка їх викладення) на користь цієї позиції викладені в "Індійській філософії" Радхакришнана: [8]

"В своїй розмові з Анатхапиндикою, Будда, за легендами висував наступні аргументи з приводу цього питання: "Якби світ був створений Ішварою, не було б ні змін, ні руйнувань, не було таких речей, як сум і нещастя, як справедливе і несправедливе, оскільки всі речі, чисті і нечисті, виходять з нього. Якщо печаль і радість, любов і ненависть, що виникають у всіх свідомих істот, - діло Ішвари, то сам він повинен бути здатен на печаль і радість, любов і ненависть, а якщо в нього є все це, то як можна говорити, що він досконалий? Якщо Ішвара творець і якщо всі істоти повинні мовчки підпорядковуватися владі їх творця, якою була б користь від добродіяння?" [8]

"Благословенний сказав Анатхапиндиці: "якщо під абсолютним розуміється щось, що не має зв’язку з усіма пізнавальними речами, його існування не може бути встановленим ніякими роздумами (хетувидьяшастра). Увесь Всесвіт, як ми її знаємо, - це система відношень - ми не знаємо нічого, що не відносно чи не може бути відносно до чогось. [8]

Якщо абсолютне позбавлене всіх якостей (ніргуна), то всі речі також повинні були позбавлені всіх якостей. Але насправді всі речі в світі визначаються якостями.

Тому абсолют не може бути їх причиною. Якщо ми будемо розглядати абсолют як щось відмінне від якостей, то яким же чином він постійно створює речі, які мають якості і проявляє себе в них". (Asvaghosha's Buddhacarita)". [7] [8]

В буддизмі боги із індійського пантеону та інші населяють Світ богів, там вони живуть в своє задоволення, насолоджуються життям. Але вони смертні, В буддизме боги из индийского пантеона и остальные населяют Мир богов, там они живут в свое удовольствие, предаются наслаждениям. Но они смертны, відчувають на собі дію карми. Тому рано чи пізно вони перевтілюються в світі людей, єдиному, де можливо досягнути звільнення - Нірвани. [3]

2.4 Відношення до метафізичних питань

Буддизм - практичне вчення, головна мета якого - врятуватись, здобути звільнення, досягти Нірвани. Все, що не сприяє досягненню цієї мети відторгається. все, що не перевіряється безпосереднім досвідом (роздумами, застосуванням в щоденному житті, в практиці медитації), меншою мірою, лишається Буддою без відповіді.

Тому метафізичні питання про нескінченність світу, вічності світу, зверхності душі над тілом, існуванні архату після смерті лишаються без відповіді.

Ці питання лишаються без відповіді.

Ці питання не ведуть до спасіння, замість того, щоб розвіювати ілюзії, вони їх створюють. У стані авідья людина не може зрозуміти відповіді на ці питання, а той, що досяг Нірвани не зможе знайти слів, щоб дати на них відповіді. [4]

Це подібно до того випадку, коли людині, пораненому отруєною стрілою, його друзі, товариші чи близькі привели лікаря, але ця людина сказала: "я не хочу витягувати стрілу, поки не дізнаюся, хто та людина хто поранив мене: чи з благородної він родини, чи він принц, міщанин чи простий слуга; " чи яке ж його ім'я і до якого прізвища він належить; чи він високий, чи низький, чи середнього зросту". [5] [6]

Воістину така людина помре раніше, ніж дізнається відповіді на ці питання".

"Я є", "Я не є", "Я буду", "Я не буду" є по суті некорисними думками. Некорисні думки є хворобою, язвою, заносом.

Але той, хто переборов усі некорисні думки називається безмовним мислителем. І мислитель, Безмовний, не виникає більше, не повертається більше. Йому не відомі більше ні трепіт, ні страсті". [8]

3. Психологічні теорії в буддизмі

3.1 Буддійська концепція "Я"

Вчення стверджує, що якщо ми захочемо проаналізувати, що таке насправді наша індивідуальність, наша особистість, ми не зможемо її знайти, оскільки тілесна форма, сприймання, почуття, схильності та інтелект є непостійними. Рис Девідс вказує "Не може бути індивідуальності без співставлення, не може бути складання і з'єднання без становлення; не може бути становлення різноманітним без розпаду, зникнення, котре рано чи пізно буде повним". [6] Це вічний процес, в якому немає нічого постійного - ні назви, ні форми. "Бодхисаттва сказав своєму паломнику: "Ти хочеш випити води з Гангу, що пахне лісом?" паломник відповів відповів так: "Що таке Ганг? Чи є пісок Гангом? Чи є вода Гангом? Чи є ближній берег Гангом? Чи є дальній берег Гангом? Бодхисаттва тоді відповів: "Якщо ти виключиш пісок, воду, ближній берег і дальній берег, то де ж ти знайдеш який-небудь Ганг?" [8] (Із Джатак). Коли ми уявляємо річку, ми уявляємо собі щось, що лежить в основі двох берегів і води; в тій же мірі неправильно ми уявляємо собі деяке індивідуальне "я" (душу), що лежить в основі двох станів. [6]

Поняття індивідуального "я", якщо його проаналізувати, зводиться саме до того, що деякі якості співіснують. Як "тіло" є назвою для системи якостей, точно так само і душа є назвою для суми станів, що складають наше духовне існування. Без якостей немає душі, як немає річки без двох берегів. [6]

Теорію існування індивідуального "я" прекрасно ілюструє Юм: "Що стосується мене, то коли я найближчим чином входжу в те, що називаю самим собою, я завжди спіткають про те чи інше приватне сприйняття, сприйняття тепла чи холоду, світла або тіні, любові чи ненависті, болю чи задоволення. Я ніколи ніколи не можу спіймати себе самому без сприйняття і ніколи не можу спостерігати щось, окрім сприйняття. Коли мої сприйняття на деякий час видаляються, як в здоровому сні, весь цей час я не відчуваю, що я не існую. А якщо б усі мої сприймання були видалені смертю і я б не міг думати і відчувати, не міг би бачити, любити і ненавидіти після розпаду мого тіла, то я був би цілком знищений, і я не уявляю собі, що ще потрібно для того, щоб зробити мене цілком неіснуючим. Якщо хто-небудь після серйозного роздуму буде вважати, що в нього інше поняття про себе самого, я повинен буду зізнатися, що я з ним більше не можу сперечатися. Все, що я можу припустити, це те, що він, можливо, точно так правий, як і я, і що ми суттєво розходимося по цьому окремому пункту. Він, можливо, сприймає щось просте і неперервне, що він називає собою, але в мені, я впевнений, такого зачатку немає. Однак, якщо не вважати деяких метафізиків подібного роду, я насмілився стверджувати відносно іншого людства, що всі люди являють собою лише пучки чи зібрання різноманітних сприймань, котрі проходять одне за другим з великою швидкістю і знаходяться в постійному русі і течії. Наші очі не можуть повернутися в очицях, не змінюючи наших сприймань. Наше мислення ще більш мінливе, ніж наш зір; всі інші наші почуття і здібності також беруть участь і цих змінах; немає ні єдиної душевної сили, котра лишалася б незмінною одною і тою ж, якби тільки не на одну мить". [8]

Якщо порівняти індивідуальність дорослої людини і дитини, з якої він виріс, ми знайдемо дуже мало схожостей між ними. Тут до речі буде привести запис з щоденника Андрія Платонова, зроблену ним незадовго до смерті: "…Если бы мой брат Митя или Надя - через 21 год после своей смерти вышли из могилы подростками, как они умерли, и посмотрели б на меня, что со мною сталось? - Я стал уродом, изувеченным и внешне и внутренне. -"Андрюшка, разве это ты?" - "Это я - я прожил жизнь". Із положень буддизму випливає, що єдине, що реально пов’язує дитину і дорослого, це ланцюг причин і наслідків, що з’єднують миттєві комбінації елементарних груп психофізичних станів з яких складається особистість. [1]

На дивлячись на відкидання індивідуального "я" як певної незмінної, самообумовленої субстанції, позиція Будди не є простою і визначеною як здається на перший погляд. Будда говорить, що ми виходимо за межі досвіду, стверджуючи, що за межами явищ є постійна душа. Оскільки поняття душі лежить за межами досвіду, про неї не можна сказати нічого визначеного. Тому Будда мовчить у відповідь на питання: "чи існує душа?". З його мовчання різні школи буддизму, як наслідок, зробили протилежні висновки. [6]

Нірвана.