130483 (Практична психологія як наукова дисципліна), страница 2

Психологічний діагноз включає також формування прогнозу. Прогноз є передбаченням подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої.

Особливостями програми корекції є наявність суто психологічної та педагогічної частин. Психолог розробляє і здійснює психологічну частину. Педагогічну частину психолог може розробляти як самостійно, так і разом з батьками, соціальними працівниками, педагогами, родичами (залежно від того, хто буде працювати з дитиною) [1, с.51].

Педагогічна частина виконується під постійним контролем психолога. Оскільки коригуючий вплив спрямований на певні конкретні характеристики, то показником ефективності виступають виміри цієї характеристики до і після корекції.

4. Чи існують відмінності в підготовці практичних психологів для різних соціальних сфер?

Вихідним положенням у справі професійного відбору є те, що не кожний спеціаліст із психологічною освітою здатний працювати в якості практикуючого психолога у школі, закладах охорони здоров'я тощо.

Дослідження свідчать, що професійна придатність практикуючого психолога не зводиться тільки до рівня його фахової освіти, і було б грубою помилкою ставити у пряму залежність знання і рівень кваліфікації спеціаліста. Очевидно, що практикуючому психологові необхідні такі індивідуальні та особистісні структури, які забезпечують успішність саме практичної діяльності.

Отже, розглядаючи питання про професійно необхідні якості практикуючого психолога, важливо над усе поставити успішність його професійної діяльності. При цьому слід узяти до уваги те, що практикуючий психолог буде мати певну спеціалізацію: діагностика, консультування, реабілітація і т. ін. Таким чином, кожна з спеціалізацій буде вимагати певної підготовки, набору навичок, особистісних рис та якостей.

Методики відбору на спеціальність "практикуючий психолог" тільки-но створюються, але вже ясно, що вони будуть зорієнтовані на діагностику основних професійно значущих рис. Найжорсткіші вимоги мають бути висунуті до психологів-консультантів, які здійснюють роботу в напрямку індивідуального кризового (конфліктного) консультування та реабілітації. Дуже серйозні вимоги до особистості психотерапевта висуває метод психоаналізу. Вони безпосередньо випливають із психотерапевтичної ситуації і тісно пов'язані з основними уміннями, якими має володіти психоаналітик [5, с.87].

Як зазначає Р. Грінсон, найважливішим умінням є здатність співвідносити свідомі думки, почуття, фантазії пацієнта з їхнім неусвідомлюваним змістом, сприймаючи не лише текст, що його висловлює пацієнт, а й глибинний підтекст. Тобто це вміння розуміти висловлювання пацієнта на всіх його рівнях - поверховому, зовнішньому та прихованому, внутрішньому.

Основні якості, котрі забезпечують це вміння, - наявність глибоких теоретичних знань, емпатія та інтуїція.

Отже, теоретичне знання є тим підґрунтям, на якому базується діяльність будь-якого фахівця, в тому числі психоаналітика. Однак найефективнішою буде та ситуація, коли знання, емпатія та інтуїція взаємодіють, доповнюючи та підтверджуючи одне одного.

Особливо тісно пов'язані емпатія та інтуїція. На думку Р. Грінсона, емпатія у психоаналітичній діяльності є методом встановлення тісного контакту в царині емоцій та спонукань. Інтуїція робить те ж саме, але стосовно ідей. Емпатія передбачає багатий запас особистих переживань аналітика, які він може використати для кращого розуміння пацієнта.

Цьому сприяє ґрунтовне знайомство з літературою, музикою, театром, живописом, фольклором, іграми тощо. Всі ці складові відчутно пожвавлюють людську уяву, що є безцінним при аналітичній роботі, дають відчуття причетності до всесвітніх переживань.

Таким чином, емпатія та інтуїція лежать в основі здатності до розуміння неусвідомлених значень та смислів, що приховані за усвідомленим матеріалом.

Одначе здатність до емпатії є основною вимогою: за її відсутності проведення ефективної терапії стає неможливим. Здатність до інтуїції свідчить про вправність, але без емпатії вона може підштовхувати до хибних висновків і взагалі віддаляти від реальності [4, с.66].

Важливою передумовою розуміння пацієнта є й щирий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, фантазій, думок.

Як пише Р. Грінсон, психоаналітик повинен мати розум, який шукає знань, причин та походжень. Енергія, що спонукає людину у цьому напрямку, виходить з її зацікавленості, яка має бути багатою кількісно і доброзичливою якісно. Замала зацікавленість в аналітика робить його жертвою нудьги, надто сильна - змушує пацієнта відчувати надмірний біль.

Наступне важливе вміння, що великою мірою залежить від особистісних якостей психоаналітика, - це вміння спілкуватися з пацієнтом.

5. Які основні функції практичного психолога у сферах державної служби та політики?

Уперше як професія соціальна робота виокремилася на межі XIX і XX ст., органічно увійшовши в суспільне життя держав західної демократії в першій половині XX ст. Головним суб'єктом соціальної роботи є соціальний працівник - фахівець високого рівня компетентності з широкого кола практичних соціальних проблем, зі знанням суспільних і правничих наук, умінням та практичними навичками комунікації, посередництва і представництва. Основне завдання соціального працівника - надавати дієву допомогу людям у пошуках виходу зі скрутного становища.

Виконання цього завдання передбачає такі етапи:

збір інформації з використанням широкого кола джерел (самого об'єкта, який потребує допомоги, його найближчого та дальшого оточення);

аналітична оцінка ситуації і визначення першорядних проблем об'єкта;

розробка плану дій, спрямованих на подолання труднощів у розв'язанні нагальних проблем;

реалізація плану дій;

оцінка отриманих результатів, а саме ступеня вирішення соціальних проблем об'єкта та ефективності власної діяльності.

Для належного та ефективного виконання своїх професійних завдань соціальний працівник повинен відповідати основним професійно-кваліфікаційним характеристикам, а саме:

I. Повинен знати:

основні нормативні акти України, які стосуються питань соціальної політики, соціального захисту і соціальної роботи;

загальнотеоретичні основи правничих і політичних дисциплін в обсязі, необхідному для бездоганного виконання своїх службових обов'язків у сфері соціальної роботи;

загальні, конкретні і практичні проблеми в галузі соціальної політики і соціальної роботи, які існують у його територіальних громадах;

етику та культуру ділового спілкування;

проблеми соціального захисту членів територіальної громади.

II. Повинен вміти:

інтегрувати теоретичні знання та практичний досвід;

реалізувати професійні вміння на практиці;

послуговуватися етичними принципами;

аналізувати власні вміння та навички, рівень знань, поведінку, особисті риси;

налагодити посередницьку діяльність між об'єктом (громадянином, сім'єю чи домогосподарством) і державою і суспільством;

спонукати людину до позитивних змін у її житті, ініціювати до самореалізації власного потенціалу та самодостатності;

співчувати чужому горю;

бути гуманістом;

оцінювати ефективність власної роботи та дієвість застосованих методів і моделей.

Ефективне провадження соціальної роботи вимагає від соціального працівника високого професіоналізму, адекватної реакції на непросту соціально-економічну та духовно-моральну ситуацію, яка склалася в Україні, застосування принципово нових способів соціального захисту, спрямованих на подолання негативних наслідків реформ і на більш повне задоволення соціальних потреб різних категорій населення.

Професіоналізм у соціальній роботі - це не просто лозунг, дещо віддалений від реалій українського сьогодення, а сутнісна характеристика таких специфічних видів діяльності, як соціальне обслуговування, соціальна освіта, інші соціальні компоненти [2, с.70].

Професіоналізм соціального працівника означає наявність:

професійного покликання та майстерності;

глибокої мотивації до виконання соціальної роботи;

соціально-генетичної схильності до роботи з людьми;

здатності до постійного навчання і самореалізації;

об'єктивно-критичного ставлення до своєї діяльності.

Професійно-особистісне становлення та розвиток спеціалістів соціальної роботи передбачає формування професійного покликання, отримання профільної освіти, вдосконалення професійної майстерності і розвиток таких духовно-моральних цінностей, як милосердя, співчуття, емпатія, відчуття громадянської та соціальної справедливості, вміння працювати з людьми, а також навичок самореалізації та самовдосконалення. Певні кроки у напрямі формування відповідного освітнього рівня соціального працівника в Україні вже зроблено, однак низьким залишається статус соціального працівника.

Працівники служб соціального захисту (як спеціалісти, так і державні та недержавні службовці) часто не вважають себе соціальними працівниками. Їх уже започатковано завдяки постанові Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. за № 507, згідно з якою соціальну роботу виокремлено як спеціальність (код спеціальності 8.040202), відкрито близько двох десятків кафедр, факультетів, відділень у навчальних закладах різних рівнів акредитації, які готують соціальних працівників (одним із перших таку підготовку започаткував Національний університет „Києво-Могилянська академія” у школі соціальної роботи). Фахівці працюють над створенням професіограми соціального працівника, розробкою освітніх стандартів для цих навчальних закладів.

Чіткому окресленню статусу цієї професії сприятиме прийняття на державному рівні Етичного кодексу соціального працівника, який набув чинності у багатьох країнах світу (у США - з 1990 p., в Росії - з 1994 p) [2, с.72].

Для справжнього визнання в Україні соціальної роботи як професії потрібні значна координація зусиль між провідними установами та організаціями соціального захисту й освіти, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів; створення мережі робочих місць для подальшого працевлаштування соціальних працівників.

Список використаних джерел

1. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Вступ до спеціальності: практична психологія. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2005. - 208 с.

2. Малкина-Пых И.Г. Справочник практического психолога. - М.: Эксмо, 2005. - 781 с.

3. Мілютіна К.Л. Теорія та практика психологічного тренінгу. - К.: МАУП, 2004. - 192 с.

4. Панок В.Г., Титаренко Т.М., Чепелєва Н.В. Основи практичної психології. - К.: Либідь, 2006. - 536 с.

5. Практикум з психології. - Чернівці: Рута, 2006. - 360 с.